Рефераты. Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Питання щодо створення такого фонду, його діяльності та умов формування і

використання мають вирішуватися зборами акціонерів та визначатися

відповідним положенням, погодженим з Державною комісією.

Гарантійний ринковий фонд біржі створюється для того, щоб кожен із

учасників ринку, який уклав на ньому угоду, мав змогу успішно її

реалізувати навіть у тому разі, коли її умови не були дотримані.

За наявності на біржі гарантійного ринкового фонду кожна брокерська контора

повинна бути його членом і брати участь у його фінансуванні, перераховуючи

кошти на його рахунок.

Порядок обов'язкового оприлюднення біржових цін має визначатися правилами

фондової біржі і передбачати фіксацію та публікацію в офіційному виданні

біржі найвищого та найнижчого курсів цінного папера (цінних паперів)

кожного найменування, а також курсу цінного папера (цінних паперів) кожного

найменування на момент завершення біржового дня ("закриття біржі") та чисту

зміну курсу на цей момент порівняно з курсом на момент завершення

попереднього біржового дня.

З метою здійснення клірингових операцій при фондових біржах утворюються

розрахункові, так звані клірингові, палати. Як правило, клірингові палати

створюються на базі одного з банків, який повністю виконує функції щодо

клірингу біржових операцій шляхом відкриття рахунків кожному учаснику біржі

та виконання по них відповідних розрахунків згідно з укладеними угодами.

У світовій практиці кліринг операцій з цінними паперами здійснюється, за

загальним правилом, національним банком тієї чи іншої країни. У Франції —

це Банк де Франс, у Німеччині — Центральний земельний банк (Бундесбанк).

На Українській фондовій біржі кліринг операцій з цінними паперами виконує

Акціонерний банк "Україна", який і є кліринговим банком.

Кінцевий успіх системи клірингу та виконання біржових угод безпосередньо

залежить також від створення та активного функціонування при фондових

біржах депозитаріїв цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів — це спеціалізована посередницька організація,

що забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди,

пов'язані з їх обігом, та, у разі необхідності, поставку паперових бланків

фондових інструментів із своїх сховищ у місця, вказані їх власниками.

Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, що

вони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночас

дозволяють уникнути великих переміщень останніх. При виконанні угоди

необхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфа

депозитарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місця

виконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише за

умови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.

З метою спрощення операцій по виконанню угод з цінними паперами в більшості

країн з цивілізованою ринковою економікою існує система центральних

депозитаріїв, клієнтами яких є практично всі учасники біржових операцій цих

країн і в яких постійно зберігається основна частина цінних паперів, що

допущені до біржового обігу. В США, наприклад, центральні депозитарії

існують з кінця 60-х років, в Японії — з початку 70-х, у Великобританії — з

кінця 70-х. В Україні поки що не створено єдиної системи центрального

депозитарію. При Українській фондовій біржі функціонує центральний

депозитарій, учасником якого може стати будь-яка фінансова установа, яка

відповідає вимогам, що встановлені Умовами прийняття в учасники

центрального депозитарію цінних паперів при УФБ.

АТ "Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ" обслуговує всі

операції з безготівковими (дематеріалізованими) цінними паперами, по яких

відбувається розміщення чи вторинний обіг на УФБ та її філіях.

Звичайно, коли ми говоримо про центральний депозитарій цінних паперів,

то, насамперед, маємо на увазі депозитарій, що здійснює зберігання та

облік, а також фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих цінних

паперів, які існують у вигляді комп'ютерних записів на рахунках.

Однак перевести всі цінні папери в дематеріалізовану форму — справа

досить клопітка й складна. Про це переконливо свідчить досвід індустріальне

розвинутих країн. Системою електронного обігу.

Щодо України, то, враховуючи практичну відсутність в ній централізованої

комп'ютерної мережі, яка обслуговувала б операції з фондовими

інструментами, говорити про повний перехід українського фондового ринку на

операції з цінними паперами в дематеріалізованій формі є справою

передчасною.

Указом Президента України від 25 травня 1994 р. а № 247/94 "Про

електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" передбачено

створення Національного депозитарію для обслуговування електронного обігу

цінних паперів в Україні на базі Центрального депозитарію цінних паперів

при Українській фондовій біржі (ст. 2). Таким чином, було створено правові

засади для появи ще одного з інститутів, притаманних розвинутому ринку

цінних паперів. Однак до цього часу Національний депозитарій цінних паперів

ще не створений.

