За суб’єктами (користувачами) розрізняють аналіз:
. Внутрішній – проводиться для внутрішнього користування та представляє
собою комерційну і банківську таємницю;
. Зовнішній – проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності
органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.
За охопленням досліджуваних об’єктів аналіз класифікується таким
чином:
. Суцільний – досліджуються всі об’єкти для визначення всебічного
фінансового стану банку;
. Вибірковий – вибір одного чи декількох об’єктів дослідження для їх
подальшого глибокого аналізу.
Приймаючи до уваги мету і характер проведення, розрізняють аналіз:
. Попередній;
. Оперативний;
. Підсумковий (заключний). Цей вид аналізу застосовується для визначення
ефективності діяльності банку за звітний період, оцінки його фінансового
стану, а також виявлення резервів підвищення прибутковості;
. Перспективний – для прогнозування основних фінансових показників і
результатів фінансової діяльності.
В залежності від об’єкта дослідження аналіз діяльності банка
поділяється:
. Функціональний – дозволяє виявити спеціалізацію діяльності комерційного
банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і
перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також оцінити
ефективність і доцільність функцій виконуваних банком.
. Структурний – проводиться за видами банківських операцій, дозволяє
визначити склад і питому вагу економічних контрагентів за активними і
пасивними операціями, а також структуру доходів і прибутку банку;
. Операційно-вартісний, завдяки якому розширюється уявлення про
прибутковість банку, вартості та рентабельності (або збитковості)
конкретних операцій банку. Він дозволяє оцінити значення кожного виду
операцій у формуванні прибутку банку.
Для одержання об’єктивних результатів, що сприяють підвищенню
ефективності функціонування банку. Аналіз банківської діяльності доцільно
поділяють на етапи:
I. Уточнюються об'экти. Мета і задачі аналізу, складається план
аналітичної роботи.
II. Розробляється система різних показників, за допомогою яких
характеризується об’єкт аналізу.
III. Збирається і готується до аналізу необхідна інформація (перевіряється
її точність, приводиться в порівняний вигляд тощо).
IV. Результати порівнюються з показниками плану звітного періоду,
фактичними даними минулих років (періодів), основними показниками
банків-конкурентів тощо.
V. Зібрана інформація детально аналізується різними методами економічного
аналізу фінансової стійкості.
VI. Виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або
нормативних, а також причини цих відхилень і можливість їх усунення.
VII. На підставі результатів аналізу, пропонуються рекомендації з
удосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури
активів і пасивів із мінімальним рівнем різних банківських ризиків
тощо).
Комплексний аналіз фінансового стану банку представляє собою
багатомірну задачу. На рис. 1.1. показана система комплексного аналізу
банківської діяльності сучасного комерційного банку, що включає оцінку
фінансово-економічної ситуації в країні, аналіз власних, залучених і
позичених коштів, аналіз активів, доходів, витрат та прибутковості, аналіз
ліквідності і платоспроможності, банківських ризиків, аналіз дотримання
економічних нормативів, аналіз економічного становища позичальників, оцінку
бізнес-плану банку, інтегровану оцінку фінансової стійкості.
К
Рис. 1.1. Система комплексного аналізу банківської діяльності
сучасного комерційного банку.
1.4. Аналіз ативів та пасивів комерційного банку в Придністровський
Молдавський Республиці
На нинішньому етапі розвитку банківської системи одним із пріоритетних
завдань є забезпечення стабільного функціонування і розвитку комерційних
банків та банківської системи в цілому. У зв’язку з цим проблема
ефективного управління активами й пасивами як одного з чинників фінансової
стійкості банків набуває особливого значення.
“Управління активами та пасивами – одна з основних складових
банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективність роботи
фінансової установи та її здатність виживати у конкурентному середовищі.” [
6, с.14 ].
Управління активами та пасивами – основний процес, умежах якого банки
планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній
діяльності ризики.
Під управлінням активами і пасивами розумітимемо “скоординоване
управління всім балансом, а не окремими його частинами” [ 7, с. 396 ].
1.4.1. Пасиви банку
Пасивами банку називають джерела формування фінансових ресурсів. За
своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та
зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою
власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов’язання
– це чужі гроші, тимчасово надані власникам у розпорядження банку.
Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного
банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх збільшення
підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку
банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.
Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом
розуміють зобов’язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та
юридичних осіб за відповідну плату. До інших відносять кошти, які
залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на
грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених коштів
починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам
та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку.
Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури
залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу
структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи
декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також
треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля
великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі
великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.
Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи:
депозити до запитання;
строкові депозити;
кошти кредиторів;
кошти, які є від продажу цінних паперів;
кредити інших банків.
Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в
меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі
депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.
Загальними видами залучених коштів в Придністров’ї є депозити
юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі
депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до дешевіння ресурсної бази
банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу
структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених
коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки
відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк провадить
агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.
Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх
надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження
ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не
повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.
Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як
один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку
від ситуації на грошовому ринку. Тому, за нашими оцінками, доля
міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.
Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів
збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння
одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів
за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення
діяльності банку по залученню грошових ресурсів.
Зобов’язання – це вимоги до активів банківської установи, що
становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час
у майбутньому.
Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших
банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну
плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що
утворюються в процесі його діяльності.
Зобов’язання поділяються на дві групи:
. Залучені кошти – це зобов’язання банку перед вкладниками, які надали свої
вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах;
. Запозичені кошти – це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є
сам банк.
Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між
активами та зобов’язаннями. Капітал банку визначається як сума основного
капіталу, до складу якого входять фактично сплачений зареєстрований
статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю
фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку і т. п., та додаткового
капіталу (капітал другого рівня), який складається з загальних страхових
резервів банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29
