запобігання розвитку набряку мозку, зниження внутрішньочерепної

гіпертензії, поліпшення венозного відтоку крові; 7) усунення вегетативно-

судинних розладів.

Для зниження артеріального тиску при гіпертонічному кризі

гіперкінетичного типу призначають дибазол внутрішньовенне крапельне

дозою 4-6 мл 0,5% розчину або 2-4 мл 1% розчину в 250 мл 5% розчину

глюкози. Для підсилення гіпотензивного ефекту застосовують також лазикс

дозою 2-4 мл 1% розчину внутрішньовенне крапельне або внутрішньом'язово.

Помірне зниження артеріального тиску можна досягти при внутрішньовенному

(повільному) уведенні 1 мл 0,1% розчину гемітону (клофеліну) в 20 мл

ізотонічного розчину натрію хлориду. Однак препарат може викликати

початкову пресорну реакцію. Такою дією не володіє рауседіл дозою 1 мл 0,1%

розчину і резерпін дозою 1 мл 0,1% або 0,25% розчину при внутрішньовенному

або внутрішньом'язовому введенні. Призначення цих препаратів, а також бета-

адреноблокаторів (обзидану або анаприліну) особливо ефективно у випадках,

коли криз супроводжується тахікардією, вегетативними порушеннями, емоційним

збудженням. При важкому перебігу гіпертонічного кризу, високих

цифрах артеріального тиску призначають пентамін дозою 1 мл 5%

розчину внутрішньом'язово, арфонад дозою 150-250 мг 0,05-0,1% розчину

внутрішньовенне крапельне в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

При гіпертонічному кризі гіпокінетичного типу гіпотензивний ефект

досягається застосуванням діазоксиду (гіперстату) дозою 300 мг (20 мл)

внутрішньовенне. Препарат може давати побічні дії: нудоту, блювоту,

ортостатичну гіпотензію. Ефективно призначення внутрішньовенне кра-пельно

галідору дозою 50-75 мг, курантілу дозою 1-2 мл 0,5% розчину, аміназину

дозою 1-2 мл 2,5% розчину в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

Використовують також антагоністи кальцію корінфар (ніфедипін) дозою 10-20

мг, фенігідин 0,01 г перорально тричі на добу. Незалежно від типу

центральної гемодинаміки призначають еуфілін дозою 5-10 мл 2,4% розчину

внутрішньовенне струйно в 20 мл 40% розчину глюкози або внутрішньовенне

крапельне в 200 мл 5% розчину глюкози. Хороший гіпотензивний ефект

досягається внутрішньовенним отруйним або крапельним уведенням катапресану

дозою 0,15-0,3 мг в 200 мл 5% розчину глюкози. З успіхом застосовують також

дроперидол дозою 2,5-5 мг в 20 мл 40% розчину глюкози.

При лікуванні гіпертонічних кризів необхідно враховувати вік хворих,

клініко-гемодинамічні характеристики, наявність або відсутність фонової

патології (ішемічної хвороби серця, судинної мозкової недостатності).

Віддається перевага повільному зниженню артеріального тиску. Значний

гіпотензивний ефект протипоказаний хворим з компенсаторним підвищенням

кров'яного тиску при атеросклерозі судин.

Лікування артеріальної гіпотонії передбачає застосування кофеїну дозою 1

мл 10% розчину підшкірне, мезатону дозою 1-2 мл 1 % розчину підшкірне або

внутрішньовенне, ефедрину дозою 0,5-1 мл 5% розчину підшкірне, преднізолону

дозою 60-120 мг внутрішньовенне крапельне в 200 мл 5% розчину глюкози.

Для поліпшення серцевої діяльності проводять лікування кардіотонічними

засобами: корглікон дозою 1 мл 0,06% розчину або строфантин дозою 0,25-0,5

мл 0,05% розчину в 20 мл 40% розчину глюкози внутрішньовенне струйно, а

також кордіамін дозою 2 мл підшкірно. Курація хворих з серцевою аритмією

здійснюється спільно з кардіологом.

Для підсилення дії серцевих глікозидів їх рекомендується поєднувати з

анаболічними. стероїдними препаратами (ретаболіл дозою 10 мл

внутрішньом'язово один раз в 5 днів N 5), панангіном дозою одне драже тричі

на добу, вітамінами групи В.

З метою нормалізації мозкового кровообігу призначають вазоактивні

препарати: еуфілін дозою 10 мл 2,4% розчину, кавінтон дозою 10-20 мг,

інстенон дозою 2 мл внутрішньовенне крапельне в 200 мл 5% розчину глюкози

або струйно в 20 мл 40% розчину глюкози, ксантинол-шкотинат дозою 2 мл

внутрішньом'язово або перорально 0,15 г тричі на день, ціннаризин дозою

0,025 тричі на день. Коли виявляються ознаки зривання реакції авторегуляції

мозкового кровотоку з гіперперфузією тканини мозку, доцільно застосування

фуросеміду дозою 40-60 мг внутрішньом'язово, антигістамінних засобів

(димедрол або супрастин дозою 2 мл 1% розчину внутрішньом'язово), сибазону

дозою 2-4 мл 0,5% розчину внутрішньом'язово.

