Фондова біржа, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в
одному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.
Виникнення першої біржі пов'язують з містом Брюгге в Нідерландах, де в XV
ст. біля будинку купця Ван дер Буреє збиралися купці з різних країн для
обміну торговою інформацією, придбання іноземних векселів та здійснення
інших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-
продажу1.
З появою в ХУ-ХУІ ст. бірж у найбільших містах Європи там почали діяти
спеціальні біржові посередники. В той час термін "брокер" використовувався
лише на Лондонській товарній біржі (створена в 1566 р.). Пізніше з'явилися
й інші еквіваленти цього терміна: німецький "маклер", французький "куртьє"
або "біржовий агент", російський "спекулянт". На перших біржах в одному
місці здійснювалась торгівля як товарами, так і цінними паперами. Лише на
початку XIX ст. в Європі починають формуватись самостійні фондові біржі.
Перша фондова біржа в Російській імперії була відкрита в Санкт-Петербурзі в
1703 році, а на Україні перша біржа була створена в Києві в 1865 році. До
1914 року в країні діяло вже 115 бірж, на яких, крім інших, здійснювались
операції з цінними паперами. З початком першої світової війни робота бірж
була офіційно припинена. В серпні 1914 року була закрита Київська біржа і
припинено котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі.
Біржова торгівля відродилась в СРСР лише в роки непу. Першу біржу
радянського періоду було відкрито в Москві 29 грудня 1921 р. В 1922 році
почали створюватись фондові відділи на товарних біржах, а також відособлені
фондові біржі.
В Україні фондові біржові операції були регламентовані постановою РНК УРСР
від 23 березня 1923 р.1, яка була прийнята на основі Постанови РНК РСФСР
від 20 жовтня 1922 р.
Український фондовий ринок у ті роки посідав значне місце в структурі
загальнодержавного ринку. Загальносоюзний обіг цінних паперів у 1925—1926
рр. складав 387,8 млн рублів, а частка центральної в Україні (в той час
столичної) Харківської біржі складала 78,1 млн рублів. На Київський
фондовий відділ припадало 1,1 відсотка загальносоюзного обігу.
За посередництвом фондових біржових операцій здійснювалась торгівля
іноземною валютою, в тому числі векселями та чеками в іноземній валюті,
банкнотами Держбанку, державними цінними паперами, акціями та паями
акціонерних та пайових товариств, належним чином зареєстрованих органами
радянської влади, а також благородними металами в злитках.
У 1930 році внаслідок ліквідації багатоукладності в економіці країни та
переходу до директивного розподілу, біржі, в тому числі й фондові, було
закрито, і торгівля цінними паперами стала переслідуватись у кримінальному
порядку.
Лише в 1991 році, після прийняття Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу", фондова біржа знову отримала в Україні право на існування.
У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі
акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,
сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно
до чинного законодавства (ст. 33).
Своєю діяльністю фондова біржа забезпечує:
перерозподіл на комерційній основі фінансових ресурсів між юридичними та
фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей;
сприяння становленню й розвитку фондового ринку та належне розповсюдження
інформації про нього;
підвищення довіри інвесторів до вкладення на довгостроковій основі вільних
грошових коштів у фондові цінності;
контроль за діяльністю учасників біржових торгів, захист їхніх інтересів та
інтересів інвесторів.
Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності.
Основна мета діяльності біржі — створення належних умов для
широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна з
комерційними підходами до її роботи.
Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення її
нормального функціонування та розвитку і практично не використовуються для
виплати дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в статутний фонд біржі.
Щоб одержувати високий прибуток від роботи біржі, необхідно було б
максимально збільшити збори з її членів та емітентів, що змусило б частину
з них шукати інше місце для укладання угод. У статуті Московської
міжнародної фондової біржі, наприклад, прямо вказано (ст. 1.2), що "біржа
не переслідує мету одержання власного прибутку і не виплачує доходів від
своєї діяльності власникам акцій біржі"1. Таке саме положення було внесено
у березні 1994 року до Статуту Української фондової біржі. Основними
статтями доходу фондової біржі є: акциз (податок на угоду), що стягується
з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;
плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;
щорічні внески компаній, які використовуються біржею на підтримання
їхнього лістингу в належному стані;
плата компаній за зміни в лістингу, наприклад, у зв'язку із змінами в
їхньому капіталі тощо;
вступні внески нових членів;
епізодичні внески членів біржі на покриття поточних збитків або створення
необхідних резервів.
