комплексу заходів, який дає інформацію про можливість та засоби

раціоналізації робочих місць або їх скорочення.

Важливою ланкою планування та обліку робочих місць і професійної

діяльності, виявлення існуючих резервів виробництва є паспортизація.

Загальновизнано, що паспорт — це типовий документ, у якому наведено

відомості про регламентацію організації праці на робочому місці.

Паспорт містить загальні відомості про робоче місце:

найменування моделі устаткування, коефіцієнт його завантаження,

найменування професії осіб, що виконують виробничі завдання на даному

робочому місці, тощо. Наводиться планування робочого місця.

Звичайно паспорт складається з п'яти розділів:

1.Містить відомості про робоче місце в структурному підрозділі

установи або підприємства, де воно розташоване, інформацію про основні

характеристики праці користувача ВДТ.

2. Представлена інформація про технологічні особливості виробничої

діяльності та відомості про характеристики праці, пов'язані з цими

особливостями.

3. Зосереджені атестаційні характеристики робочого місця:

відомості про технологічну документацію, пов'язану з даним робочим

місцем (інструкції щодо експлуатації програм, що застосовуються, та ін.),

хронокарти, що дають інформацію про часові параметри робочих операцій;

дані про відповідність конкретного устаткування, розташованого на

робочому місці, виробничим завданням, що виконуються, та вимогам наукової

організації праці;

відомості про напруженість та важкість праці на робочому місці;

відображає забезпеченість робочого місця засобами захисту (екранні

фільтри та ін.) та містить номер інструкції з техніки безпеки

(пожежобезпека, електробезпека та ін.). Має відомості про рівень охорони

праці на робочому місці;

відомості про умови праці. У випадку наявності пільг через шкідливі

або особливо шкідливі умови праці на робочому місці (які для переважної

більшості користувачів ВДТ не встановлені) наводиться перелік належних

пільг (пенсійні пільги, тривалість додаткової відпустки через існуючі

шкідливі умови праці, тривалість скороченого робочого дня, необхідність

лікувально-профілактичного харчування та ін.). Введення таких пільг

установлюється галузевими нормативними документами.

4. Формується система оформлення паспорта та правила атестації

робочого місця.

5. Вказуються дані про виробничі операції, що виконуються на даному

робочому місці, пов'язані з ними техніко-економічні показники, що

характеризують організацію (коефіцієнт зайнятості) та оплату праці

користувача ВДТ.

При нерівномірному розподілі робочих завдань по змінах паспорт

складається на кожну з них.

4.2. Труднощі нормування факторів трудової діяльності

Виробничі приміщення, устаткування, технології повинні відповідати

всім вимогам охорони праці. Ці вимоги повинні виконувати будівельники,

проектувальники технологій, працівники, які керують експлуатаційним

процесом. При цьому повинні дотримуватися санітарно-гігієнічні норми, що

регламентують ступінь впливу шкідливих факторів виробництва на організм

користувача ВДТ, а також режими його праці та відпочинку.

Ці вимоги законодавства про працю забезпечуються системою санітарного

нагляду, органами Держнагляду та охорони праці, а також контролем служб

охорони праці та профспілкових органів. Проте дотримання вимог нормування

наштовхується на ряд об'єктивних труднощів, пов'язаних з дискусійністю

проблеми визначення норми здоров'я та норми впливу того або іншого

виробничого фактору.

Існують різні підходи до визначення норми, зумовлені як потребами

практики, так і рівнем сучасних знань про норму, та ступінь відхилення від

неї. Проте погляд на норму як на умовне, суб'єктивне уявлення про існуючі

явища призводить до вкрай непродуктивної уяви про норму як про формальний

феномен.

Одним з підходів до визначення норми є середньою статистичний спосіб.

Він слабо враховує багатогранність, специфічність, динамічність,

варіабельність та індивідуальність норми, а також вияв різних аномалій.

На думку багатьох сучасних авторів, найбільш прийнятним визначенням

норми є її характеристика як функціонального оптимуму життєдіяльності

організму, коли протікання всіх процесів у його системах відбувається з

найбільшою узгодженістю, надійністю, економічністю та ефективністю.

Відомий авторитет у галузі фізіології праці В. І. Медведєв вказує, що

проблема фізіологічного нормування перетворюється у проблему, кількісного

опису діапазону можливостей фізіологічних процесів, що забезпечують

системну відповідь при здійсненні професійної діяльності. Під гігієнічним

нормуванням він розуміє кількісну регламентацію тих факторів трудового

середовища, з якими безпосередньо взаємодіє людина, а основним критерієм

такого нормування є збереження її здоров'я шляхом забезпечення оптимальних

або субоптимальних умов навколишнього середовища. Проте, як підкреслює

автор, і у цьому випадку дослідники обмежені головною теоретичною трудністю

— відсутністю чіткої та ясної концепції здоров'я та хвороби.

