збирних трубочках, малих та великих чашках відтікає крізь лаханку (миску) у
сечовід і далі у сечовий міхур. Ниркова миска подібна до сплюснутої лійки.
Звужена її частина обернена вниз і медіально переходить у сечовід. Стінка
миски вкрита зсередини слизовою оболонкою, зовні лежить м'язовий шар і,
нарешті, - адвентиція.
Нирки крім виділення відіграють важливу роль як залоза внутрішньої
секреції. Зона переходу петлі Генле у дистальний звивистий каналець
розташовується між приносною і виносною судинами. Тут у стінці канальця
виявляється велике скупчення ядер, а базальна мембрана відсутня. Ця ділянка
дистального відділу називається щільною плямою. В стінках приносної і
виносної судин, які прилягають до щільної плями, під ендотеліоцитами
знаходяться особливі збагачені гранулами юкстагломерулярні клітини, які
виробляють ренін (регуляція кров'яного тиску) та нирковий еритропоетичний
фактор (стимулює еритроцитопоез).
Сечоводи (ureter) - трубки довжиною близько 30-35 см, діаметром від 3
до 9 мм. Вийшовши із лаханки сечовід позаочеревинно спускається вниз,
проходить спереду по клубових артеріях на рівні тазової пограничної лінії і
переходить у малий таз. У малому тазі сечовід досягає нижнього відділу
сечового міхура, косо пронизує його стінку і відкривається у порожнину
міхура.
У сечоводі виділяють 3 частини: черевну, тазову і внутрішньостінну.
Черевна частина сечоводу задньою поверхнею торкається поперекового м'яза.
Медіально від черевної частини правого сечоводу розташована нижня
порожниста вена, латеральніше - висхідна ободова і сліпа кишки. Медіальніше
лівого сечоводу лежить черевна аорта, а латеральніше - низхідна ободова
кишка.
Тазова частина сечоводу спочатку знаходиться на стінці малого тазу,
потім відходить від неї у передньолатеральному напрямі. Перед впаданням у
сечовий міхур сечовід у чоловіків перехрещується з сім'явиносною протокою,
а у жінок проходить поблизу шийки матки і піхви і перехрещується з матковою
артерією.
Внутрішньостінною частиною сечоводу називають невелику кінцеву частину
сечоводу, яка розташована в стінці сечового міхура.
Стінка сечоводу складається з 3-х оболонок: внутрішньої слизової
оболонки з підслизовим шаром, середньої - м'язевої оболонки і зовнішньої -
адвентиціальної. Слизова оболонка вистелена епітелієм, містить слизові
залозки і утворює поздовжні складки. М'язева оболонка представлена 3-ма
шарами гладеньких м'язів, скорочення яких сприяє просуванню сечі до міхура
і перешкоджає зворотньому потоку. Адвентиціальна оболонка складається із
сполучної тканини. Очеревина вкриває сечоводи лише спереду.
Сечовий міхур - порожнистий орган, форма якого залежить від наповнення
сечею: порожний він сплющений, наповнений - грушеподібний чи яйцеподібний.
Ємкість у дорослої людини коливається в межах 500-700 мл.
Розташований в порожнині малого тазу, спереду його розташований
відділений рихлою клітковиною лобковий симфіз, а позаду розташовані матка і
частина піхви у жінок, пряма кишка і сім'яні міхурці у чоловіків.
У сечовому міхурі розрізняють верхівку, тіло і дно з шийкою. Верхівка
міхура звернена догори і трохи вперед; при сильному наповненні міхура вона
піднімається над рівнем лобкового сполучення і прилягає до передньої
черевної стінки. Тіло міхура - середня більша його частина - має передню,
задню і дві бічні поверхні. Дно міхура звернене вниз і назад і, звужуючись,
переходить у шийку міхура. Під дном міхура у чоловіків знаходиться
простата, а у жінок - сечостатева діафрагма - закриває проміжок між гілками
лобкових і сідничних кісток. Її основу складають парний глибокий поперечний
м'яз промежини і м'яз сфінктер.
Стінка сечового міхура складається із внутрішньої - слизової оболонки
(вкрита перехідним епітелієм) з підслизовою основою, середньої - м'язевої і
зовнішньої - серозної (частково) і адвентиціальної оболонок. Слизова
оболонка утворює багаточисельні складки, які розрівнюються з наповненям
На дні сечового міхура є ділянка трикутної форми - трикутник міхура, у
якої не виражена підслизова основа і слизова оболонка не утворює складок.
На вершинах трикутника розташовані отвори: правий і лівий - сечоводів,
внутрішній - отвір сечівника.
У стінці міхура є багато рецепторів, які сприймають
внутрішньоміхуровий тиск, забезпечуючи рефлекторне випорожнення міхура.
