розрахунків.
Наприкінці 1995 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
підготувала проект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів та
систему Національного депозитарію України". Розгляд Верховною Радою України
законопроекту у першому читанні відбувся в червні 1996 року.
В остаточній редакції Закон, прийнятий Верховною Радою України у грудні
1997 року, має назву "Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні".
Закон розроблений відповідно до Концепції функціонування та розвитку
фондового ринку України і присвячений актуальній проблемі визначення
правових основ депозитарного обліку цінних паперів, випущених у
документальній (паперовій) та без документальній формі, тобто на
електронних носіях в комп'ютерних мережах установ, що здійснюють
депозитарну діяльність. Значна увага приділена засвідченню майнових прав
власників іменних цінних паперів, випущених на пред'явника, окреслені
загальні засади функціонування системи електронного обігу цінних паперів в
Україні, визначені види депозитарної діяльності.
Згідно з п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення" цього Закону мають бути
приведені у відповідність з Конституцією України та цим Законом укази
Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційну діяльність" від
19 лютого 1994 р. та "Про облік прав власності на іменні папери та
депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 р. в редакції від 2 березня 1996
р.
У Законі зазначається, що до приведення законодавства у відповідність з цим
Законом інші прийняті раніше законодавчі та підзаконні акти чинні у
частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, враховуючи наведене, вже зараз можна стверджувати, що в Україні
створено мінімально необхідну правову базу для розбудови інфраструктури
фондового ринку згідно з міжнародними стандартами її організації.
ПІ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
1. Правова регламентація функціонування фондового ринку та основні
напрямки її вдосконалення
Одним із ключових факторів ефективного розвитку ринку цінних паперів в
Україні є формування прогресивної нормативно-правової бази, яка регулювала
б правовідносини, що виникають на ньому. При цьому необхідно враховувати,
що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою, за наявності
величезного, накопиченого десятками й сотнями років практичного досвіду у
сфері випуску та обігу фондових цінностей, високої правової культури,
ефективного механізму розробки, обговорення та прийняття законодавчих
актів, постійної суспільної уваги до цих процесів, значних інтелектуальних
зусиль юристів та економістів, не завжди вдається одразу встановити
ефективне правове регулювання тих чи інших відносин, пов'язаних з ринком
цінних паперів. Тому прийняті законодавчі акти дуже часто потребують
уточнення або використання розвинутої системи підзаконного регулювання.
У нашій країні, за умов повного забуття власного досвіду в галузі фондових
операцій, крайньої нестачі інформації про механізми їх регулювання в інших
країнах, недосконалості процедури прийняття законодавчих рішень та порядку
набуття ними юридичної сили, можливості розробки високоякісних нормативних
документів істотно знижуються.
Відновлення законодавства, пов'язаного з ринком цінних паперів, ми змушені
починати практично з нуля. Зараз вже неможливо забезпечити наступництво
прийнятих нормативних актів і законодавства, яке існувало в Російській
імперії (в тому числі і в Україні) до 1917 року. Ця обставина не може не
викликати жалю, бо до революції ми мали розвинуту, як на ті часи, правову
базу регулювання фондового ринку. Вже у 1836 році в Росії було затверджено
"Положення про компанії та акції". У прийнятті такого правового документа,
що регламентував діяльність акціонерних товариств, ми випередили Прусію на
6 років, Англію — на 7, Францію — на 19 років.
Дореволюційне законодавство Росії традиційно відрізнялось високим рівнем
державного втручання у процеси, які відбувались на ринку цінних паперів,
наявністю великої кількості обмежень. Навіть біржі, які за своєю природою є
самоврядними організаціями, перебували під жорстким урядовим контролем.
Після лютневої буржуазної революції Тимчасовий уряд 10 березня 1917 р.
прийняв постанову, яка скасовувала значну частину обмежень на діяльність
акціонерних компаній та на випуск ними цінних паперів.
На жаль, розвиток вітчизняної правової бази, пов'язаної з ринком цінних
паперів, після подій, що відбулися у жовтні 1917 року, припинився. Фондовий
ринок не міг співіснувати із системою централізованого державного
управління економічними процесами, і тому потреба в ньому, а отже, і в його
нормативному регулюванні, відпала. Виняток становив лише короткий період
так званої нової економічної політики.