Таким чином, між гігієнічним та фізіологічним нормуванням

установлюються такі співвідношення: якщо гігієнічне нормування спрямоване

на визначення припустимих параметрів зовнішніх умов за критеріями

фізіологічного нормування, то фізіологічне нормування визначає умови

оптимального функціонування та перетворень в організмі людини у процесі

виробничої діяльності, розглядаючи гігієнічні норми та відхилення від них

як такі, що підтримують або порушують цю оптимальність.

Вирішення цієї принадливої проблеми пов'язане з індивідуальними

характеристиками особистості, вияв яких зумовлений особливостями різних

видів та форм діяльності, що в свою чергу впливає на рівень працездатності.

Урахування особливостей людини та індивідуально-типологічних фізіологічних

якостей (свідоме або підсвідоме) допомагає працівнику виробити таку

стратегію діяльності, яка є компромісним оптимумом у конкретних умовах

діяльності. Такий вибір стратегій діяльності у деяких випадках компенсує

вади у фізіологічній або психологічній сфері при виконанні професійних

обов'язків.

Таким чином, для раціонального використання робочої сили необхідно

суворо дотримуватися вимог охорони праці шляхом застосування технічних,

гігієнічних, фізіологічних та психологічних нормативів. Проте, враховуючи

труднощі при створенні та застосуванні цих нормативів для різних

професійних груп, невирішеність теоретичних питань визначення гігієнічної

та фізіологічної норми, існування особливостей професійної діяльності у

різних галузях, необхідно творчо підходити до їх розвитку — активізувати

роботу по створенню галузевих норм умов та режимів праці, розробляти

адекватні способи профілактики функціональних порушень, захворювань та

реабілітації здоров'я.

4.3. Розумова працездатність та особливості її психофізіологічного

забезпечення

Процес праці має дві складові. Одна з них пов'язана з цілями і

технологією виробництва і може бути описана за допомогою «квантів»

поведінки, друга— з функціональними можливостями людського організму.

Розглянемо випадок,, коли праця ділиться на дискретні елементи (може

складатися з кількох «квантів» поведінки) однакової складності. У цьому

випадку можна запропонувати три способи виконання роботи.

1. Видача чергового елемента роботи тільки після завершення обробки

попереднього, без будь-яких обмежень на тривалість його виконання. Такий

режим роботи називається вільним. Його мають багато професійних груп

розумової праці: письменники,, кінорежисери, артисти, лікарі (якщо не існує

екстремальних ситуацій, що вимагають швидкого прийняття рішення), інженери,

вчителі, програмісти, оператори-спостерігачі, а також багато категорій

користувачів ВДТ і т. п.

Очевидно, що за такого режиму роботи можна оцінити працездатність,

наприклад, за кількістю продукції, яка виробляється (у тому випадку, якщо

одержання цієї продукції не дуже пов'язане з творчим процесом, і вона має

чітко виділені одиниці роботи за досить великий проміжок часу. Це дає

можливість визначити розбіжності ефективності роботи у різних умовах

діяльності.

2. Надходження чергового елемента роботи здійснюється через заданий

(часто однаковий) проміжок часу незалежно від того, чи виконано попереднє

завдання. Такий режим роботи називається нав'язаним. Його мають користувачі

ВДТ, що працюють у діалоговому режимі, диспетчери, касири та інші

професійні групи.

У цьому випадку працездатність можна оцінити за якістю продукції за

досить великий проміжок часу. Якщо темп пред'явлення елементів роботи для

даної особи великий або вони досить складні, то працездатність можна

охарактеризувати також за кількістю невиконаних завдань (помилки, що

допускаються, можуть бути кількох типів: людина повільно виконувала роботу

і не встигла її закінчити за відведений період; людина зробила помилку при

виконанні завдання). Такий режим роботи дає можливість порівняти

працездатність однієї особи у різні періоди роботи. Найбільш адекватним

таке порівняння може бути у тому випадку, коли темп пред'явлення завдань не

дуже низький (щоб не викликати монотонності, вияв якої залежить від

властивостей нервової системи та інших характеристик особи) й не дуже

високий (щоб кількість помилок була невеликою, але праця досить

інтенсивною). За вказаних умов можливе між індивідуальне порівняння

працездатності.

3. Пред'явлення чергового елемента роботи здійснюється через

неоднакові проміжки часу, залежно від успішності вирішення попередніх

завдань. Очевидно, даний режим діяльності властивий деяким операторським

професіям під час роботи в екстремальних ситуаціях, коли прийняте рішення

призводить до наслідків, що вимагають прийняття чергового рішення у

максимально короткі строки, та ін. Таке надходження завдань називається

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23