Для корекції реологічних властивостей крові, поліпшення мікроциркуляції

та колатерального кровообігу застосовують ацетилсаліцилову кислоту дозою 1

мг/кг ваги тіла один раз на добу, курантіл (діпіридамол) дозою 0,025 г

тричі на добу, пентоксифілін (трентал) дозою 5-10 мл внутрішньовенне

крапельне в 200 мл 5% розчину глюкози або перорально дозою 0,2 г тричі на

добу, реополіглюкін дозою 200-400 мл внутрішньовенне крапельне. При

транзиторних ішемічних атаках призначають прямі антикоагулянти: гепарин

дозою 5000 одиниць дії 4 рази на добу підшкірне в біляпупочну область на

протязі 3-5 діб, потім - дозою 2500 ОД 4 рази на добу на протязі 3-4 днів;

більш ефективним є фраксипарин – низькомолекулярна фракція гепарину.

При лікуванні хворих з МПМК передбачають терапевтичні заходи, які мають

бути також спрямовані на нормалізацію обмінних систем, що випливають із

порушень мозкового кровообігу. З цією метою застосовують ноотропіл або

пірацетам дозою одна капсула тричі на добу, енцефабол (піридітол) дозою

одне драже тричі на добу, інстенон дозою одне драже тричі на добу або

внутрішньовенне крапельне дозою 2 мл в 200 мл 5% розчину глюкози,

церебролізин дозою 5 мл внутрішньовенне крапельне в 200 мл ізотонічного

розчину натрію хлориду, геронтік, декамевіт дозою одне драже тричі на добу,

вітаміни групи В внутрішньом'язово.

При набряку головного мозку призначають манітол дозою 150-200 мл 10-20%

розчину внутрішньовенне крапельне, фуросемід дозою 40-60 мг

внутрішньом'язово, еуфілін дозою 10 мл 2,4% розчину внутрішньовенне струйно

двічі на добу, альбумін людської сироватки дозою 50-100 мл 5% розчину

внутрішньовенно крапельне, актигістамінні засоби (супрастин, димедрол дозою

2 мл 1% розчину внутрішньом'язово). Дегідратаційну дію виявляють також

гліцерин дозою 3-4 г/кг на добу перорально або внутрішньовенно крапельне

дозою 50 мл 10% розчину в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. З

метою зниження лікворного тиску призначають сорбіт (ізосорбіт) у вигляді

50% розчину перорально із розрахунку 1-2 г/кг ваги хворого на добу,

глікокортикоїди дексаметазон дозою 4-8 мг або преднізолон дозою 60-120 мг в

200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Незначною дегідратаційною дією

володіє 40% розчин глюкози та 25% розчин магнію сульфату. Покращують

венозний відтік еуфілін дозою 10 мл 2,4% розчину, а також пентоксифілін

дозою 10 мл внутрішньовенно крапельне або струйно.

Для усунення вегетативно-судинних розладів, ангіодистонічних

порушень використовують седативні засоби та транквілізатори: бром з

валеріаною, валеріана, сибазон, нозепам, інстенон перорально. Ефективним є

застосування димедролу, піпольфену, белоїду, белатаміналу, валідолу,

валокордину, анаприліну, піроксану усередину.

При повторних транзиторних ішемічних атаках, зумовлених патологією

магістральних судин голови в екстра-краніальному відділі, порушується

питання щодо можливості оперативного лікування. Перед операцією проводять

ультразвукову доплерографію екстра- та інтракраніальних судин голови, при

необхідності - церебральну ангіографію. Показання до хірургічного

лікування: 1) гемодинамічно значущий стеноз внутрішньої сонної артерії з

повторними ТІА або з незначною залишковою органічною неврологічною

симптоматикою; 2) патологічне покручення внутрішньої сонної артерії; 3)

гостре закупорювання сонної артерії на шиї з вираженою осередковою

неврологічною симптоматикою, без втрати свідомості, в перші 6-12 годин; 4)

атеросклеротичний стеноз, закупорювання хребетних артерій на місці їх

відходження або здавлювання хребетної артерії остеофітами; 5) закупорювання

підключичної артерії у проксимальному відділі.

ГОСТРА ГІПЕРТОНІЧНА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ

Серед різних форм церебральної судинної патології особливе місце займає

гостра гіпертонічна енцефалопатія. Вона виникає частіше на фоні злоякісної

артеріальної гіпертензії і характеризується дифузним порушенням мозкового

кровообігу, нейронального метаболізму, розвитком набряку головного мозку. В

патогенезі її має значення значне підвищення артеріального тиску, порушення

авторегуляції мозкового кровообігу з розвитком надмірної вазодилатації з

надлишковою перфузією тканини мозку.

Виникаючі при цьому порушення проникності гемато-енцефалічного бар'єру

для білків і рідкої частини крові створюють умови для розвитку

фільтраційного набряку мозку. Набряк головного мозку ще більше порушує

кисневу дифузію, клітинний обмін та мікрогемоциркуляцію, викликає вторинне

зменшення мозкового кровообігу з розвитком вогнищ розм'якшування паренхіми

мозку й геморагій.

Клінічна картина гострої гіпертонічної енцефалопатії в цілому

відрізняється від звичайного гіпертонічного кризу швидкістю розвитку й

тяжкістю перебігу захворювання, більш значною тривалістю клінічних проявів

і непередбаченістю прогнозу. На фоні значного підвищення артеріального

тиску (показники систолічного тиску перевищують 200 мм рт.ст.) формуються

грубі загальномозкові симптоми. На перший план виступає дифузний головний

біль, частіше тупого, розпираючого характеру, рідше він локалізується в

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13