розпиленню його капіталів, оскільки він повинен відкрити акредитив до
одержання і реалізації товарів, але одночасно дає йому можливість
контролювати ( через банки ) виконання умов угоди експортером.
Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива
є найбільш вигідними, бо це єдина форма розрахунків ( крім гарантійних
операцій банків) банка, що містить зобов'язання зробити платежі. Таким
чином, для експортера безвідкличний акредитив має слідуючі привілеї у
порівнянні з інкасованою формою розрахунків:
o надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, бо її
здійснює банк;
o швидкість одержання платежу, якщо банк виробляє виплату негайно після
відвантаження товару проти подання комерційних документів ( в іншому
випадку експортер може одержати кредит в своєму банку в національній
валюті, до одержання платежу по акредитиву );
одержання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера при
виставленні акредитива в іноземній валюті.
Головним недоліком розрахунків за допомогою акредитива є те, що це
досить дорога форма розрахунків для обох сторін, що пов'язано з вартістю
банківської гарантії.
При розрахунках по інкасо та при акредитивній формі міжнародних
розрахунків між сторонами досить часто виникали непорозуміння. Щоб уникати
таких непорозумінь сторони були вимушені складати досить громоські
контракти та угоди. Це було незручно і у 1993р. на міжнародному рівні були
прийняті рішення про утворення Уніфікованих правил по інкасо та
Унiфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.
Уніфіковані правила по інкасо утворюють міжнародно-прийнятий кодекс
по практиці документарних інкасо. Правила не включені в національні чи
міжнародні законодавства, але стали обов'язковими для всіх сторін, тому що
всі банківські документи (особливо платіжні доручення) апелюють до Правил.
Правила застосовуються, якщо інше прямо не узгоджено і якщо ці положення,
визначення статті не суперечать вимогам національного, державного чи
місцевого законодавства і/або правил, від яких не можна відступати.
Унiфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (UCP) це
набір міжнародно-прийнятих правил і визначень, що встановлюють
відповідальність і зобов'язання всіх сторін по документарним акредитивам.
Всі банківські документи і повідомлення по документарним акредитивам
зазначають, що акредитив підпорядкований UCP 1993. Якщо умови акредитива
суперечать UCP, умови акредитива переважають і, якщо національне
законодавство суперечить UCP, національне законодавство має переважну силу.
Завершальним етапом розрахункових операцій виступає банківський
переказ. Тобто, можна сказати, і при інкасо і при акредитивній формі
розрахунків банківський переказ буде мати місце. Проблема міжнародних
банківських телекомунікацій вирішується в наші дні шляхом утворення і
експлуатації комп'ютерних банківських систем, що охоплюють практично всю
земну кулю.
Автоматизація банківських процесів на міжнародному рівні дозволяє
- здійснювати безпаперові платіжні операції із мінімальним
притягненням праці людей і скорочуванням операційних видатків;
- прискорити обмін інформацією між банками за допомогою
телекомунікаційних ліній зв'язку; - мінімізувати типові види банківського
ризику (втрати документів, помилкову адресацію, фальсифікацію платіжних
документів та ін.).
Провідною міжнародною організацією в сфері фінансових телекомунікацій
є SWIFT - Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових
телекомунікацій (від англійського SWIFT - Society for Worldwide
Interbank Financial Telecommunications).
Розділ 4 Охорона праці
4.1. Атестація робочих місць
Одним із засобів підтримання належного рівня охорони праці є атестація
робочих місць, яка являє собою комплексну оцінку кожного робочого місця на
його відповідність передовому науково-технічному рівню виробництва,
гігієнічним нормам умов праці, психофізіологічним параметрам працюючого, що
дає йому змогу не тільки продуктивно виконувати свої професійні обов'язки,
але й зберігати здоров'я та не скорочувати тривалість діяльності у даній
професії, тобто зберігати професійне довголітгя.
Порядок проведення атестації регулюється Методичними рекомендаціями
для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими
постановою Мінпраці України від 01.09.92 р. № 41 та Головним державним
санітарним лікарем України 01.09.92 р.
