Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку,
здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.
Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажу
покупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіння
сертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величини
номіналу цінного паперу, про що банк може робити позначки на зворотній
стороні бланку.
В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Наші
сусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992
році Всеросійський Біржевий Банк здійснив випуск таких сертифікатів у
вигляді металевих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичної
цінності. Зараз цим банком опрацьовуються питання емісії срібних
сертифікатів.
На українському ринку цінних паперів ощадні сертифікати донедавна були
одними з найбільш ліквідних цінних паперів, адже вони гарантували їх
власникам високі і, що головне, стабільні доходи, оскільки вони
забезпечуються всім майном банку, який випустив ці папери. Зараз активність
комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів значно знизилась.
Національний банк України, у свою чергу, став активніше звертатись до
випусків ощадних сертифікатів. Відповідно до Положення про депозитний
(ощадний) сертифікат Національного банку України, затвердженого постановою
Правління Національного банку України № 203 від 5 грудня 1994 р., ощадний
сертифікат Національного банку України е одним із інструментів регулювання
обсягів грошової маси в обігу і призначений для розміщення виключно через
комерційні банки. Випуск таких сертифікатів здійснюється у паперовій формі.
Ощадні сертифікати Національного банку України можуть бути строковими або
до запитання, іменні та на пред'явника. Умови випуску строкових
сертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів суми депозиту
та виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. У разі
пред'явлення строкового сертифіката для оплати раніше визначеного терміну
його власнику сплачується знижений порівняно з вказаним у сертифікаті
відсоток. Сума зниження визначається умовами випуску сертифікатів.
Власники ощадних сертифікатів Національного банку України, крім отримання
відсотків по них, мають право здійснювати не заборонені чинним
законодавством операції з ними на ринку цінних паперів України (переуступка
іншим комерційним банкам, продаж або застава при одержанні кредитів
Національного банку України).
Викуп ощадних сертифікатів Національного банку України здійснюється
відповідно до умов їх випуску. Проте Національний банк залишає за собою
право приймати рішення про достроковий викуп своїх ощадних сертифікатів. У
цьому випадку власники сертифікатів отримують відповідні доплати.
У той час, коли роль ощадних сертифікатів на вітчизняному ринку цінних
паперів безумовно зменшилась, активність обігу деяких інших паперів значно
зросла. Це, в першу чергу, стосується ще одного виду класичного цінного
папера — векселя.
Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове
зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму
грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України "Про
цінні папери і фондову біржу").
Вексель з'явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточно
затвердився в Європі як засіб платежу та доходний цінний папір. Офіційно
вексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729
року1.
Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але у
зв'язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямим
банківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридичне векселі
збереглись, більш того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі.
Після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та
постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування
векселів у господарському обороті України" в нашій державі був
запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного
векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.
Кабінет Міністрів України і Національний банк України постановою від 10
вересня 1992 р. № 5281 підтвердили, до затвердження Порядку випуску та
обігу векселів, дію в Україні Положення про переказний і простий вексель,
яке було затверджене 7 серпня 1937 р. постановою ЦВК та РНК СРСР №
104/1341.
В Україні можуть випускатися та обертатися простий і переказний векселі.
Простим визнається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати
вказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель
(векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування
"вексель", яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ
складений;
просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення
строку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж;
найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
зазначення дати і місця складення векселя; підпис того, хто видає документ
(векселедавця).
Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як
такий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливого
зазначення місце складення документа вважається місцем платежу і разом з
тим місцем проживання векселедавця.
Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної в
ньому суми, покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і
нічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору
(векселедержателю).
Отже, в переказному векселі, як і в простому, міститься абстрактне
зобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю. Не можна
погодитися з Г.Ф. Шершеневичем щодо того, що це зобов'язання є умовним3,
оскільки векселедавець бере на себе зобов'язання оплатити вексель без будь-
яких умов. У практичній діяльності функції платників найчастіше виконують
банки, де векселедавці зберігають на рахунках свої грошові кошти. Проте,
які б правовідносини не об'єднували векселедавця з платником, переказний
вексель виключає їх поєднання в одній особі.
Переказний вексель містить такі реквізити: найменування "вексель", яке
включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складений;
простий і нічим не обумовлений наказ сплатити визначену суму; найменування
того, хто повинен платити (платника); зазначення строку платежу; зазначення
місця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за
наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця
складення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні
ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця
та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та
підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі
уваги з цілого ряду причин:
по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє
оперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем;
по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили
певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;
по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобів
проведення взаємозарахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;
по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які
регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати,
що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього, яка,
однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з
точки зору її узгодження з чинним законодавством.
Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку України
можна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. №
530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості
суб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,
з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової
відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національний
банк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.
взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності на
день підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1
листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числі
заборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користь
кредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р.
Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхом
індосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунок
погашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також для
здійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. З
настанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядку
пред'являють векселедавцю або індосантам до платежу.
Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у
травні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України та
Національного банку України "Про проведення заліку щодо взаємної
заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення
простроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести на
беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької
діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої
заборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)
векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна
спільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо
проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями.
З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарському
обороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Про
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
