небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це

пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних

позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим

ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять

комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку

довгострокового кредитування.

Економiчна полiтика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила

умови для фiнансової стабiлiзацiї. Це зумовило нову ситуацiю для дiяльностi

банкiвських установ, особливiсть якої в тому, що багато банкiв, включаючи

середнi i великi, взагалi не надавали середньострокових i особливо

довгострокових кредитiв. Сфера їх дiяльностi обмежувалась переважно

короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням

клiєнтiв, операцiями з купiвлi-продажу валюти, роботою з державними цiнними

паперами. При цьому слiд визначити iстотне зниження номiнальних процентних

ставок по кредитах, а також поступову активiзацiю iнвестицiйної дiяльностi

пiдприємств та пiдвищення їх попиту на середньостроковi та довгостроковi

кредити, що вимагає вiдповiдної змiни в депозитнiй i кредитнiй тактицi i

стратегiї, спрямованих на забезпечення фiнансової стiйкостi банку в умовах

фiнансової стабiлiзацiї.

В 1997 роцi для України були характернi темпи iнфляцiї в 3% [26, с.92],

i це викликає певнi проблеми для комерцiйних банкiв щодо забезпечення їх

фiнансової стiйкостi, бо структура балансiв українських банкiв добре

адаптована до значних рiвнiв iнфляцiї i могла б сприяти високiй дохiдностi

їхньої фiнансово-посередницької дiяльностi. Однак така структура погано

пристосована до операцiй в умовах невисокої iнфляцiї, i якщо українськi

банки не будуть намагатися iстотно змiнити структуру своїх балансiв за

низької iнфляцiї, то це неминуче викличе збiльшення їхнiх збиткiв i

призведе до неплатоспроможностi.

Причина цього криється ось в чому. Зниження середньомiсячних темпiв

iнфляцiї до рiвня менш нiж 3% зумовить рiзкi зрушення в порiвняльнiй

дохiдностi рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв. Вiдбудеться iстотне

зниження номiнальних процентних ставок по всiх категорiях гривненвих

працюючих активiв, включаючи кредити. Це, у свою чергу виклече рiзке

скорочення процентної маржi i, як результат, похитне фiнансову стiйкiсть

банкiв.

Очевидно, що зниження iнфляцiї до рiвня менше нiж 3% на мiсяць призведе

до структурних зрушень у попитi на кредитнi ресурси, збiльшуючи в них

частку довгострокових позик.

Зростання строкiв надання кредитiв змушуватиме банки збiльшувати питому

вагу строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, що в будь-якому

разi зумовить пiдвищення банкiвських витрат.

Коли процентнi ставки мають тенденцiю до зниження, оптимальною

фiнансовою стратегiєю для банкiв є орiєнтацiя на залучення переважно

короткострокових зобов’язань, в тому числi депозитiв "до запитання". Проте

в цьому випадку банк вiдчує труднощi. По сутi, йому доведеться вибирати

один iз двох непривабливих для змiцнення їхнього фiнансового стану

варiантiв:

1) йому необхiдно приймати додатковi ризики, пов’язанi iз

спiввiдношенням зобов’язань "до запитання" i середньострокових працюючих

активiв, що збiльшує загрозу втрати лiквiдностi;

2) вести далi переважно короткострокове кредитування i задовольнятися

нижчими процентними доходами внаслiдок перевищення пропозицiї над попитом

по короткострокових позиках.

Таким чином, успiшна адаптацiя до рiзких змiн у порiвняльнiй дохiдностi

рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв у зв’язку iз стiйким зниженням iнфляцiї

до рiвня менш нiж 3% на мiсяць вимагатиме вiд українських банкiв серйозної

змiни своїх балансiв. Основнi змiни полягатимуть у зменшеннi питомої ваги

зобов’язань "до запитання", в тому числi валютних, при одночасному

пiдвищеннi частки строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, у

пiдвищеннi питомої ваги працюючих активiв при одночасному скороченнi частки

непрацюючих активiв, зокрема, зростаннi питомої ваги кредитiв реально

дiючим пiдприємницьким структурам.

