ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших
документів, які регламентують її діяльність;
ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших
документів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилати
письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із
зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків,
скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах,
передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування
санкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС із
зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та
довести це до відома громадськості. Рішення Державної комісії про
застосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражного
суду;
з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;
й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в
прийнятті до складу ТІС.
Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувались
тенденції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку цінних
паперів.
Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативні
громадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу,
Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію
довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній.
Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створила
торгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хоча
назва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на меті
здійсненій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця система
вже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку це
починання не отримало: у 1995 році через АТ "Центральний депозитарій"
здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245
млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагато
поступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїми
учасниками.
У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованої
системи фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками
"Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр", "Укрінбанк", "Южкомбанк", "Синтез",
"Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи,
яка поєднувала б у собі звірку та укладення угод з клірингом і розрахунками
по них. Передбачається, що Національний банк України надасть цій системі
можливість користуватися міжбанківською системою електронних платежів.
За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою
"Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення
"Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС).
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено
Положення "Про саморегулівні організації фондового ринку" (СРО), спрямоване
на скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО,
які організують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість та
регульованість.
На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків
цінних паперів України необхідно підкреслити, що подальший їх гармонійний
розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної
бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює
порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо.
Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем
нормативного регулювання фондових ринків визначити найбільш придатні за
наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні
вітчизняного біржового та позабіржового законодавства.
5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів
України
Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами фондового
ринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а
належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку
з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку
цінних паперів.
Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на
фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав
власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та
розрахунково-клірингові операції з ними.
Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов'язкову
наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери,
депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-
розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавнього
часу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цих
інститутів не був законодавче визначений.
Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктури
інститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4
цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзі
реєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях на
пред'явника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином,
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідності
ведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації та
перереєстрації прав власності на іменні цінні папери.
З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державного
майна України у 1995 році розробив Тимчасове положення про реєстри
акціонерів відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі
приватизованих підприємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонд
державного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положення
про порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєстру
акціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволів
Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку.
Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонерних
товариств, що створені на базі приватизованих підприємств, і функція
ведення реєстру від емітента ними не відокремлювалась, хоча свідоцтво
реєстратора мав отримати й емітент.
Така система надання дозволів була спрямована на стимулювання розвитку
мережі незалежних реєстраторів — юридичних осіб будь-якої організаційно-
правової форми, що бажають здійснювати реєстраційну діяльність.
Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтво
реєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995
р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, розповсюджуваних
на аукціонах. На думку фахівців, використання цих центрів тільки як
регіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньому
перехід до іншої форми існування на фондовому ринку.
В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирішення ще одного
важливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстрації
права власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу її
уповноваженим установам — реєстраторам.
Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін
і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" було
затверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні
цінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітент
зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення
відповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперів
емітента перевищує 500.
Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів в
Україні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами")
— Агентством міжнародного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком та
численними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками при
здійсненні проектів за контрактами.
Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів і
першочергове створення саме незалежних реєстраторів відповідає перш за все
інтересам іноземних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки в
розвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансових
інвесторів), скільки у правовому захисті від можливих претензій емітента.
На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про
внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р.
№ 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та
наказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу на
здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних
Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з ведення
реєстрів власників іменних цінних паперів в Україні є дозвіл на право
ведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.
Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документи
яких передбачають здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних
Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повинні
відповідати таким вимогам:
а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити
1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заяви
на отримання дозволу;
б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фонді
реєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку частки
емітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутного
фонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якою
емітент володіє опосередковано;
в) частка державної власності у статутному фонді реєстратора не повинна
перевищувати 20 відсотків;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
