Вступ
Мета і задачі дослідження. В дипломної роботі поставлено мету: на
основі ринкових досліджень, теоретичних і методичних основ регулювання
ринку цінних паперів і актуального для України зарубіжного досвіду виявити
специфіку правового врегулювання обігу цінних паперів, дати пропозиції щодо
його розвитку.
Методологічну основу дипломного дослідження склали моделі загальної
теорії наукового пізнання, методи системного економічного аналізу, заходи
макро- і мікроекономічного аналізу, вітчизняні та зарубіжні концепції
фінансового маркетингу і розвитку ринку цінних паперів.
В Україні триває складний процес становлення і розбудови суверенної,
демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичну і
економічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тільки
політичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головним
фактором стабілізації та піднесення економіки України є становлення
ринкових відносин.
У колишньому Радянському Союзі, у складі якого перебувала Україна,
дійсно існував єдиний народногосподарський комплекс, що базувався на
зв'язках і відносинах, притаманних командній економіці. Ні галузеві
пропорції в промисловості та сільському господарстві, ні розміщення
виробництва, ні постачання і розподіл не відповідали вимогам ринку. Для
вирівнювання ситуації застосовувались методи штучного ціноутворення,
обов'язкового планування завдань і поставок, примусового кооперування. Не
випадково, що демонтаж планових та адміністративних механізмів призвів до
розриву багатьох колишніх зв'язків і відносин.
Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто.
Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції з
цінними паперами. Якщо, наприклад, банківська справа не зникла разом з
непом, хоч і перестала бути справою комерційною, то з ринком цінних паперів
пов'язано лише те, що з 1929 року по 1957 рік випускались позики "за
підпискою", за якими держава повністю так і не розрахувалась з народом, та
що в 20-ті роки почався випуск позик, що вільно оберталися, з їх
недосконалою лотерейною системою виплати 3-відсоткового доходу, за якої
один виграє 10 тисяч карбованців, а інший тримає облігації роками і не
одержує на свої інвестиції ні карбованця. Інших можливостей розпорядитися
особистими збереженнями не було.
Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів
(РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети
безпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері
цінних паперів. Прийнятий 18 червня 1992 року Закон України "Про цінні
папери і фондову біржу"1 став першим важливим кроком у цьому напрямку.
Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань,
які не знайшли свого вирішення у згаданому Законі і потребували негайного
законодавчого врегулювання. Саме з цим пов'язана активна нормотворча
діяльність у сфері ринку цінних паперів упродовж останніх років.
I. Правова сутність та природа ринку цінних паперів
1. Загальна економіко-правова характеристика ринку цінних паперів.
Розвиток товарного виробництва на певному етапі призводить до появи у його
учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідному для
подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним
капіталом. Використовується інвестиційний капітал на придбання робочої
сили, знарядь праці та інших елементів виробництва. В економічній науці
інвестиційний капітал іменується грошовим капіталом.
У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступають
держава та різні суб'єкти підприємницької діяльності. Інвестиційний капітал
надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел — власних і чужих
коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету,
для підприємств — нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До
категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти
(збереження) інших держав, суб'єктів підприємницької діяльності та
населення. Чужі збереження і будуть нас цікавити як об'єкт операцій з
цінними паперами. Збереження перетворюються в інвестиції з моменту їх
надходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим та
опосередкованим. Збереження, наприклад, прямо перетворюються на інвестиції,
коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання
нових технологій або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок
відповідної статті державного бюджету. Зрозуміло, що прямо перетворюватись
на інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний
опосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.
Під фінансовим ринком розуміється сукупність правових відносин грошового
характеру, які виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажу
фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал.
Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання й
ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,
значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від
тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в
капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура
заощаджень та інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні
фінансового ринку.
Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю всіляких ринків, що взаємодіють
між собою, є складовою частиною загального ринкового простору. Поняття
фінансового ринку охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох
інститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (цінних
паперів), обслуговує певних його учасників 1 діє на певній території.
Всі ринки можна класифікувати за декількома критеріями.
За сферою поширення вирізняють світові, національні, регіональні та місцеві
ринки'.
Ринки поділяють також на первинні, тобто такі, на яких нові випуски
зобов'язань продаються та купуються вперше, і вторинні — такі, на яких
відбуваються подальші продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ на
первинні та вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаються
зобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик та інших
фінансових активів.
Головною особливістю первинного ринку цінних паперів, наприклад, є те, що
інвестори, придбаючи цінні папери, свої грошові кошти передають
безпосередньо емітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їх
власнику.
Вторинний ринок цінних паперів, у свою чергу, призначений для обміну
раніше випущених фондових інструментів2 між інвесторами. Так, наприклад,
якщо вперше випущені акції продаються та купуються лише на первинному
ринку, то всі їх подальші купівлі та продажі здійснюються на вторинному
ринку1.
Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існування
підвищує ліквідність фондових інструментів і тим самим сприяє розвитку
первинного ринку.
Представники економічних наук пропонують свої критерії класифікації ринків.
Зокрема, Н.С. Рязанова пропонує таку класифікацію в залежності від виду
матеріальних та фінансових активів, які обертаються на певному ринку:
а) ринки матеріальних активів та ринки фінансових активів. На ринках
матеріальних активів, які називають також ринками відчутних або реальних
активів, обертаються товари та інше майно, на фінансових ринках — частки
капіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальні активи;
б) ринки спот; ринки ф'ючерсів. На першому з них купівля та продаж мають
здійснюватись на умовах "спот", тобто протягом декількох днів. На другому —
до якоїсь певної дати в майбутньому. Значення ф'ючерсних ринків, до яких
належать ринки опціонів, в економічних умовах України зростає;
в) ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року;
г) ринки капіталів, котрі є ринками довгострокових (понад один рік)
кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств;
д) ринки споживчого кредиту, де надаються позички на придбання споживчих
товарів, на навчання та відпочинок тощо.
Слід відзначити, що деякі ринки, на яких обертаються досить однорідні
матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більш
об'ємних, ринків. Саме до такої категорії складних ринків і належить
фінансовий ринок.
Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки воно охоплює не
тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм кредитних відносин.
Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, в
його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних
паперів.
Ринок банківських кредитів являє собою сукупність правовідносин, що
виникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які мають
бути повернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальних
документів, які можуть самостійно продаватися, придбаватися чи погашатися.
Ринок цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно-правового
характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він
доповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно
взаємодіє з ним.
Існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодо
купівлі та продажу цінних паперів. Всі ці ринки являють собою складові
частини єдиного ринку цінних паперів.
За способом організації торгівлі виділяють стихійний та організований
фондові ринки.
Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок,
схожий на звичайне ринкове місце, де продаються і купуються товари. Тут
продавці та покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту та
пропозиції на ті чи інші фондові цінності і укладають угоди безпосередньо
один з одним. При цьому умови укладення угод, як правило, залишаються
невідомими для інших учасників фондового ринку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