Зрозумiло, що повноцiнна участь комерцiйних банкiв у довгостроковому

кредитуваннi можлива лише за умови досягнення макроекономiчної

стабiлiзацiї. Але це не виключає необхiдностi запровадження економiчних

стимулiв та вiдновлення впливу держави в цьому питаннi.

Незважаючи на те, що жоден з банкiв не досяг рiвня 25% кредитних

вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвитковi

iнвестицiйного процесу дозволив банкам у 1995 роцi надати довгострокових

кредитiв бiльше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервiв [20,

с.50].

З метою заохочення комерцiйних банкiв для довгострокового кредитування

iнвестицiйних програм в 1995 роцi здiйснювалося коригування обов’язкових

резервiв, якi повиннi знаходитися на кореспондентських рахунках банкiв, на

суму наданих ними кредитiв за рахунок власних ресурсiв. Дiя цiєї пiльги

була продовжена i в 1996 роцi.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти

розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного

досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий

рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення

– головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками

майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США

- позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички

зпогашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів

тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може

за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за

залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику

відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного

строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового

строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий

варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають

вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на

меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених,

пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвiший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможнiсть банкiв є

проблема невчасного повернення позик, зростання безнадiйної кредитної

заборгованостi. Без вжиття кардинальних заходiв щодо виправлення ситуацiї з

поверненням кредитiв посилюється загроза втрати лiквiдностi банкiвською

системою України. Серед заходiв загальнодержавного масштабу НБУ передбачає

надання прямої дiї Закону України "Про заставу майна" i спрощення процедури

реалiзацiї заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна,

створення резервiв покриття кредитних ризикiв i фондiв страхування вкладiв

громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого

вже пiдготовлений спецiалiстами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитiв посилюється значення

контролю з боку банка за чiтким виконанням умов кредитного договору.

Першочергового значення тут набуває своєчаснiсть сплати боржником чергових

процентiв i встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожнiй позицi властивий певний ризик невиплати процентiв

чи неповернення позики внаслiдок непередбачених обставин, зрозумiлим є

намагання банку кредитувати лише перевiрених позичальникiв, якi добре себе

зарекомендували. Однак в умовах нестабiльностi економiки таких клiєнтiв

обмаль i обмежитися лише ними – це поставити пiд сумнiв дiяльнiсть банку як

кредитної установи. Тому доцiльно не втрачати можливостi нарощувати обсяг

позичкових операцiй i за рахунок тих iз них, для яких властивий пiдвищений

ризик. Адже саме для них характерна бiльша дохiднiсть у порiвняннi з

слаборизиковими. Беручи до уваги iснування обернено пропорцiональної

залежностi мiж величиною ризику i дохiднiстю кредитних операцiй, кожний

банк у центр позичкової полiтики повинен ставити забезпечення

збалансованостi мiж ризиковiстю та обережнiстю. Надмiрна (невиправдана)

ризиковiсть посилює загрозу падiння дохiдностi банку внаслiдок неповернення

боргiв, а то й невиплати процентiв, тодi як перебiльшена обережнiсть знову

ж таки не дає змоги використати багато якi прибутковi можливостi.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризикiв та реалiзацiя

заходiв щодо пом’якшення їхнього впливу на дохiднiсть банку. У вiтчизнянiй

практицi встановлено лише один показник, який стосується оцiнки кредитних

ризикiв. Це економiчний норматив, встановлений у законодавчому порядку –

максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б

тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В iнших країнах законодавча i нормативна база оцiнки i розмежування

кредитних ризикiв розроблена значно повнiше. Наприклад, у Росiї Iнструкцiя

№1 вiд 30.01.96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитнi ризики

банкiвської системи: максимальний розмiр ризику на одного боржника або

групу пов’язаних боржникiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i

поручительств, наданих банком своїм учасникам (акцiонерам); максимальний

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12