Власне, питання про Національний депозитарій в Україні зводиться до

питання, на якій базі і з якою метою він має створюватись: на базі АТ

"Центральний депозитарій" при УФБ для забезпечення обігу бездокументних

акцій та облігацій відкритих акціонерних товариств чи на базі депозитарію

НБУ для обслуговування обігу державних цінних паперів. Питання залишається

відкритим, хоча створення Національного депозитарію передбачено також

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою

постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.

Згідно з Концепцією, до системи Національного депозитарію повинні належати

Національний депозитарій та його учасники — локальні депозитарії банків,

посередники на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарні установи

(реєстратори), регіональні центри сертифікатних аукціонів, які

безпосередньо обслуговуватимуть учасників фондового ринку.

Депозитарії тісно співпрацюють з іншими учасниками біржового ринку

(кліринговими банками, фондовими біржами), що дозволяє зробити цей ринок

більш досконалим і ліквідним і тим самим наблизити його до міжнародних

стандартів, які існують для ринків цінних паперів. Тим більше, що такі

стандарти для міжнародних ринків станом на 1992 рік визначені організацією

експертів, яка іменується "Група тридцяти" (Г-30).

Рекомендації Г-30 спрямовані, в основному, на вирішення проблем клірингу та

організації фондової торгівлі. Уніфіковані вимоги до національних ринків

цінних паперів як учасників міжнародної торгівлі викладені в дев'яти

рекомендаціях, прийнятих у березні 1989 року:

1) до 1990 року звірка умов угод між всіма безпосередніми учасниками ринку

(брокерами, брокерами/ділерами та іншими членами біржі) мала здійснюватися

не пізніше ніж на наступний день після укладення угоди, тобто Т+1;

2) суб'єкти ринку, які не є брокерами/ділерами (інституційні інвестори та

інші учасники угод), повинні до 1992 року стати членами системи звірки

угод, яка дозволить підтверджувати інформацію про деталі угод;

3) кожна країна до 1992 року повинна була мати розвинутий та ефективно

діючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності та

управління депозитарію повинні заохочувати по можливості більш широке

розповсюдження його послуг серед інших учасників фондового ринку;

4) кожна країна, шляхом вивчення обсягів ринку та діяльності його

учасників, повинна визначити доцільність організації заліку угод для

зниження ризику та підвищення ефективності ринку. Якщо створення такої

системи визнано корисним, це мало бути досягнуто до 1992 року;

5) до 1992 року всі угоди мали виконуватись суворо у відповідності до

умови — "поставка проти платежу";

6) грошові платежі, пов'язані з виконанням угод по цінних паперах та з

обслуговуванням портфелів цінних паперів, повинні здійснюватись однаково

щодо всіх фінансовим інструментів та ринків;

7) система щоденного заліку мала бути прийнята на всіх фондових ринках. У

1992 році виконання угод повинно було відбуватись через два робочих дні

після укладення угоди, в день Т+3. Як орієнтир могло бути прийнято Т+5

найпізніше до 1990 року, але лише там, де це не завадить введенню Т+3 до

1992 року;

. 8) позики цінних паперів повинні бути підтримані як метод підвищення

надійності під час виконання угод. Законодавчі та податкові перешкоди, які

обмежують цю практику, повинні бути усунені до 1990 року;

9) кожна країна повинна прийняти стандарти Міжнародної Організації по

Стандартизації (150) для документообігу по операціях з цінними паперами.

Крім того, країни повинні використовувати систему нумерації Цінних паперів

1515 у відповідності із стандартом 150 6166, У крайньому випадку, для

міжнародних угод. Як видно, рекомендації мали бути реалізовані як стандарти

до 1992 року. Однак визначені строки не були дотримані навіть індустріальне

розвинутими країнами, і термін виконання рекомендацій дещо відсунувся.

Заслуговує на увагу той факт, що повне виконання рекомендацій Г-30

обов'язково викличе тенденції, спрямовані на загальну централізацію

фондової торгівлі навколо єдиних національних фондових бірж і клірингових

банків, що обслуговують взаємодію практично всіх учасників біржових ринків

цінних паперів.

Проблема доцільності існування однієї чи декількох фондових бірж свого часу

обговорювалась у багатьох країнах. Не стала винятком і Україна, де теж мали

місце палкі дискусії щодо необхідності створення нових фондових бірж. При

цьому слід зазначити, що законодавство України не містить будь-яких

положень щодо кількості фондових бірж, які можуть функціонувати в країні.

В жовтні 1991 року Кабінетом Міністрів України була зареєстрована

Українська фондова біржа (УФБ), яка до середини 1995 року була єдиною

офіційно зареєстрованою біржею цінних паперів в Україні.

15 травня 1995 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована ще одна

біржа цінних паперів — Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ). Протягом

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.