Атестація робочих місць передбачає:
виявлення безпосередньо на робочому місці шкідливих та небезпечних
виробничих факторів та з'ясування причин їх появи;
дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища,
важкості та напруженості трудового процесу на конкретному робочому місці;
комплексну оцінку факторів виробничого середовища та характеру праці
на відповідність їх рівнів вимогам нормативних документів;
обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії
шкідливості умов праці;
встановлення або підтвердження права працівників на пільгове пенсійне
забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, а також інші
пільги та компенсації залежно від умов праці;
перевірку правильності використання списків виробництв, робіт,
професій, посад та показників умов праці при наданні права на пільгове
пенсійне забезпечення.
Атестація робочого місця дає можливість упритул наблизитися до
розробки та здійснення заходів щодо його раціоналізації шляхом нормалізації
умов, режимів праці та у цілому трудового середовища. Як підкреслюють
сучасні дослідники, основною метою атестації є:
поліпшення умов і безпеки праці, проведення інших заходів щодо охорони
праці, підвищення рівня культури виробництва;
вивчення відповідності умов праці рівню розвитку сучасної техніки та
технологій, удосконалення порядку та умов встановлення пільг та
компенсацій;
прискорення зростання продуктивності праці на основі урахування
психофізіологічних та особистісних особливостей працюючих, урахування їх
професійної придатності до даного виду діяльності;
поліпшення використання основних фондів шляхом ліквідації надмірних
робочих місць з застарілим обладнанням і таким чином забезпечення
збалансованості числа робочих місць, раціоналізації режимів праці;
залучення фахівців до вирішення проблем по удосконаленню виробництва
та ін.;
інвентаризація програмного забезпечення ПЕОМ, що застосовується, для
виявлення та припинення використання програмних продуктів, які не
задовольняють психофізіологічні вимоги їх побудови, а також заміна їх більш
продуктивними програмами, адекватними психофізіологічному статусу
працюючих, які більшою мірою відповідають вимогам перешкодостійкості, а
отже сприяють надійності виконання виробничих завдань.
Атестація робочих місць здійснюється у кілька етапів:
1. Формується необхідна правова та інформаційно-довідкова база і
організовується її вивчення.
2. Визначаються організації для проведення спеціальних робіт,
пов'язаних з атестацією.
3. Проводиться робота щодо виготовлення планів розміщення обладнання
по кожному підрозділу та визначаються межі розташування робочих місць.
4. Визначається обсяг досліджень шкідливих та небезпечних факторів.
5. Здійснюється інвентаризація та паспортизація робочих місць.
Проводиться облік всього встановленого устаткування та об'єктивні
заміри умов праці на ньому. Виконується порівняння технологічного процесу,
що використовується, з передбаченим у проектах. Для приведення їх у
відповідність установлюється відношення кількості робочих місць до числа
працюючих.
6. Прогнозується можливість появи шкідливих та небезпечних факторів на
робочих місцях.
7. На основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника встановлюється
відповідність найменування професій та посад працівників, зайнятих на
робочих місцях, що досліджуються, характеру робіт, що фактично виконуються.
У випадку невідповідності професій (посад) вимогам Єдиного тарифно-
кваліфікаційного довідника останні приводяться у відповідність з роботами,
що фактично виконуються.
8. Визначається відповідність організації робочих місць існуючим
нормативам та вимогам наукової організації праці. В результаті на робоче
місце заповнюється «Карта умов праці» та розробляється комплекс заходів,
спрямованих на раціоналізацію умов та режимів праці.
9. Проводиться скорочення або раціоналізація робочих місць.
Проведення атестації дає можливість:
виявити робочі місця, які не відповідають нормативним вимогам щодо
умов та режимів праці;
підвищити коефіцієнт використовуваності устаткування;
обґрунтувати та скоригувати норми трудових витрат шляхом реалізації
заходів щодо удосконалення нормування та професійного добору придатних до
даного виду діяльності людей;
врахувати та за необхідності скоротити робочі місця, де застосовується
малокваліфікована праця;
дати оцінку обґрунтованості застосування різних пільг та компенсацій;
розробити та здійснити заходи щодо раціоналізації умов та режимів
праці;
ліквідувати робочі місця, раціоналізація яких неефективна;
здійснювати контроль за використанням наявної робочої сили;
розробити та застосувати заходи, спрямовані на підготовку та
підвищення кваліфікації кадрів.
10. Уточнюються діючі та вносяться пропозиції щодо встановлення пільг
і компенсацій залежно від умов праці, визначається обсяг матеріальних
витрат на ці цілі.
Таким чином, атестація робочих місць є результатом здійснення певного
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23
