Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу.
Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та
зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то
ліквідність балансі є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену
дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною
ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не
достатньою умовою ліквідності банку.
Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністю
активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості
перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкості
перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи.
1. Високоліквідні активи – активи, які знаходяться в готівковій формі
або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це – готівкові кошти,
дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках,
державі цінні папери.
2. Ліквідні активи – активи, які можуть бути перетворені в грошову форму
протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи
відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений
період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська
заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які
обертаються на ринку.
3. Низьколіквідні активи – прострочені, пролонговані та безнадійні
кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не
обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та
інші основні фонди.
Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних
причин:
> Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;
> Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;
> Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;
> Настання термінів платежів до бюджету;
> Виплата дивідендів акціонерам.
Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні
пасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо
рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні
джерела фінансування.
Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:
> Настання строків погашення наданих банком кредитів;
> Продаж активів;
> Доходи від надання недепозитних банківських послуг;
> Залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;
> Запозичення коштів на грошовому ринку.
Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та
зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи.
Величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в
ліквідну форму (готівкові чи безготівкові кошти) може відбуватися
автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів,
сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської
заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших
підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та
спланувати.
До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення
депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел
поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність,
відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних
засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення
ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні
сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій
комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок
зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.
Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованість
зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банків
зупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина
попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а
решта – за допомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку
(зовнішніх джерел).
Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на
ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому
банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх
надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних
вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найбезпечніше для банку –
до втрати депозитів.
Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність – прибутковість”,
адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична
ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи,
то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю
використаних можливостей для отримання прибутку.
Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльності
самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не
може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування
клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий
пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня
ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку.
Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка
серйозних фінансових труднощів.
З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку
та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах
органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення
нормативів ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники
ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з
урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.
Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою
ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане
широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням
мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу
управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними
характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і
задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю
підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш
стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні
активи – непрацюючі та низькодоходні.
Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей
банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження
достатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошуку
оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду
забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.
Завдання аналізу ліквідності банку:
> Визначення фактичної ліквідності;
> Оцінювання відповідності фактичних значень нормативам ЦБ;
> Виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників
ліквідності від нормативних вимог;
> Аналіз стабільності ресурсної бази банку;
> Прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;
> Порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел
поповнення ліквідних коштів;
> Аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;
> Інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій.
Для клієнтів та партнерів банку сигналами, що свідчать про зниження
його ліквідності, може бути відмова надати потенційно вигідний кредит,
великі обсяги й висока частота запозичень на міжбанківському ринку та в
центральному банку, продаж високоліквідних цінних паперів, продаж активів
зі збитками для банку.
Основним джерелом аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс
банку. За даними балансу ЦБ щодня контролює виконання обов’язкових
нормативів ліквідності.
Оскільки ліквідність залежить від якості активів, структури пасивів,
достатності капіталу, фінансового стану позичальників, то в процесі аналізу
використовуються досить різноманітні інформаційні джерела. В цілому
інформаційна база складається з :
1) внутрішньобанківська інформація – звітність про депозитну діяльності
банку, звітність про стан кредитного портфелю банку, звітність про
портфель цінних паперів, про формування резервів на покриття ризиків за
активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені,
пролонговані та реструктуризовані кредити. Минула інформація про
повернення кредитів позичальника, дані про рух коштів за рахунками
клієнтів тощо;
2) інформації, одержаної безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку,
та офіційних повідомлень – фінансові звіти позичальників та емітентів
цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про
реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри
дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття,
реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання
позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження
про зняття коштів з клієнтських рахунків і тощо;
3) зовнішніх джерел – рейтингів, статистичних збірників, повідомлень
інформаційних агенцій чи засобів масової інформації тощо.
Комплексний аналіз всіх інформаційних джерел дозволить банку не лише
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29
