повної втрати всіх вкладених коштів;
втрати певної частини збережень;
обезцінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні номінальної
вартості паперів;
невиплати повністю або частково доходу по придбаних цінних паперах, який
очікувався;
затримки в одержанні доходів.
Ряд досліджень, що протягом останніх років були проведені на Заході,
засвідчили, що бажання людей ризикувати визначається трьома основними
факторами: особливостями їх характеру, віком і матеріальним становищем.
Скептично настроєні, обережні люди, які бажають уникнути нервових
потрясінь, як правило, не хочуть ризикувати, у той час як особи з
холеричним темпераментом часто йдуть на сумнівні, з точки зору надійності,
заходи. Меншою схильністю до ризиків характеризуються особи похилого віку,
а молоді набагато частіше згодні здійснювати ризикові операції. Таким
чином, не завжди високий ризик є перешкодою для інвесторів.
Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно мати предмет
інвестування, тобто певні активи, які згідно з законодавством України
можуть бути інвестовані.
Всі активи інвестора, які він може використати в інвестиційній діяльності,
з точки зору їх ліквідності можна розподілити на три групи:
перша група — це поточні активи, до яких належать активи, що знаходяться у
високоліквідній формі. До їх числа входять: готівкові грошові кошти, а
також кошти на поточних і депозитних банківських рахунках;
друга група — фінансові активи, до складу яких входять належні інвестору на
праві власності цінні папери та інші інструменти фондового ринку, кошти,
вкладені у страхові поліси, частки у статутних фондах некорпорованих
підприємств тощо;
третя група — майнові активи, які охоплюють різні види рухомого та
нерухомого майна, що належить інвестору на праві власності, а також майнові
права.
Інвестори на ринку цінних паперів з метою зниження ризикованості інвестицій
та збільшення доходу від них, як правило, вкладають свої кошти одночасно в
декілька видів цінних паперів. Тобто, загальною особливістю діяльності всіх
інвесторів на фондовому ринку є формування ними власного портфеля цінних
паперів (інвестиційного портфеля), який являє собою сукупність фондових
інструментів різних видів, з різними умовами випуску, підібраних з метою
одержання найвищого доходу за найнижчого ризику.
На аналізі особливостей формування інвестиційного портфеля в умовах
українського ринку цінних паперів доцільно зупинитись більш детально.
Одним із доволі складних питань при формуванні інвестиційного портфеля є
вибір серед великої кількості цінних паперів, що є в обігу на фондовому
ринку України, найбільш привабливих для вкладення капіталу. Вирішення цього
питання ускладнюється тим, що за наших умов досить важко використати
методику формування інвестиційного портфеля, яка впроваджена в країнах з
розвинутою економікою. Це пояснюється, по-перше, малим часом існування
фондового ринку в Україні і, як наслідок, недостатнім розвитком його
інфраструктури та, по-друге, недоступністю вичерпної інформації про
діяльність більшості емітентів. Тому при виборі фондових інструментів для
наповнення інвестиційного портфеля учасники вітчизняного ринку цінних
паперів, як правило, використовують три основні критерії — ліквідність,
доходність і ступінь ризику.
Під ліквідністю цінного папера розуміється його властивість бути легко
оберненим у грошові кошти. На жаль, проблема ліквідності, а точніше, повна
відсутність останньої для переважної частини цінних паперів, що
пропонуються на нашому фондовому ринку, є дуже гострою. Головною причиною
такого стану ми вважаємо недостатній розвиток, а якщо точніше, практичну
відсутність активного вторинного ринку. В умовах, що склались, ліквідність
цінних паперів забезпечується переважно самим емітентом або торговцями
цінними паперами, які діють на підставі договору з емітентом.
Останнім часом серед спеціалістів поширилась думка, що така ліквідність,
певною мірою, є штучною, адже вона базується не на ринкових засадах і
містить у собі потенційну небезпеку для власників цінних паперів, оскільки
емітент або торговець у будь-який час може припинити її підтримувати.
Доходність цінних паперів характеризує їх здатність приносити доход у
вигляді дивідендів, відсотків і росту курсової вартості. Теоретично оцінка
доходності цінного папера, в першу чергу, величини можливого прибутку, може
бути зроблена на основі аналізу фінансового стану, поточного прибутку
емітента, перспективності галузі, в якій він працює, динаміки зміни
доходності цих паперів за останній час. Проте як провести такий аналіз у
сучасних умовах досить важко, оскільки більшість вітчизняних емітентів не
вважають за потрібне розголошувати інформацію про свій фінансовий стан,
напрямки використання фінансових активів тощо. Більше того, ще донедавна в
Україні та інших країнах СНД була широко розповсюджена практика
попереднього, ще на етапі розміщення акцій, зазначення майбутніх
дивідендів, що, в кращому випадку, є некоректним, оскільки вказаний деякими
акціонерними товариствами попередній дивіденд під час формування
інвестиційного портфеля слід розглядати лише як довідковий. Зараз,
відповідно до ст. 23 Закону України від З липня 1996 р. "Про рекламу"1 у
рекламі цінних паперів забороняється повідомляти розміри очікуваних
дивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактично
виплачених за підсумками не менш як одного року.
