у першу чергу, об'єктивними умовами. Створенню таких умов, безперечно,
сприятиме розширення ринку цінних паперів. Крім того, активізація масових
інвесторів на фондовому ринку в ситуації, яка склалась зараз в економіці
України, залежить також ще від двох факторів: кредитно-грошової політики
уряду і Національного банку та ходу приватизації. Не вдаючись у деталі,
можна стверджувати, що чим жорсткіша кредитно-грошова політика і успішніша
приватизація, тим менше у потенційних інвесторів коштів для купівлі цінних
паперів і, як наслідок цього, менша їх активність.
Інші категорії інвесторів на ринку цінних паперів також не виявляють
значної активності. Юридичні особи — інвестори, які в результаті кризи
неплатежів опинилися в скрутній ситуації, йдуть на інвестиції дуже
обережно. Винятками є, як правило, інвестиції з метою одержання впливового
пакета акцій або з метою зміцнення ділових зв'язків. Іноземні інвестори,
правовий статус яких визначено Законом від 19 березня 1996 р. "Про режим
іноземного інвестування", не поспішають вкладати значні інвестиції в
Україну незважаючи на певні пільги, які надані їм законодавством. Іноземні
інвестори, як було зазначено у Доповіді Спеціальної проблемної групи по
правовій реформі в незалежних державах, яка була створена Комісією
Європейських Співтовариств у 1992 році з метою визначення напрямків надання
допомоги республікам колишнього СРСР у формуванні правових основ ринкової
економіки, віддають перевагу ясним і стабільним економічним та правовим
умовам перед недовговічними стимулами та пільгами.
Аналіз здійснення інвестиційної діяльності різними категоріями інвесторів з
точки зору особливостей її механізму дає змогу поділити всіх інвесторів на
два види:
1) індивідуальних інвесторів, до яких належать фізичні особи, а також
юридичні особи, для котрих інвестиційна діяльність не є єдиним або одним із
основних видів діяльності;
2) інституційних інвесторів, які набувають і реалізують фондові цінності
крупними пакетами.
Інституційні інвестори, здійснюючи діяльність по залученню коштів
індивідуальних інвесторів, які потім вкладаються у цінні папери інших
емітентів, мають великий вплив на функціонування ринку цінних паперів та
його активність. Це пояснюється тим, що вони:
по-перше, сприяють зниженню вартості операцій з цінними паперами за
одночасного зростання їх кількості (ефект масштабу);
по-друге, об'єднують заощадження індивідуальних інвесторів для здійснення
великих інвестицій на первинному ринку цінних паперів. Окремо взяті
невеликі заощадження недостатні для масштабних інвестицій. Об'єднавши
незначні кошти, їх власники посередньо можуть реалізовувати досить великі
інвестиції;
по-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зробити самостійно окремим
власникам заощаджень;
по-четверте, трансформують строк погашення первинного цінного папера, в
який інвестовано кошти, у різні терміни погашення посередніх зобов'язань.
Останні можуть бути привабливіші для кінцевого кредитора.
В економічно розвинутих країнах інституційні інвестори користуються
довірою рядових інвесторів. Вона базується на тривалій історії в цілому
конструктивних і здорових взаємовідносин двох сторін і на законодавстві,
яке передбачає жорсткий контроль за діяльністю цих фінансових інститутів.
Недавно, що в останні десятиріччя активність інституційних інвесторів
перебувала на дуже високому рівні, росла кількість пенсійних фондів,
страхових компаній та інших установ, що акумулюють особисті збереження
громадян.
Інституційними інвесторами на ринку цінних паперів України є:
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, що створили взаємні фонди;
страхові компанії;
пенсійні фонди.
Інвестиційні фонди на українському інвестиційному ринку відіграють дуже
важливу роль. Відмінними рисами цих інвестиційних інститутів є здійснення
портфельних інвестицій, диверсифікація ризиків та кваліфіковане управління
інвестиціями.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії через їх взаємні фонди
здійснюють "спільне інвестування", яким визнається діяльність, що ведеться
в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду
шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і проведення комерційної
діяльності з цінними паперами, тобто вони випускають власні цінні папери —
інвестиційні сертифікати і одержані від їх випуску грошові кошти інвестують
у цінні папери інших емітентів. В Україні цей вид інституційних інвесторів
з'явився, насамперед, як один із засобів прискорення процесу приватизації.
