чергу тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним
папером, ніж облігація.
Випуск облігацій, рівно як і отримання банківського кредиту, не в усіх
випадках є виправданим для емітента, оскільки такий спосіб залучення
вільних коштів інвесторів має певні недоліки.
По-перше, розмір коштів, які можна одержати на ринку облігацій, дуже
обмежений. Структура пасивів у балансі емітента може не дозволити значно
збільшити розміри своїх боргів.
По-друге, емітенти облігацій змушені докладати значних зусиль для
забезпечення високої прибутковості від вкладення залучених коштів для того,
щоб повернути їх у встановлений строк, а також виплатити відсотки. Це іноді
ставить їх у скрутне становище.
Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами
підприємницької діяльності (юридичними особами), за винятком інвестиційних
фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено п. 17 Положення про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Проте емітенти дуже рідко
вдаються до цього засобу залучення коштів.
Так, у 1995 році жодне з приватизованих підприємств не випускало
облігацій, а у 1996 році їх було випущено на суму лише 758 тис. гривень.
Причини цього — у проблематичності повернення позиченого капіталу за умов
масових неплатежів, високої інфляції та неможливості прогнозувати її
динаміку на довгостроковий період, нестійкості фінансової кон'юнктури. Цю
тенденцію підтверджують дані Міністерства статистики України: обсяг емісій
облігацій за 1994 рік склав 52 159 млн. крб., а за 9 місяців 1995 року — 4
499 млн крб.
Дещо інша картина з облігаціями внутрішньої державної позики, які
користуються великим попитом на фондовому ринку, але штучні обмеження щодо
правил їх придбання комерційними банками стають перешкодою на шляху їх
ефективного обігу та отримання значних коштів державою.
Незважаючи на це за рахунок реалізації облігацій внутрішньої державної
позики у 1995 році держава за станом на 1 грудня 1995 р. отримала 25,9 трлн
крб. неемісійних коштів, які були спрямовані на часткове покриття дефіциту
державного бюджету. Ціни, за якими купувались державні облігації, на
протязі року коливались, і якщо на перших трьох аукціонах ці коливання
пояснювались, насамперед, відсутністю належного досвіду учасників ринку
державних цінних паперів, то в подальшому — темпами інфляції в країні. Так,
наприклад, влітку 1995 року, коли інфляція скоротилась до 4—5 відсотків на
місяць, середньозважена ціна, за якою купувались державні облігації, була
значно вища за їх номінал (100 млн крб.), а саме — 112,6 млн крб. на 4-му
аукціоні, 110,8 млн крб. на 6-му і 110 млн крб. на 8-му. Фактична
доходність облігацій, придбаних на цих аукціонах, була в межах 70 відсотків
річних2.
Підвищення темпів інфляції у вересні та жовтні 1995 року призвело до
зниження цін на державні облігації. Так, починаючи з 17-го аукціону,
середньозважені ціни були постійно нижче за номінал. Відповідно зросла
доходність цих облігацій, яка, наприклад, на останньому, 23-му, аукціоні
досягла 101,9 відсотка річних3.
В умовах політичної та економічної нестабільності емітентів може
зацікавити випуск облігацій на засадах їх погашення через великий строк,
що за наших умов є досить ризиковим для інвесторів. Адже ці папери стають
привабливими для інвестора лише в тому випадку, коли відсотки по них
перевищують рівень інфляції. Передбачити інфляційний рівень в Україні,
скажімо, на рік уперед, є питанням проблематичним. Ця обставина викликає
застійні явища на ринку облігацій України, який можуть оживити тільки
активізація реформування економіки країни, її стабілізація, а також
зважена монетарна політика уряду та Національного банку.
Подальшим кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є
законодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованих облігацій, тобто
облігацій, які після завершення певного строку обігу конвертуються
(обмінюються) на звичайні акції.
Цьому виду облігацій необхідно приділити особливу увагу, і адже досвід
інших країн свідчить, що такі цінні папери досить популярні й привабливі
для інвесторів. Так, наприклад, у Німеччині Дойчебанк уже давно практикує
випуск конвертованих облігацій строком на 10 років. У 1994 році випуск
конвертованих облігацій здійснили чотири російських комерційних банки, а за
дев'ять місяців 1995 року в Росії зареєстровано п'ять завершених випусків
конвертованих облігацій комерційних банків1.
Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної
стабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому
числі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни з
розвинутою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї мети
використовують випуск казначейських цінних паперів.
В Україні правові засади існування цього виду цінних паперів встановлені
Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".
Казначейськими зобов'язаннями визнаються цінні папери на пред'явника, що
розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та
засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право
на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).
В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань: а)
довгострокові — від п'яти до десяти років;
б) середньострокові — від одного року до п'яти років; в) короткострокові —
до одного року.
Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття
поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейських
зобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення про
випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань
приймається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається
Міністерством фінансів України.
У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх
випуску.
Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох
країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень, що
набуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причину
касової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (міністерство
фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні
сертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-який
час повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому
випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому
стимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів
і зменшується можливість касових розривів між доходами та витратами
бюджету.
Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск
казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов
випуску казначейські пінні папери в США випускаються у вигляді
казначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3,
4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20—30 років).
Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока ліквідність
казначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів.
Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управління державним
бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку
інструментів.
Цей досвід заслуговує детального вивчення і може бути використаний для
вдосконалення системи казначейських цінних паперів в Україні. Тим більше,
що у нас, відповідно до Порядку застосування векселів Державного
казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27
червня 1996 р. № 6892 вже здійснено перші випуски спеціального виду
казначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.
Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10 000
гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і
платником за казначейськими векселями виступає Головне управління
Державного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника, 1
термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.
Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:
погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.
Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;
продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства
України;
застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до
законодавства про заставу;
зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням
векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання
терміну платежу за казначейським векселем.
Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням
Державного казначейства шляхом:
перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових
коштів у розмірі відповідних вексельних сум;
зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до
державного бюджету.
Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію про
обсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, обсяги
погашення векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх до сплати
податків до державного бюджету.
Таким чином, в Україні здійснено перші кроки в напрямку розширення переліку
видів казначейських цінних паперів, що, безумовно, в подальшому зробить
ринок казначейських паперів більш активним і ліквідним.
Наступним видом цінних паперів, допущеним до обігу в Україні, є ощадний
сертифікат.
Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування
грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після
закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ст. 18
Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").
Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на
визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
