підприємств на акціонерну форму власності, а також положення про механізми
емісії окремих видів цінних паперів.
Таким чином, аналіз законодавства Союзу РСР, прийнятого в 1988—1990 рр.,
дає змогу стверджувати про початок становлення правової бази формування та
функціонування ринку цінних паперів. На той час назріла необхідність
прийняття спеціального закону, який регламентував би процес випуску і
вторинного обігу різних видів фондових інструментів і водночас забезпечував
би здійснення заходів щодо захисту інтересів рядових інвесторів. Підготовка
такого законодавчого акта почалась у 1990 році, коли Рада Міністрів СРСР
активно опрацьовувала проект Закону СРСР "Про цінні папери і фондові
біржі".
Передбачалось, що дія цього закону поширюватиметься на цінні папери, обіг
яких виходить за межі однієї республіки, а також на професійних учасників
ринку цінних паперів, які діють у міжреспубліканському економічному
просторі, в той час як внутрішні фондові ринки республік мали регулюватись
республіканським законодавством. Однак у зв'язку з серпневими подіями 1991
року Верховна Рада СРСР законопроект так і не розглянула.
В Україні після прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. "Декларації про
державний суверенітет" почався процес формування власної правової бази для
створення та функціонування вітчизняного ринку цінних паперів.
Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні сьогодні може
здійснюватись як державними органами, так і самоврядними організаціями
учасників фондового ринку. В першому випадку мова йде про державно-правове,
а в другому — про інституційне регулювання процесів, що відбуваються на
фондовому ринку.
Основоположними елементами системи державно-правового регулювання ринку
цінних паперів є законодавче та підзаконне регулювання відносин, що
виникають з приводу цінних паперів.
До групи законодавчих актів першого покоління, якими сьогодні регулюються
відносини на українському фондовому ринку, в першу чергу слід віднести
Закони України "Про власність", "Про цінні папери і фондову біржу"2, "Про
господарські товариства", "Про заставу", "Про приватизаційні папери", "Про
банки і банківську діяльність" та ін.
Аналіз вищеназваних законів України, прийнятих на початку 90-х років і
спрямованих на регулювання відносин, пов'язаних з ринком цінних паперів,
дозволяє стверджувати про значний вплив на формування вітчизняного
законодавства того періоду нормотворчих традицій колишнього СРСР. Закони
України у сфері підприємницької діяльності, прийняті в 1991—1992 рр., за
своєю структурою та змістом практично продублювали відповідні законодавчі
акти СРСР.
Безперечним досягненням вищезазначених законів було те, що в них уперше
закріплені положення про цінні папери як об'єкти права власності, про право
суб'єктів підприємницької діяльності на випуск власних цінних паперів, про
право банків на здійснення операцій з цінними паперами тощо. Особливо
важливе значення мало прийняття Закону України від 18 червня 1991 р. "Про
цінні папери і фондову біржу".
Поява цього закону, безсумнівно, стала поштовхом для прискорення розвитку
вітчизняного фондового ринку. Саме Закон "Про цінні папери і фондову біржу"
вперше в законодавчій практиці України легалізував цінні папери, визначив
їх види, порядок випуску та обігу на ринку, вимоги до оформлення рішень
емітентів про випуск цінних паперів, реєстрації відкритих випусків акцій та
облігацій, встановив режим ліцензування посередницької діяльності з цінними
паперами, закріпив правовий статус та компетенцію фондової біржі. У законі
знайшли відображення положення щодо захисту прав інвесторів, щодо
обов'язків емітентів цінних паперів публікувати звіти про результати
господарської діяльності та свій фінансовий стан, іншу матеріально значиму
інформацію, щодо наділення Міністерства фінансів України регулятивними та
контрольними функціями на ринку цінних паперів. Разом з тим необхідно
зазначити, що регламентування наведених вище питань було здійснено законом
"Про цінні папери і фондову біржу" не досить детально, а створення таких
необхідних інститутів фондового ринку, як самоврядні організації, незалежні
реєстратори, депозитарії і клірингово-розрахункові установи, не було
передбачено зовсім. Не було врегульовано законом і питання щодо можливості
існування в Україні цінних паперів у дематеріалізованій формі.
