депозитiв здатна створити банку позиковий капiтал, котрий вiн потiм

розмiстить на вигiдних умовах у будь-який галузi господарства. Рiзниця в

процентах за депозитами i процентах, що банк отримує вiд позичальникiв

капiтала, являється винагородою банку за проведену ним роботу по залученню

вiльних грошових коштiв i розмiщенню позикового капiталу. Прагнення банкiв

збiльшити обсяги цiєї винагороди обумовлює їх бажання розширити свою

ресурсну базу шляхом утворення "уявних вкладень", грунтом для появи яких

являються рахунки до запитання.

Пiд депозитом розумiють записи у банкiвських книгах, що свiдчать про

наявнiсть певних вимог клiєнтiв до банка, чи кошти клiєнтiв в банках у

формi вкладiв за депозитними угодами i договорами.

В теперiшнiй час джерела коштiв, що розмiщуються у вклади, дуже

рiзноманiтнi. Це кошти на рахунках пiдприємств, рахунках заробiтної плати

робiтникiв i службовцiв, рахунках державних установ i пiдприємств, якi

тимчасово не використовуються, але повиннi знаходитися на рахунку. З точки

зору банкiвської технiки вклади можна роздiлити на три групи: безстроковi

(до запитання), строковi та ощаднi вклади.

Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових,

бюджетних та iнших рахунках. За вкладами до запитання виплачується досить

низький процент, а нерiдко за ними зовсiм не виплачується винагорода.

Депозити до запитання призначенi в першу чергу для здiйснення поточних

розрахункiв. Щоденнне ведення платiжних операцiй пiдприємств в банках

потребує великих витрат. Щоденне за рахунками пiдприємств робиться безлiч

бухгалтерських проводок. Однак цi витрати банкiв в бiльшiй або меншiй мiрi

компенсуються тим, що при загальному розглядi клiєнти, що володiють

рахунками до запитання, не в повнiй мiрi використовують грошовi кошти, що

знаходяться на рахунках. Залишається так званий твердий залишок, який

використовується банком для своїх комерцiйних цiлей, тобто вiн може бути

наданий у позику з метою отримання прибутку. В середньому цей залишок є

визначеною очiкуваною величиною. Вiн утворюється внаслiдок того, що багато

клiєнтiв банка регулярно знiмають кошти зi своїх поточних рахункiв i

поповнюють їх через кiлька днiв чи тижднiв. Але бiльшiсть клiєнтiв для

оплати своїх зобов’язань не знимає всiєї суми вклада. Навiть тодi, коли

компанiї щоденно використовують свої кошти, на рахунках залишаються певнi

грошовi залишки. Такий залишок коштiв може бути використаний для розширення

активних операцiй i, отже, для отримання прибутку. Банк без особливих

труднощів може видавати за рахунок цих коштiв у певному обсязi

короткостроковi кредити, наприклад позики пiд векселі на 90, 120 днiв, чи

контокоррентний кредит.

З точки зору управлiння банкiвською лiквiднiстю бiльш вигiдними для

банкiв є поточнi та бюджетнi рахунки, рахунки по фiнансуванню капiтальних

вкладень, рахунки спецiального призначення, оскiльки характер руху коштiв

за ними (суми, строки, перiодичнiсть здiйснення) може бути наперед вiдомi

банку.

Вклади до запитання можуть бути розмiщенi на депозитнi чи

контокорентнi рахунки. В разi депозитного рахунуку клiєнт може зняти з

рахунку тiльки суму фактичного залишку на ньому. Навпаки, на

контокоррентному рахунку можливий як вiд’ємний, так й позитивний залишок.

Клiєнт в будь-який час може не тiльки отримати свiй вклад, але й отримати

на певний строк кредит. За кредитовим сальдо банк нараховує проценти на

користь клiєнта, а за дебетовим – стягує процент на свою користь як за

наданою позикою. Причому процент на користь банку нараховується за бiльш

високою ставкою. Контокорентний рахунок вiдкривається надiйним клiєнтам,

першокласним позичальникам.Тобто контокорентні рахунки суб'єктам

господарювання не відкриваються.

Певну подiбнiсть з контокорентним рахунком має поточний рахунок з

овердрафтом. Це рахунок, за яким на основi угоди мiж клiєнтом i банком

припускається в певному розмiрi перевищення суми списання за рахунком над

величиною залишкiв коштiв. Але при овердрафтi на вiдмiну вiд контокоренту

такi запозичення вiдбуваються нерегулярно. Крiм того, договiр про овердрафт

укладається кожний раз окремо, а наявнiсть поточного рахунку з овердрафтом

не виключає вiдкриття клiєнту для проведення окремих операцiй додатково

депозитних чи позикових рахункiв, в той час як на контокорентному рахунку

зосереджуються всi операцiї, що проводяться банком по вiдношенню до

клiєнта. Контокорентнi рахунки вiдкриваються юридичним особам, а рахунок з

овердрафтом може бути вiдкритий i неюридичнiй особi, а також фiзичнiй для

покриття тимчасових розривiв у надходженнi й використання коштiв.