Розглянемо особливості формування на нашому ринку ще одного джерела доходів
по цінних паперах — росту курсової вартості. Теоретично, курсова вартість
цінного папера повинна складатись на вторинному ринку, залежно від балансу
попиту і пропозиції на них. На фондовому ринку України внаслідок
відсутності розвинутого вторинного ринку, як вже було сказано вище,
котировка, тобто визначення курсу цінного папера, здійснюється торговцями
цінними паперами, або ж самим емітентом. У зв'язку з цим дуже часто курсова
вартість, а точніше — її швидкий ріст на певному етапі, обумовлена не
успішною господарською діяльністю емітента і, як наслідок, високим
інтересом до його цінних паперів, а бажанням емітента або торговця цінними
паперами за допомогою штучно викликаного росту курсової вартості
стимулювати інтерес потенційних покупців до конкретних паперів.
Досить важливим для професійного формування інвестиційного портфеля є ще
один показник — ступінь ризику. Якщо рівнятися на західні стандарти оцінки
якості цінних паперів, то через недоступність до об'єктивної інформації про
господарську діяльність емітентів, а також бажання переважної кількості
вітчизняних емітентів вкладати кошти у високодохідні, пов'язані із значним
ризиком проекти, більша частина цінних паперів на фондовому ринку України
має бути віднесена до категорії високо ризикових. Існує декілька методів
боротьби з ризиками, зокрема диверсифікація ризиків, хеджирування,
перенесення збитків на іншу особу, розподіл ризику між великою кількістю
осіб, використання спеціальних механізмів торгівлі цінними паперами та
виконання угод. На розвинутих ринках цінних паперів використовуються всі
перелічені механізми управління ризиками, кожний — в конкретних умовах2.
При складанні інвестиційного портфеля, оцінюючи цінні папери за критерієм
ризику, в першу чергу необхідно враховувати солідність та величину
емітента, ступінь відкритості та доступу до інформації про його
господарську діяльність, виконання ним зобов'язань за попередніми випусками
цінних паперів, а також час, протягом якого він працює на фондовому ринку.
Законодавством України з метою захисту прав інвесторів встановлені певні
обмеження для деяких учасників ринку цінних паперів, спрямовані на
примусову диверсифікацію ризиків.
Так, наприклад, відповідно до п. 17 Положення про інвестиційні фонди та
інвестиційні компанії, інвестиційному фонду не дозволяється мати у своїх
активах більш ніж 10 відсотків цінних паперів одного емітента та
інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента,
крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські
зобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими
гарантовано Урядом України. Якщо цінні папери придбаються за приватизаційні
папери, то інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають право тримати
у своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента.
У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів можуть виступати:
держава;
фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства;
юридичні особи України та інших держав. Держава здійснює функції
інвестора на ринку цінних паперів через свої органи виконавчої влади. При
цьому треба зазначити, що держава, яка практично завжди діє в умовах
гострого дефіциту бюджету, дуже рідко вдається до інвестиційної діяльності.
Це робиться, як правило, для досягнення певних стратегічних політичних або
економічних цілей.
Сьогодні, коли загальний спад виробництва та інфляція фактично заморозили
державні інвестиції в економіку України, особлива увага приділяється
масовому інвестору — фізичним особам. Активізація діяльності саме цієї
категорії інвесторів може стати вагомим внеском у розвиток вітчизняної
економіки.
Масовий інвестор в Україні вже отримав певний, досить негативний, досвід
інвестиційної діяльності. Наші співвітчизники вже навчились співвідносити
обіцяні їм дивіденди від володіння акціями з темпами інфляції,
переконавшись з власної практики, що не всі інвестиції здатні зберегти
кошти від обезцінення, не кажучи вже про їх примноження. Зараз більшість
цінних паперів не є джерелом доходів для їх власників. Інфляція обезцінює
дивіденди та зростання курсової вартості акцій. Тому потенційні інвестиції
вкладаються у вільно конвертовану валюту, нерухомість та інші матеріальні
активи.
Не можна не враховувати і морально-психологічного аспекту. Ринкову
психологію, відповідний спосіб життя, нову економічну філософію неможливо
нав'язати чи ввести якимись директивами чи указами. Вони мають формуватись,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