Подальший розвиток українського ринку цінних паперів, збільшення його
активності та обсягів вказали на необхідність оперативного заповнення
виявлених прогалин у законодавстві. Це призвело до розробки та прийняття в
1992—1995 рр. значної кількості підзаконних нормативних актів.
До групи підзаконних актів, спрямованих на впорядкування ринку цінних
паперів, входять, зокрема, Укази Президента України "Про корпоратизацію"
від 15 червня 1993 р., "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"
від 19 лютого 1994 р., "Про холдингові компанії, які створюються в процесі
корпоратизації та приватизації", від 11 травня 1994 р., "Про електронний
обіг цінних паперів і Національний депозитарій" від 25 травня 1994 р. та
ін.
Нормативними актами органів державної виконавчої влади, зокрема Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства фінансів України,
Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, а також
Національного банку України, в основному реалізуються делеговані
законодавством повноваження щодо регулювання ринку цінних паперів.
На жаль, перше покоління нормативно-правових актів у сфері фондового ринку
України не завжди відповідало вимогам, які ставляться перед розвинутими
системами державно-правового регулювання. Поспіх при їх опрацюванні та
прийнятті, відсутність, що особливо неприпустимо, концептуальних підходів
та єдиної стратегії розвитку правової бази вітчизняного фондового ринку
робили деякі із законодавчих і підзаконних актів суперечливими,
неконкретними, спрощеними. Це, у першу чергу, стосується Законів "Про цінні
папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", Указів Президента
України "Про корпоратизацію", "Про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії" та деяких інших. Більш того, деякі положення, закріплені в цих
нормативних актах, стали гальмувати подальший розвиток інфраструктури
фондового ринку. Так, наприклад, ст. 4 Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу", яка дозволила акціонерним товариствам самостійно вести
реєстри власників емітованих ними акцій, стала значною перешкодою для
створення таких важливих інститутів ринку цінних паперів, як незалежні
реєстратори тощо.
Більш системна та цілеспрямована робота в напрямку розвитку законодавства
України у сфері цінних паперів почалася після прийняття Указу Президента
України від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про державну комісію з цінних
паперів та фондового ринку". Відповідно до цього Указу в Україні з метою
забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо цінних паперів і
функціонування фондового ринку, координації діяльності міністерств, інших
центральних органів державної виконавчої влади в цій сфері була створена як
центральний орган державної виконавчої влади Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку.
Наступним важливим кроком у формуванні нормативної бази функціонування
фондового ринку України стало прийняття Верховною Радою України постанови
від 22 вересня
1995 р. "Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України".
Концепція, головною метою прийняття якої є становлення цілісного,
високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в
Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки,
визначила пріоритетні напрямки розвитку законодавства України про цінні
папери.
Протягом 1996 року законодавча база ринку цінних паперів України була
значно розширена і доопрацьована.
Основною подією у сфері розвитку законодавства про цінні папери стало
прийняття Закону України від 30 жовтня
1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Цим
Законом визначені мета і форми державного регулювання ринку цінних паперів,
а також компетенція центральних органів державної виконавчої влади у сфері
державного регулювання фондового ринку.
Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних
паперів в Україні" основні функції по формуванню та забезпеченню реалізації
єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних
паперів в Україні, сприянню адаптації українського фондового ринку до
міжнародних стандартів, координації діяльності центральних органів
державної виконавчої влади з питань регулювання обігу цінних паперів в
Україні виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Іншим
державним органам надано повноваження здійснювати державний контроль на
ринку цінних паперів у межах компетенції, визначеної чинним законодавством.
Крім того, певні повноваження у сфері регулювання і контролю за ринком
цінних паперів надано фондовим біржам та саморегулівним організаціям
учасників фондового ринку.
Важливе значення для упорядкування діяльності учасників ринку цінних
паперів має Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про цінні
папери і фондову біржу", прийнятий 9 липня 1996 р. Відповідно до цього
Закону видачу дозволів торговцям цінними паперами, а також реєстрацію
випусків цінних паперів та інформації про такі випуски також здійснює
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Разом із законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про
господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", Положенням
про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим відповідним
Указом Президента України, Закони України "Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні" та "Про внесення змін та доповнень до Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" складають на сьогодні основну
законодавчу базу функціонування ринку цінних паперів в Україні.
Протягом 1996—1997 рр. велась розробка нових законодавчих актів про цінні
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