До депозитiв до запитання вiдносяться кореспондентськi рахунки банкiв,

що вiдкритi в НБУ чи банках-кореспондентах з метою здiйснення платежiв та

розрахункiв в односторонньому порядку чи за дорученням один одного.

Кореспондентськi рахунки, вiдкритi в iнших банках-кореспондентах,

називаються ностро-рахунками, навпаки, кореспондентськi рахунки, вiдкритi

банками-кореспондентами в данному банку, називаються лоро-рахунками. Як

правило, при встановленнi кореспондентських вiдносин мiж банками сторони

передбачають можливiсть утворення овердрафту за цими рахунками. Утворення

на лоро-рахунку пасивного (кредитового) сальда означає наявнiсть в оборотi

банка додаткових ресурсiв, залучених iз банку-кореспондента, а активного

(дебетового) сальдо – виникнення овердрафту, тобто надання банку-

кореспонденту кредиту. Навпаки, за ностро-рахунком кредитовий залишок

означає залучення в оборот коштiв iншого банку, а дебетовий – розмiщення

частини своїх коштiв в цьому банку-кореспондентi. Таким чином, кредитове

сальдо за рахунками ностро та лоро вiдображає в балансi банка ресурси, що

надiйшли в його користування вiд банкiв-кореспондентiв.

Основний недолiк депозитiв до запитання для банка – необхiднiсть мати

бiльш високий оперативний резерв для пiдтримки лiквiдностi (через

потенцiйну можливiсть вилучення грошей з рахункiв до запитання. У бiльшостi

комерцiйних банкiв вклади до запитання займають найбiльшу питому вагу в

структурi залучених коштiв. Це, як правило, саме дешеве джерело утворення

банкiвських ресурсiв. У зв’язку з високою мобiльнiстю коштiв залишок на

рахунках до запитання не постiйний. Можливiсть власника рахунку в будь-який

момент вилучити кошти потребує наявностi в оборотi банка пiдвищеої долi

високолiквiдних активiв (залишку коштiв в касi, на кореспондентському

рахунку та iнш.) за рахунок скорочення частки менш лiквiдних активiв, якi

приносять значнi доходи. Через цi причини за залишками на рахунках до

запитання банки виплачують власникам досить низький процент чи зовсiм не

нараховують за ними нiякого доходу.

Відносно строкових вкладiв, то цi депозити, на вiдмiну вiд поточних

вкладiв, мають бiльш тривалi строки. Як правило, вони приймаються на строк

не менше одного мiсяця. Для вкладника перевага довгострокового вкладання

грошей мiститься в отриманнi бiльш високих процентiв. Банк, зi свого боку,

також може розраховувати на цi кошти бiльш тривалий час i вiдповiдно

збiльшити доходи вiд процентiв. В основному строковi вклади не

використовуються для здiйснення платежiв, як це вiдбувається з коштами на

поточних рахунках.

Строковi вклади подiляються на саме строковi вклади й строковi вклади

з попереднiм повiдомленням про їх вилучення. Саме строковi вклади

повертаються власнику у заздалегiдь визначений термiн, до цього моменту

вони "заблокованi", не можуть бути вилученi з банку i банк може повнiстю

розпоряджатися ними. Якщо сума, спочатку вкладена як строковий вклад, не

вилучається власником у встановленний термiн, то в майбутньому вiн може

розпоряджатися нею аналогiчно поточному рахунку. Як правило, по вкладах з

бiльшим строком зберiгання виплачують бiльш високий процент.

Якщо у випадку саме строкових вкладiв пiсля закiнчення договiрних

строкiв клiєнту автоматично надається право їх вилучення в будь-який з

наступних днiв, то строковi вклади з попереднiм повiдомленням потребують

надходження в банк спецiальної заяви вкладника. Строк надання такої заяви

зазделегiдь обумовлюється i в залежностi вiд нього встановлюється величина

процентiв за вкладом.

Строковi вклади займають промiжне положення мiж вкладами до запитання й

ощадними вкладами. Вони вiдрiзняються вiд ощадних депозитiв тим, що мають

вiдносно невеликий, чiтко обумовлений строк, хоча вiн і бiльше, нiж за

депозитами до запитання. Крiм того, розмiр строкових вкладiв встановлюється

круглими сумами. Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатися

ним тiльки пiсля проходження певного строку, не виключає, що клiєнт в разi

необхiдностi може достроково отримати у банка свої кошти. В данiй ситуацiї

банк може, наприклад, надати клiєнту кредит, погашення якого вiдбудеться

пiсля закiнчення термiну строкового кредиту. Банк може також повернути

грошову суму, що знаходиться на строковому рахунку, але при цьому значно

знижуються проценти.

Рiзновидом строкових вкладiв є депозитнi сертифiкати. Сертифiкати – це

цiннi папери, якi свiдчать, що їх власник внiс кошти в банк на визначений

строк з нарахуванням певного проценту. Вони подiляються на такi, якi можна

передавати iншим особам, i без права передавання. Сертифiкати з правом

обiгу на вторинному ринку мають суттєвi переваги перед строковими вкладами,

що оформленi простими депозитними угодами, так як через велику кiлькiсть

можливих фiнансових посередникiв у розповсюдженнi й обiгу сертифiкатiв

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12