позичальник, гарант чи поручитель. Учасником (суб’єктом) кредитної угоди
можуть виступати як фiзичнi, так i юридичнi особи; резиденти та
нерезиденти. У кредитних вiдносинах завжди бере участь не менше нiж двi
сторони: позичальник i кредитор. Кредитор та позичальник утворюють елементи
структури кредиту в тому випадку, якщо вони протистоять один одному як
учасники кредитної угоди, яка вже вiдбулась.
Кредитором слiд вважати суб’єкт, що добровiльно надав кредит
позичальнику за певних умов. Кредитор у своїх iнтересах може визначати
умови користування позикою, дуже часто ризикуючи. В свою чергу позичальник
є стороною кредитних вiдносин, яка отримала кредит та зобов’язана його
повернути, сплативши кредитору вiдповiдну винагороду за його надання. З
цього виходить, що позичальник не є власником коштiв, що надаються у
позику, а виступає їх тимчасовим користувачем.
Таким чином, економiчнi обов’язки позичальника розширюються: вiн
повинен не тiльки забезпечити завершення обiгу позикових коштiв, але й
використати запозиченi ресурси з метою отримання доходу, достатнього для
повного розрахунку з кредитором й виплати йому позичкового проценту. З
цього виходить, що по вiдношенню до кредитора позичальник знаходиться у
залежному положеннi, тому що використовує не свiй капiтал, а капiтал
кредитора.
Суб'єктами кредитних вiдносин в сферi банкiвського кредиту виступають
господарюючi органи, населення, держава i банки. Комерцiйнi банки можуть
надавати кредити усiм су’єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх
галузевої належностi, форм власностi, але тiльки у разi наявностi у них
реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення
кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.
В умовах ринкової економiки об’єктом кредитних вiдносин переважно є
грошi як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всi iншi
ресурси – матерiальнi, технiчнi, трудовi, природнi тощо. Мобiлiзованi
банками ресурси спрямовуються на три укрупненi об’єкти кредитування: на
формування основних коштiв суб’єктiв господарювання та iншi iнвестицiйнi
цiлi, на формування їх оборотних коштiв та на споживчi цiлi. Забороняється
надання кредитiв на покриття збиткiв господарської дiяльностi позичальника,
на формування та збiльшення статутного фонду комерцiйних банкiв та iнших
господарських товариств, на придбання цiнних паперiв будь-яких пiдприємств.
Банкiвське кредитування фiзичних i юридичних осiб здiйснюється за
жорсткими принципами кредитування. Останнi являють собою основу, головний
елемент системи кредитування, оскiльки вiдображають сутнiсть i змiст
кредиту, а також вимоги об"єктивних економiчних законiв, в тому числi i в
галузi кредитних вiдносин.
Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє
собою кредитну систему, в який зберіглися окремі риси старої схеми і
вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвитку
економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування залишився
таким самим, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув суттєвих
змін.
Принципи кредитування можна роздiлити на двi групи :
1) загальноекономiчнi принципи, що вiдповiдають всiм економiчним
категорiям (цiлеспрямованiсть, диференцiйованiсть);
2) принципи, що вiдображають сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть,
забезпеченiсть, платнiсть).
У Положенні НБК “Про кердитування” перелічені принципи трактуються як
умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких
розглядається як недоліки кредитної діяльності.
Принцип цілеспрямованості.
Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту
полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на
задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьому
відмінність кредитування від фінансування, оскільки останньоє такої
конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позичкою покриватимуться
потреби, які не маєть тимчасового характеру, то позичені кошти не
повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнє
фінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту
на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі
кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяє
здійснювати банківськй контроль за дотриманням цієї умови позичальником.
Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника
може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування
штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки зміст принципу
цілеспрямованості дещо змінився - комерційні банки надаюь кредити на нових
умовах у нетрадеційній формі. Якщо за централізованої адміністративно-
командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об’єкта,
що в ході банківської реформи привело до певної уніфікації використання
кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного
кредитуваня, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, на
їх думку, є найдоцільнішою.
Принцип диференцiйованостi.
Диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхід
з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників.
Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні своєчасно
його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого
підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання
ними основних планових показників. Тепер диференційованість кредитування
здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які
дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у
здатності і готовності позичальника повернути на дану позику в обумовлений
договором строк. Ці якості потенційних позичальників визначаються шляхом
аналізу їх балансів з точки зору забезпеченності господарства власними
джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату
оформлення кредитної угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз
оцінки кредитоспроможності позичальника , що здійснюються банками банками
заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою
знизити ризик несвоєчасного повернення позички.
Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів
конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики
держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в
сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування
суб’єкта.
Принцип строковості.
Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність
повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений
кредитною угодою.
У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний
і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за
поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його
погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових
коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якої
кількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строк
користування позичкою. В цьому разі кредит втрачає своє дійсне призначення,
що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.
Принцип стрковості поверненя кредиту знаходить соє практичне втілення у
погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на
рахунок кредиторк і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах
централізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Ця
форма кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, коли
державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не
передбачалося у зв’язку з кризовим становищем позичальника і які за своєю
сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань , що здійснювалися
через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.
В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення
кредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредитора
підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді
збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред’явлення
фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного
принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків,
організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурси
у безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості повернення
кредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і,
відповідно, його обсягів і темпів зростання.
Принципи забезпеченності і платності.
З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи
забезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність
забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні
позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які
забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і
є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки
цей принцип трактувався досить вузко - вважалося, що забезпеченністю
кредиту є наднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей.
Однак практичний досвід показує, що наявність такого матеріального
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