Таким чином, зацікавленість членів біржі в її діяльності не пов'язана з
отриманням прибутку від вкладення в біржу капіталу. Участь у біржі
породжена потребою в організації, яка могла б концентрувати у своїх стінах
численні заявки, які поступають із зовні на придбання та продаж
високоліквідних цінних паперів і забезпечувала б завдяки цьому можливість
швидко укладати по них угоди за цінами, що відображують реальну кон'юнктуру
досить представницького ринку. Тому до кола членів фондової біржі, як
правило, входять тільки ті суб'єкти, які професійно займаються діяльністю з
цінними паперами.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"
фондову біржу в Україні може бути створено не менш як 20 засновниками —
торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і
комісійної діяльності по цінних паперах. Таким чином, законодавство України
визначає, що членами фондової біржі можуть бути тільки юридичні особи.
Питання про членство у фондовій біржі фізичних та юридичних осіб у різних
країнах знаходить неоднакове вирішення. В одних країнах (наприклад, у США,
Великобританії) членами фондової біржі можуть бути виключно фізичні особи,
в інших (у Японії, Канаді) — тільки юридичні особи, в третіх (у Німеччині,
Італії) — і фізичні, і юридичні особи. При цьому, якщо допускається
персональне членство в біржі фізичних осіб, то мається на увазі, що вони
повинні бути акціонерами (пайщиками), директорами або співробітниками
досить крупних фірм, які професійно займаються операціями з цінними
паперами. Неоднозначне також вирішується питання про допуск до біржових
операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності. У більшості країн
іноземним юридичним і фізичним особам, що відповідають певним вимогам,
дозволено займатись операціями з цінними паперами на національних ринках.
Водночас в окремих країнах (наприклад, у Канаді, Франції) іноземні особи не
можуть бути членами біржі, а частка їх капіталу в статутному фонді фірм —
членів біржі обмежується.
Українське законодавство не містить будь-яких заборон щодо участі
іноземних суб'єктів у біржових операціях.
Питання про можливість участі в біржі комерційних банків також
вирішується далеко не однозначно. В одних країнах (у США, Канаді)
комерційним банкам заборонено бути членами біржі. В інших (Німеччина,
Нідерланди, Швейцарія) комерційні банки, навпаки, становлять основне ядро
біржової торгівлі. В Україні банки, відповідно до ст. 26 Закону "Про цінні
папери і фондову біржу", після дотримання відповідних вимог можуть набувати
статусу торговців цінними паперами. Таким чином, вони можуть безпосередньо
виступати засновниками фондової біржі і брати участь у торгах.
Державну реєстрацію фондових бірж в Україні здійснює Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку у відповідності з Положенням про
реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання
їх діяльності, затвердженим її наказом № 9 від 15 січня 1997 р.
Згідно з цим положенням статус фондової біржі можуть одержати юридичні
особи, створені на умовах, визначених законодавством, як організаційно
оформлені централізовані ринки та електронні торговельно-інформаційні
мережі (ЕТІМ)1, на яких постійно здійснюється торгівля цінними паперами або
похідними цінними паперами, якщо вони відповідають вимогам щодо:
а) укладення біржових угод тільки між засновниками та членами біржі та/або
ЕТІМ;
б) наявності процедури відбору цінних паперів або інших фінансових
інструментів, що відповідає певним вимогам щодо умов їх випуску та обігу;
в) високого рівня концентрації попиту і пропозиції на цінні папери або
похідні цінні папери;
г) визначення ринкових цін на цінні папери як базового показника для
індикації стану фондового ринку та ринку похідних цінних паперів України;
д) надання інших, крім торговельних, послуг клієнтам тільки через
посередництво членів біржі;
е) наявності процедури відбору брокерів/ділерів і вимог щодо їх
професійної кваліфікації;
є) наявності правил (регламенту) торгівлі та стандартних торговельних
процедур;
і) централізації реєстрації угод і розрахунків щодо них, встановлення
офіційного біржового курсу;
й) наявності систем нагляду за діяльністю членів біржі та брокерів/ділерів
і дотримання ними норм професійної та ділової етики, а також дисциплінарних
норм і санкцій на рівні, не нижчому від встановленого законодавством для
сектора ринку, організатором торгівлі на якому є дана біржа;
к) наявності у керівників і провідних фахівців фондової біржі,
безпосередньо залучених до біржової діяльності, кваліфікації спеціаліста
відповідного профілю, згідно з переліком видів професійної діяльності на
ринку цінних паперів, яка підтверджується кваліфікаційними посвідченнями
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