М'язева оболонка складається із гладеньких м'язів у 3 шари: 2
поздовжніх (зовнішній і внутрішній) і 1 спіральний (середній;
найпотужніший). У районі шийки навколо внутрішнього отвору сечівника
м'язеві волокна цього шару утворюють сфінктер (мимовільний). Другий
(вольовий) сфінктер належить до м'язів діафрагми таза.
Серозна оболонка - очеревина вкриває тіло і верхівку міхура лише
ззаду, решта міхура вкрита адвентиціальною (сполучнотканинною) оболонкою.
Сечівник (urethra) різний у жінок і чоловіків. Жіноча уретра має форму
трубки довжиною 3-3,5 см, розташована спереду від піхви. Канал
розпочинається своїм внутрішнім отвором у районі шийки сечового міхура,
проходить назад і вниз від лобкового симфізу і відкривається зовнішнім
отвором у присінку піхви. На своєму шляху канал пронизує сечостатеву
діафрагму, де він оточений м'язом - сфінктер сечівника (це довільний
сфінктер). Чоловіча уретра має форму зігнутої трубки довжиною 18-23 см і є
одночасно каналом виведення сечі і сім'яної рідини. Від міхура він
проходить: крізь простату, сечостатеву діафрагму і губчасте тіло статевого
члена, на голівці якого відкривається зовнішнім отвором. В зв'язку з цим у
каналі виділяють простатну, перетинчасту і губчасту частини. Простатна має
довжину близько 2,5 см. Це найширша частина каналу. Сюди відкриваються
протоки простати і сім'явиносні протоки. Перетинчаста частина найвужча, її
довжина близько 1 см, вона оточена сфінктером. Губчаста - найдовша (15-20
см).
Іннервація нирки: гілки ниркового і черевного сплетень. Сечовід: гілки
ниркового спелетення (черевна частина), сечовідного спелетення і
внутрішньоносні тазові нерви (тазова частина сечовода). Сечовий міхур:
гілки верхнього і нижнього підчеревних сплетень.
Кровопостачання: сечовід - гілки ниркових і яєчкових (яєчникових)
артерій. Сечовий міхур: гілки внутрішньої клубової артерії.
Залози внутрішньої секреції
Це залози, які не мають вивідних протоків, і виділяють свою
“продукцію” - гормони, безпосередньо в кров, яка омиває ці золози. Саме
через це їх називають залозами внутрішньої секреції (ендокринні залози). У
людини до ендокринних залоз відносять: епіфіз, гіпофіз, щитоподібну,
загрудинну, паращитоподібні, наднирники, острівці Лангерганса підшлункової
залози та ендокринну частину статевих залоз. В зв'язку з цим підшлункову
залозу та статеві залози відносять до змішаних залоз за типом секреції.
Всі залози виникли в процесі еволюції в різний час, у різних місцях та
з різних джерел. В зв'язку з цим розташування, розміри, форма, будова і
функції цих органів дуже різноманітні.
Епіфіз (corpus pineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) -
конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий
придаток. У філогенезі виник із тім'яного органу зору (тім'яне око), який у
сучасних круглоротих ще зберіг окоподібну будову, а у безхвостих амфібій є
підшкірним рудиментом. У ссавців тім'яне око перетворюється у ендокринну
залозу. Епіфіз (8 х 4-6 мм) - сплюснутий у краніально-каудальному напрямку,
розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і
сполучений з проміжним мозком через спайку повідків надгорбкової ділянки. У
людини епіфіз важить 100-200 мг.
Трансдуктор - перетворює нервовий імпульс у гормон. Досліджена ця
залоза недостатньо.
Васкуляризація від гілок задньої артерії великого мозку та
безпосереднім контактом із спинномозковою рідиною (відтікає кров у
сплетення 3-го шлуночка. За кровопостачанням поступається ниркам.
Епіфіз складається із світлих, багатих на цитоплоазму клітин з великим
ядром (пінеалоцити) та дрібних - з темним ядром та вузькою смужкою
цитоплазми.
Гіпофункція у людини - передчасне статеве та фізичне дозрівання.
Гіперфункція - недорозвиток статевих залоз та вторинних статевих ознак.
Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від
зорового тракту.
Гіпофіз (hypophysis) - нижній мозковий придаток, у хребетних
утворюється із вип'ячування стінки глоткової кишені ротової бухти
(аденогіпофіз, передня частка; складає 70-80% маси всього гіпофіза) і
виросту (лійки) проміжного мозку (задня частка, нейрогіпофіз). У людини
невеликого розміру (10 х 15 х 5 мм, маса - 0,3 - 0,7 г) овальної форми тіло
рожевого кольору. Розташований у ямці турецького сідла клиноподібної кістки
основи черепа, діафрагмою сідла (частина твердої мозкової оболонки)
відділений від порожнини черепа. Гіпофіз зв'язаний невеличкою ніжкою
(вершина лійки 3-го шлуночка) з сірим горбом.
