вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок
здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом
Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє
Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” №
932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані
нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).
Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення
нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не
вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного
характеру.
Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш
погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530
"Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів
підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення
взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений
звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний
банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і
оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири
блоки цієї процедури, а саме:
1) оформлення і облік платіжних документів;
2) проведення заліку взаємної заборгованості;
3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;
4) подальші операції з векселями.
Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і
Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640
"Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості
суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].
Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав
рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з
векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з
кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним
обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5
грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом
прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.
З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення
простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни
внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну
міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з
упорядкування розрахунків і платежів"[33].
У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані
"Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі"[34]
телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.
Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне
використання векселів для оформлення простроченої заборгованості.
Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів
України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної за-
боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення
простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено проведення у
червні 1995 року другого взаємо-заліку.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. №
960 "Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів
підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості
векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови
Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної
заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений
Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-
322[37]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну
сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання
при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.
У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю
Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від
12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових
зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ,
поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої
оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.
З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані
“податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення
векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересилці) товарів на митну територію України[39], податковий вексель - це
звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового
зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію
України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем
реєстрації векселедавця як платника ПДВ.
Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного
обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996
року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного
казна-чейства”[40]. Казначейські векселі можуть використовуватися для:
- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів
(розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);
- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства
України;
- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до
законодавств про заставу;
- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням
векселедержателя.
Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного
права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного
обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.
Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",
ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в
Україні"[41] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств
використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992
року “Про заставу”[42], регламентувала порядок укладення договору застави
цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону
застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю
індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних
паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20
березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”[43], де зазначено, що
Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і
цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод
виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.
Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле
застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17
Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого
Указом Президента України від 19 лютого 1994 року[44], забороняє
інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині
переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила
виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою
Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня
1992 року[45], передбачали запов-нення вексельного бланка тільки
друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів
України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил
виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою
Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня
1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським,
так і недрукарським способами.
З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий
Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що
передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним
векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.
Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993
р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося
відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий
у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. №
22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних
векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і
банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і
доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне
мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного
мінімуму прибутків громадян.
Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні
закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися
широким колом розрізнених нормативно-правових актів.
Крім того, дуже важливим є наступне :
Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська
конвенція 1930 року за № 358, якою впро-ваджений у дію Одноманітний закон
про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про
простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст
Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
