передсердя.
М'язевий шар лівого шлуночка значно товщий ніж у правого.
Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває сосочкові м'язи,
хорди і клапани. Ендокард товщий у лівих камерах серця, особливо на
міжшлуночковій перетинці та на початку аорти і легеневого конусу. Ендокард
утворений ендотелієм, який лежить на товстій базальній мембрані, під якою
розташовані сполучнотканинний (субендотеліальний) і м'язево-еластичний
шари. На межі з міокардом лежить зовнішній сполучнотканинний шар
(субендокардіальна основа).
Кровопостачання серця забезпечується двома вінцевими артеріями, які
починаються від цибулини аорти з під лівої та правої кишеньки клапану.
Розташовуються артерії по вінцевій та міжшлуночкових борознах. Вінцеві
артерії розгалужуються до капілярів у всіх трьох оболонках стінки серця,
папілярних м'язах, трабекулах. Кров із капілярів збирається у серцеві вени,
венозний синус і безпосередньо у праве передсердя.
Перикард - замкнений мішок із двох шарів: зовнішній – фіброзний
перикард переходить у зовнішню оболонку великих судин, спереду при-
кріплюється до грудної кістки. Внутрішній - серозний перикард - має два
листки: вісцеральний (епікард) і паріетальний (він зрісся з фіброзним). Між
цими листками є перикардіальна порожнина з невеликою кількістю рідини.
Робота серця здійснюється автоматично завдяки наявності у ньому
провідної системи у вигляді скупчень атипових м'язевих волокон. Тут
виділяють: синусно-передсердний вузол, передсердно-шлуночковий, пучок Гіса
(передсердно-шлуночковий), його ніжки і розгалудження (волокон Пуркіньє).
Синусно-передсердний вузол розташований під епікардом правого
передсердя між місцем впадання верхньої порожнистої вени і вушком правого
передсердя. Передсердно-шлуночковий - на міжпередсердній
перетинці ближче до стулкових клапанів. Від нього відходить пучок Гіса у
бік шлуночків. Він у верхній частині міжшлуночкової перетинки ділисться на
праву (менша) і ліву (більша) ніжки. Ніжки під ендокардом розгалужуються і
в товщі міокарду шлуночків на більш тонкі, які закінчуються волокнами
Пуркіньє, що контактують з кардіоміоцитами.
Дихальна система
поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Повітроносні
шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних
калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітря зігрівається (охолоджується),
очищається від різноманітних частинок і зволожується. Респіраторний відділ
складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них
відбувається газообмін.
Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до присінка носової
порожнини. Внутрішня поверхня присінка вистелена незроговіваючим
багатошаровим плоским епітелієм і має волосся, сальні і потові залози.
Слизова оболонка стінок порожнини носа виконує нюхову та дихальну функції,
тому має різну будову. Дихальну функцію забезпечує більша частина слизової
оболонки носа і вона вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з
великою кількістю бокалоподібних гландулоцитів, що виділяють слиз. Слиз
завдяки рухам війок пересувається назовні і видаляється. В порожнину носа
виділяється секрет багаточисельних слизових альвеолярно-трубчастих залоз.
Слиз зв'язує пилеподібні частки повітря і зволожує вдихуване повітря.
Власна пластинка слизової оболонки і підслизова основа дуже добре
васкуляризовані і забезпечують вирівнювання температури вдихуваного повітря
до температури тіла.
Три носові раковини збільшують загальну поверхню порожнини носа і
утворюють носові ходи (верхній, середній та нижній). У нижній носовий хід
відкривається носослізний канал. У верхній - задні чарунки решітчастої
кістки і (дорзальніше) пазухи клиноподібної кістки. У середній - середні і
передні чарунки решітчастої і пазухи лобної та верхньощелепної кісток.
Нюхова ділянка слизової оболонки верхньої носової раковини і
відповідної їй частини перегородки та задній відділ верхньої стінки
порожнини носа - це частина слизової оболонки носа, вкрита війчастим
псевдобагатошаровим епітелієм, до складу якого входять спеціальні
сприймаючі нюхові нейросекреторні біполярні клітини.
Повітря із порожнини носа надходить крізь хоани до носової, а потім
ротової частини глотки і в гортань.
Глотка (pharynx) - лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений
розширеною частиною краніально і сплющений в дорзо-вентральному напрямку.
Верхня частина глотки зрощена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних
хребців глотка переходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі
довша рота. В глотці відбувається перехрест шляхів повітря і їжі.
