додатком ІІ до Конвенції.
З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до
міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція
1978 року “Про правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у
відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою
підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.
З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада
України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка
встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно
до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено,
яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на
території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів
зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазна-чено
відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою
підтвердження причетності до них України.
Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на
які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але
постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого
роду, оскільки Законом України “Про міжнародні договори України” був
встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена
раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що “ратифікація… це
міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані
свою згоду на обов’язковість для неї договору” (пункт “і” статті 2
Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не
було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України,
як міжнародні договори, на даний момент не діють.
Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих
актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України
постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний
обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції
1930 року, виникає необхідність внесен-ня істотних змін у вексельне
законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.
На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998
року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно
емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних
законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання
випуску та обігу векселів в Україні :
1. Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за №
358, 359, 360)
2. Прийняти Закон України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року
(за № 358, 359, 360)”, з урахуванням національних обмовлень;
3. Прийняти Закон України “Про вексельний обіг в Україні”;
4. Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти
України.
Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів
України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів
України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про
врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості
векселі”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про
гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про
приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено
уніфіко-ваний закон про переказні та прості векселі”.
Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по
врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Украіні
ведеться і маємо надію, що вже найблищим часом вищезгадані закони будуть
прийняті.
Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш
погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і
прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не
буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до
законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення
ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу
повноцінного платіжного засобу.
3. Удосконалення окремих елементів
вексельного обігу в Україні.
3.1 Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого
покращання.
У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво
розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля
по вдосконаленню єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 р.
Організація об’єднаних націй прийняла Конвенцію ООН “Про міжнародні
переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”.
Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також
відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують
ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода
на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р.
Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо-
нормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими
законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час
для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у господарському
обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно
використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.
За оцінками німецької консультаційної групи з питань економіки, яка
працює при уряді України,частка взаємної заборгованості підприємств України
у порівнянні з валовим внутрішнім продуктом 1995 р. складала: дебіторська
—25%, кредиторська — 34%. Група вважає, що показники в цілому знаходяться
на рівні промислово розвинених країн, а також європейських країн з
економікою, що трансформується — Угорщина, Чехія, Польща, де сума
комерційних кредитів (а саме так класифікуються взаємні борги підприємств)
знаходиться в інтервалі від 20 до 30% валового внутрішнього продукту. На
жаль, відсутність грошових коштів у підприємств, зростаючі неплатежі — це
гіперінфляційне економічне слідство, яке взаємозаліками з використанням
векселів не ліквідувати.
Економічні, політичні та соціальні причини неплатежів відомі, але
керівники підприємств – боржників по інерції впевнені, що кошти для
погашення боргових зобов’язань колись, де-небудь знайдуться і держава, як
звичайно, “тим чи іншим засобом” в останній момент врятує їх або просто
спише борги.
Досвід інших країн показує, що кліринг може діяти тільки недовгий час,
а потім призводить до негативних наслідків. Взаємозалік, як “захід” не
може бути ефективним. Лікування повинне бути системним, комплексним з
використанням послуг фондового ринку, радикальних засобів санації,
банкрутства боржників.
Основний напрямок вирішення проблеми відомий — інтенсифікація ринку
цінних паперів (“локальних грошей”), що дозволяє державі почуватися
вільніше навіть при проведенні реструкційної політики. Але для цього
необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового ринку.
У світовій практиці діють дві основні моделі організації ринку цінних
паперів — “німецько – японська”, при якій визначаючими суб’єктами є банки,
та “англо – американська”, яка дозволяє іншим фінансово – кредитним
інститутам відігравати активну роль на фондовому ринку. В останньому
випадку державне регулювання ринку цінних паперів виявляється більш
жорстким. Це особливо важливо у процесі становлення ринкових відносин в
Україні, коли на фінансовій сцені фондового ринку виступає порівняно
невеликий ансамбль малопотужних комерційних банків. Їх дії повністю
підконтрольні Національному банку України та іншим владним структурам
(Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Державна податкова
інспекція).
Взагалі, другий шлях більш прийнятний для держави. Інтенсивний
розвиток у цьому випадку отримують окремі види цінних паперів, серед яких
провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає вексель.
Спеціалізованих організацій, створених для обслуговування та розвитку
операцій з векселями недостатньо. Тільки у 1995 р. в Україні почала
створюватись мережа таких спеціалізованих фінансових організацій.
Провідне місце серед них посідає асоціація “Український вексельний
центр” (надалі — “Укрвексель”), створена з метою сприяння розвитку в
Україні ринку цінних паперів, відродження національного вексельного обігу
як випробуваного платіжного засобу, інструменту зниження темпів інфляції та
залучення інвестицій, а також для розв’язання методичних, організаційних та
практичних питань , що виникають при здійсненні господарських та фінансових
операцій з використанням векселів.
Засновниками Укрвекселя виступили: Академія підприємництва та
менеджменту України, Українська фондова біржа, Асоціація консультаційних
фірм України “Укрконсалтинг”, Консалтингова компанія “Стрілець”,
Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”, Акціонерне
товариство з іноземними інвестиціями “Євроінвест”.
За час свого існування Укрвексель узагальнив практику застосування
національного та іноземного законодавства з вексельного обігу, розробив
конкретні пропозиції та проекти законодавчих і нормативних актів з найбільш
актуальних питань обігу векселів в Україні, які подано до Кабінету
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