Відкриті інвестиційні фонди створюються на невизначений строк і
випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному продажу,
беручи на себе зобов'язання перед учасниками щодо їх викупу.
Закриті фонди випускають інвестиційні сертифікати без узяття зобов'язань
про їх викуп. Вони створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки
щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку своєї діяльності.
Саме закриті інвестиційні фонди мають право здійснювати діяльність з
приватизаційними паперами і зобов'язані викуповувати інвестиційні
сертифікати, придбані власниками приватизаційних паперів в обмін на них,
після закінчення строку використання приватизаційних паперів.
Закритий інвестиційний фонд, що обслуговує власників приватизаційних
паперів, може бути перетворено у відкритий фонд, але, за загальним
правилом, лише після закінчення терміну використання приватизаційних
паперів.
Для здійснення випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційний фонд
повинен укласти договір з інвестиційним керуючим, аудитором або
аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, провести
реєстрацію інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію
та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів.
Управління активами інвестиційного фонду від імені фонду без доручення,
підготовку проектів інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних
сертифікатів здійснює інвестиційний керуючий, яким є торговець цінними
паперами, з котрим укладено угоду про управління інвестиційним фондом. При
цьому слід зазначити, що, відповідно до п. 13 Положення про інвестиційні
фонди та інвестиційні компанії, за інвестиційним керуючим закріплено коло
повноважень, які в інших акціонерних товариствах віднесені до компетенції
правління.
Враховуючи винятковий статус інвестиційного керуючого, його повноваження та
обов'язки доцільно врегулювати на законодавчому рівні більш конкретно, адже
Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії чітко не визначає
обов'язки інвестиційного керуючого, і якщо, наприклад, він не входить до
складу засновників, то стан справ фонду багато в чому залежатиме від його
доброї волі.
Депозитарієм інвестиційного фонду визнається юридична особа, яка здійснює
відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами фонду
та облік руху активів на підставі депозитного договору. Депозитарій може
здійснювати обслуговування операцій з цінними паперами шляхом
бухгалтерських записів за допомогою комп'ютерної техніки. Депозитарій не
може бути засновником, інвестиційним керуючим, а також кредитором
інвестиційного фонду.
Депозитарієм інвестиційного фонду або інвестиційної компанії може бути лише
комерційний банк, який внесений до Республіканської книги реєстрації
банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ і який має право
здійснювати касове обслуговування клієнтів.
Умови здійснення комерційним банком функцій депозитарію передбачені
Інструкцією про надання дозволу на здійснення діяльності як депозитарію
інвестиційного фонду або інвестиційної компанії, затвердженою наказом
Міністерства фінансів України від 19 квітня 1994 р. № 34.
Як уже зазначалось вище, крім інвестиційних фондів, спільне інвестування в
Україні можуть здійснювати також інвестиційні компанії в особі їх взаємних
фондів.
Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування
зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску
інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та
інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Взаємний фонд є філією
інвестиційної компанії, що створюється за рішенням її вищого органу. Цей
орган затверджує також Положення про інвестиційну декларацію взаємного
фонду.
Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди,
які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку,
встановленому законодавством України для інвестиційних фондів.
Законодавство України передбачає також і певні обмеження щодо діяльності
інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній. Зокрема,
Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (п. 17) з метою
зниження ризику фінансових операцій і тим самим захисту коштів рядових
інвесторів, вкладених у цінні папери фонду, інвестиційним фондам у процесі
здійснення інвестиційної діяльності заборонено:
випускати облігації та векселі;
придбавати більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента та
інвестувати понад 5 відсотків своїх цінних паперів у одного емітента, крім
інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов'язання державної
скарбниці та в інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано
урядом України; тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів
інвестиційного фонду;
купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду та
інвестиційної компанії;
займатись представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;
брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для
викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;
здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа
видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб,
укладати договори застави;
придбавати цінні папери повних та командитних товариств.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії сьогодні досить активно
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