Порожнину глотки ділять на 3 ділянки: носову, ротову і гортанну
(відповідно: носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка). Спереду носоглотка
сполучається з носовою порожниною через хоани, ротоглотка з порожниною рота
сполучається зівом, гортаноглотка гортанним отвором сполучається з
гортанню. Задня стінка глотки відділена від передньої поверхні хребта
прошарком рихлої сполучної тканини, тому глотка рухлива. На рівні хоан на
бічних стінках носоглотки з обох боків розташовані глоткові отвори слухових
(Євстахієвих) труб, крізь які порожнина середнього вуха сполучається з
довкіллям. Поблизу цього отвору (між ним і піднебінною занавіскою)
розташовані трубні мигдалики. На межі між верхньою і задніми стінками
глотки розташовується непарний глотковий мигдалик. Стінка глотки
складається з 3 шарів: слизової оболонки (вкрита одношаровим багаторядним
війчастим епітелтієм), фіброзної оболонки (зрощена з слизовою, зверху з
основою черепа).
Гортань (larynx) - дихальна трубка і голосовий апарат. Г. розташована
на рівні 4-6 шийних хребців і сполучається зв'язками з під'язиковою
кісткою. Зверху гортань сполучається з порожниною глотки, знизу - з
трахеєю.
Скелет гортані утворений кількома рухливо сполученими між собою
гіаліновими хрящами. Найбільший - щитоподібний (непарний), у якого
розрізняють дві сполучені між собою під майже прямим (у чоловіків) або
тупим (120(, у жінок) кутом чотирикутні пластинки. Від задніх країв
пластинок відходить дві пари ріжків (верхні і нижні). Основу гортані
складає перстнеподібний хрящ (гіаліновий), його дуга звернена вперед, а
пластинка - назад. Перстнетрахеальна зв'язка сполучає нижній край хряща з
першим хрящем трахеї. Перстнеподібний хрящ сполучається з щитоподібним і
черпакуватими хрящами двома парами суглобів.
Найважливішими (функціонально) у гортані є черпакуваті хрящі, від
основи яких вперед відходить голосовий відросток, назад - м'язевий. До
останнього прикріплюється м'яз, який змінює положенння голосових
відростків, що натягують голосові зв'язки. Ріжкоподібний хрящ маленький,
конічної форми, своєю основою ніби сидить на верхівці черпакуватого.
Клиноподібний хрящ більший, видовжений, непостійної форми і величини, часто
рудиментарний. Обидва хрящі еластичні. Зверху гортань вкрита надгортанним
хрящем, який прикріплений до щитоподібного хряща і під'язикової кістки за
допомогою щитонадгортанної і під'язиково-надгортанної зв'язок.
Надгортанник (epiglottis) збудований з еластичного хряща, за формою
подібний до листка дерева. Звуженою частиною (стебельцем) він приєднаний до
внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща за допомогою зв'язки, а
розширеною частиною виступає над щитоподібним хрящем позаду кореня язика.
Еластичний надгортанний хрящ може легко згинатись і знову випростовуватись,
що і відбувається під час ковтання.
Усі хрящі сполучаються між собою суглобами і зв'язками. Є два суглоби
перснеподібно-черпакуваті і два перснеподібно-щитоподібні. Це справжні
суглоби, в яких є сумка, суглобові поверхні і суглобова порожнина з
синовіальною рідиною. Сумки їх посилені зв'язками.
Трахея (trachea) лежить спереду від стравоходу, заходячи в грудну
порожнину через верхній її отвір, і йде до рівня 4-го або 5-го грудного
хребця, де поділяється (біфуркація) на два головні бронхи. Довжина трахеї
варіює в межах від 8,5 до 15 см, частіше вона рівна 10-11 см.
Стінка трахеї складається із слизової оболонки, підслизової основи,
волокнисто-м'язево-хрящевої та адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка
трахеї вистелена війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, у якому є багато
бокалоподібних гландулоцитів. Власна пластинка слизової оболонки має багато
еластичних волокон, лімфоцитів і лімфоїдних вузликів.
Підслизова основа поступово переходить у щільну волокнисту сполучну
тканину - охрястя трахеї. Тут є багато змішаних серозно-слизових залоз, які
виділяють секрет до слизової оболонки.
Волокнисто-м'язево-хрящева оболонка трахеї утворена з 16 - 18(20)
гіалінових хрящів, що не дають спадатись її стінкам і забезпечують
безперебійне надходження повітря до легень. Хрящі трахеї мають вигляд
непових кілець. Незамкнена їх частина звернена до стравоходу (дорзально).
Кінці хрящових дужок з'єднуються між собою сполучною тканиною із
гладенькими м'язами - перетинчаста стінка трахеї. Півкільця сполучаються
між собою сполучною тканиною. Перетинчаста стінка трахеї дозволяє вільному
проходженню грудки їжі.
Спереду до трахеї прилягають м'язи, розташовані нижче під'язикової
кістки, а у верхньому її відділі - щитоподібна залоза.
Трахея вкрита адвентиціальною оболонкою, яка складається із рихлої
волокнистої незформованої сполучної тканини.
Починається трахея у грудних дітей на рівні 4-5 шийних хребців, у
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21