До середини 80-х років у СРСР не було прийнято практично ніяких нормативних
актів, що мали б відношення до ринку цінних паперів, крім постанов про
окремі державні облігаційні займи та Положення про простий і переказний
вексель, яке було затверджене РНК СРСР у 1937 році у зв'язку з приєднанням
СРСР до Женевської конвенції про Типовий закон про простий та переказний
вексель. Тим самим формально було закладено основу створення правової бази
для організації вексельного обігу в країні. Проте за умов централізованої
системи управління економікою вексельний обіг не міг отримати широкого
розповсюдження і не мав відчутного впливу на внутрішні економічні процеси.
Об'єктивні та суб'єктивні передумови для початку процесу відродження ринку
цінних паперів та становлення системи його правового регулювання склались
наприкінці 80-х років. У той час на перший план виступило завдання
легалізації комерційних цінних паперів. Уперше цінні папери отримали
юридичне визнання в Законі СРСР від 28 травня 1988 р. "Про кооперацію". Цим
законом (ст. 22) кооперативам надавалось право випуску акцій для залучення
додаткових коштів, необхідних для розширення виробництва. Закріплення в
законодавчому акті можливості випуску приватних цінних паперів мало важливе
значення, адже воно свідчило про визнання права цінних паперів на
існування. Зрозуміло, що для широкомасштабного випуску цінних паперів
однієї згадки про них на законодавчому рівні було недостатньо.
Починаючи з 1987 року окремі підприємства з власної ініціативи стали
випускати свої цінні папери для розповсюдження, головним чином, серед
членів трудових колективів, з метою підвищення їхньої зацікавленості в
результатах праці. Незважаючи на спонтанний характер, а також повну
відсутність нормативного забезпечення цього процесу, він сприяв появі
оригінальних інструментів фондового ринку та формуванню механізмів їх
випуску.
Для того, щоб упорядкувати процес випуску підприємствами цінних паперів,
який почався стихійно, Рада Міністрів СРСР 15 жовтня 1988 р. прийняла
постанову "Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів"
Згідно з постановою, право випуску цінних паперів надавалось лише тим
підприємствам, які працювали в умовах повного господарського розрахунку та
самофінансування.
Передбачалось, що підприємства можуть випускати два види цінних паперів —
акції трудових колективів та акції підприємств. Випуск таких акцій не
призводив до зміни організаційної форми підприємств (організацій), а був
лише одним із засобів мобілізації грошових коштів, необхідних для
розширення виробництва. Звідси можна зробити висновок, що поява цінних
паперів такого роду ще не свідчила про початок становлення акціонерної
форми власності.
Законодавчі акти, прийняті Верховною Радою СРСР у 1989—1990 рр., зберегли
тенденції розбудови правової бази випуску та обігу приватних цінних
паперів. Закони СРСР, які з'явились у цей період, допускали можливість
перетворення державних підприємств на акціонерні товариства, хоч і не
регламентували, що було значним їх недоліком, механізму такої
трансформації. Так, наприклад, Закон СРСР від 6 березня 1990 р. "Про
власність в СРСР"1 закріплював положення про те, що державне підприємство
за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного
органу може бути перетворене на акціонерне товариство шляхом випуску акцій
на всю вартість майна підприємства (ст. 15). В Основах законодавства Союзу
РСР та союзних республік про оренду2, які були прийняті 28 травня 1988 р.,
зазначалось, що після викупу орендованого майна орендне підприємство за
рішенням трудового колективу може бути перетворене на колективне
підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства,
що діє на основі колективної власності (ст. 10).
Можливість випуску підприємствами та організаціями цінних паперів знайшла
відображення також у податковому законодавстві колишнього СРСР.
Закон СРСР від 14 липня 1990 р. "Про податки з підприємств, об'єднань та
організацій" регламентував порядок оподаткування доходів по акціях,
облігаціях та інших видах цінних паперів, що належали підприємствам і
організаціям.
За дорученням Верховної Ради СРСР уряд до осені 1989 р. розробив проект
Закону СРСР "Про акціонерні товариства і товариства з обмеженою
відповідальністю". Проте на третій і четвертій сесіях Верховної Ради СРСР
цей проект так і не було розглянуто. Основні положення проекту в подальшому
знайшли відображення в постанові Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р.
"Про затвердження Положення про акціонерні товариства і товариства з
обмеженою відповідальністю та Положення про цінні папери".
Положенням про цінні папери визначались види цінних паперів, що допускались
до обігу на території СРСР. Окрім вже існуючих акцій трудового колективу та
акцій підприємств, дозволявся випуск акцій акціонерних товариств,
облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів і
векселів (ст. 2). Проте, незважаючи на безперечну прогресивність цих
нормативних документів, вони мали значні недоліки, наприклад, в них
практично були відсутні положення про механізми переходу державних
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