Аденогіпофіз - поліморфна ендокринна залоза. Більша частина гормонів
цієї частки виконує роль регуляторів інших залоз - тобто тропні або
гландотропні гормони.
Крім тропних гормонів у передній частці гіпофізу утворюються гормони,
які виконують самостійну функцію (тобто є ефекторними): пролактин - регулює
лактацію у ссавців, диференціацію різних тканин, ростові і обмінні процеси,
інстинкти вихожування нащадків; ліпотропін (альфа і бета) - регулятори
жирового обміну і прогормони факторів, які регулюють процеси, що
відбуваються у головному мозку.
Нейрогіпофіз (нейрогліальне походження) побудований в основному із
пітуіцитів - клітин, що нагадують собою клітини нейроглії. Нейрогіпофіз -
ендокринний орган, який акумулює і секретує гормони (окситоцин і АДГ),
синтезовані в нейросекреторних клітинах (супраоптичних та
паравентрикулярних) ядер гіпоталамуса. Терміналі аксонів нейросекреторних
клітин утворюють тісні контакти із капілярами гіпофіза, у які виділяються
гормони. Аксони - це гіпоталамо-гіпофізарний тракт лійки. Процес виділення
гормонів із аксонів нагадує такий виведення медіатора у синапсі у відповідь
на генерацію потенціалу.
Вузька проміжна частка утворена багатошаровим епітелієм, серед яких
часто виникають псевдофолікули. (Не всі погоджуються із виділенням цієї
частки). Ця частина залози продукує меланоцитостимулюючі гормони (МСГ;
інтермедіни альфа і бета). Вони регулюють пігментний обмін покривних
тканини. Є вказівки на участь цих гормонів у формуванні пам'яті.
Кровопостачання: нижні (внутрішні сонні артерії) і верхні (судини
артеріального кола мозку) гіпофізарні артерії, Верхні артерії ідуть до
сірого горба і лійки, тут вони анастомозують між собою і розпадаються на
капіляри (первинна сітка гемокапілярів). На капілярах закінчуються
розгалуження аксонів нейросекреторних клітин гіпоталамуса (синапси). Тут
нейросекрети виділяються в кров. Із петель цієї сітки формуються воротні
венули, які ідуть до передньої частки гіпофіза і переходять у широкі
синусоїдні капіляри утворюючи вторинну гемокапілярну сітку. Капіляри
вторинної сітки обплітають групи секреторних клітин. Капіляри вторинної
сітки зливаючись утворюють виносні вени, відтікає кров звідси у велику вену
мозку.
Задня частка гіпофізу васкуляризується переважно за рахунок нижніх
гіпофізарних артерій (від внутр. сонної). Відтікає кров у пещеристі синуси.
Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) розташована на передньо-
латеральній поверхні верхніх відділів трахеї і низу гортані. У ній
виділяють дві частки (праву і ліву) і перешийок, який лежить на рівні дуги
перстнеподібного хряща. Приблизно у 30 % випадків від перешийка догори
відходить відросток (пірамідальна частка залози). Ця залоза ніби охоплює
гортань спереду і з боків. Маса - 20-30 г.
Багато васкуляризована (крові надходить в 3-7 разів більше ніж маса
залози) і має багато лімфатичних судин.
Залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, яка досить міцно зростається
з гортанню. Від капсули всередину залози відходять слабо виражені
перегородки - трабекули. Паренхіма залози складається з міхурців -
фолікулів, які є структрною і функціональною одиницею залози. Стінка
фолікулів побудована одним шаром тиреоцитів, які лежать на базальній
мембрані. Кожний фолікул обплетений густою сіткою кровоносних і лімфатичних
капілярів.
Гормони залози - тиреоглобуліни (стимуляція окислювальних реакцій, а
звідси обмін речовин, рост, розвиток, диференціювання тканин) та
тиреокальцитонін (обмін кальцію і фосфору) - впливають на енергетичний
обмін, прискорюють розвиток організму, активують ц.н.с.
Кровопостачання: праві і ліві верхні (гілка зовнішньої сонної артерії)
і нижні (гілка щитошийного стовбуру, а вона - гілка підключичної артерії)
щитоподібні артерії.
Іннервація: гілки блукаючого нерва і шийних симпатичних вузлів.
Паращитоподібні залози (glandula parathyroidea) (дві верхні і дві
нижні) - невеликі (6 х 4 х 2 мм) тільця овальної або округлої форми, масою
кожна до 0,09 г. Розташовані вони біля полюсів задньої поверхні правої і
лівої часток щитоподібної залози і вкриті спільною з нею капсулою. Від
капсули всередину проходять перетинки, між прошарками яких розташовані
залозисті клітини - паратиреоцити.
Гормон залози - паратгормон - регулює обмін кальцію і фосфору в
організмі.
Кровопостачання і іннервація як і у щитоподібної залози.
Вилочкова залоза (thymus) (Тімус, Зобна залоза, Загрудинна залоза) -
непарний лімфоїдно-залозистий орган - складається із правої і лівої часток,
сполучених між собою рихлою сполучною тканиною. Розташована у верхній
частині переднього середостіння позад рукоятки грудини. Нижній кінець може
досягати перикарду, а верхній - виходити за межі грудної клітки. У
новонародженого вона важить близько 12 г, швидко росте в перші 2 роки життя
дитини. Найбільшої маси (40 г) досягає у віці 11-15 років. З 25-річного
віку починається вікова інволюція залози з поступовим заміщенням її жировою
клітковиною.
Вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої відходять відростки, які
поділяють залозу на часточки. В кожній часточці є коркова і мозкова
речовина. Коркова речовина містить більше ніж мозкова лімфоцитів і темніша
за забарвленням.
Тімус, як і кістковий мозок, є центральним організатором імуногенезу,
в якому із стовбурових клітин (надходять із кісткового мозку) дозрівають і
діференціюються Т-лімфоцити - відповідальні за клітинний і гуморальний
імунітет клітини.
Кровопостачання: внутрішні грудні гілки аорти та нижніх щитоподібних
артерій (гілка підключичної).
Іннервація: вузли шийного симпатичного стовбуру, гілки блукаючого
нерва і шийних спинномозкових нервів.
Підшлункова залоза (pancreas) належить за типом секреції до
змішаних залоз. Ендокринну діяльність у ній здійснюють острівці Лангерганса
- клітинні скупченя з густою сіткою кровоносних капілярів. У залозі
налічується 1-2 млн острівців діаметром - 100-300 мкм. У острівцях
переважають бета клітини (60-80 %; продукують інсулін). Є ще альфа (10-30
%; продукують глюкагон) та дельта (продукують соматостатин) клітини.
Наднирники (glandula suprarenalis) - це власне дві самостійні
ендокринні залози: кора і мозковий шар. Розташовані наднирники в
заочеревинному просторі прилягаючи до верхнх полюсів нирок в товщі
навколониркового жирового тіла. Маса наднирнирка - 20 г.
На передній поверхні наднирників є ворота, крізь які виходить їх
центральна вена. Наднирніки вкриті сполучнотканинною капсулою, від якої в
середину залози відходять тонкі прошарки, які ділять коркову речовину на
тяжі з густою сіткою кровоносних капілярів.
Коркова речовина (кора) утворена із мезодерми і розвивається із тих же
елементів, що і статеві залози. Кора складається із 3-х зон, не зв'язаних
із симп.н.с.: поверхнева (клубочкова; мінералокортикоїди), середня
(найширша, пучкова; глюкокортикоїди) і внутрішня (сітчаста; статеві).
Кортикоїдні гормони регулюють обмін вуглеводів і білків, які приймають
участь в інтеграції процесів неспецифічної адаптації організму.
Мозкова речовина має ектодермальне походження. Вона розвивається із
елементів вузлів симпатичного стовбуру, які мігрують на периферію і
перетворюються в хромафінобласти. Виробляють катехоламіни - адреналін і
норадреналін. Контролюють вуглеводний і жировий обмін, регулюють діяльність
с.с.с., функції гладенької мускулатури, зсідання крові, відіграють важливу
роль в мобілізації “гострих” адаптивних реакцій
організму.
Хромафінна тканина є і в деяких симпатичних гангліях (парагангліях).
Кровопостачання: від гілок нажньої діафрагмальної і ниркової артерії
та від черевної ділянки аорти.
Іннервація: гілки блукаючого і великого нутряного нервів.
Статеві залози, як і підшлункова, відносяться до залоз змішаної
секреції. В яєчниках продукуються естроген і прогестрон. Естроген
продукується у зернистому шарі фолікулів, які дозрівають. Прогестрон -
жовте тіло яєчника, яке формується на місці фолікула, з якого виділилася
яйцеклітина після дозрівання (рубцева тканина) при настанні вагітності.
В ділянці воріт яєчника є клітини, які виробляють невелику кількість
чоловічих статевих гормонів.
В яєчках продукуються чоловічі статеві гормони - андрогени. Ендокринні
клітини яєчок розташовані між петлями звивистих сім'яних канальців.
В яєчках виробляється і невелика кількість жіночих статевих гормонів -
естрогенів.
Список тем по лекциям:
|Лекция|Тема лекции |
| | |
|№ | |
|1. |Тканини |
|2. |Скелет |
|3. |Нервова система |
|4. |Анализатори |
|5. |Кровоносна система |
|6. |Дихальна система |
|7. |Органи травлення |
|8. |Органи выдилення |
|9. |Залози внутришньй секреции |
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21
