Одной из попыток растущей буржуазии ослабить феодальные узы в странах Западной и Центральной Европы были реформационные движения, которые ставили своей целью реформу церкви и создание вероучения, соответствующего классовым интересам буржуазии. Эти движения были искрой, упавшей в пороховой погреб. Они послужили сигналом к народным
революционным выступлениям против феодального гнета. У истоков Реформации стоял, являясь крупнейшим идеологом ее бюргерского крыла, немецкий теолог Мартин Лютер (1483--1546). Именно он сформулировал те религиозно-политические лозунги, которые вначале вдохновили и сплотили в Германии практически всех поборников Реформации. Завоевани-ем политико-юридической мысли стал сформулированный в эту эпоху Реформации вывод о том, что свобода мысли и совести есть предпосылка и обязательный признак антидеспотического, демократически организованного человеческого общежития. Видным представителем общественно-политической мысли был сторонник и идеолог французского абсолютистского государства Жан Воден (1530--1596), который выдвинул идею о государственном суверени-тете. Политико-теоретические взгляды Бодена по сво-ему интеллектуальному содержанию и историческому смыслу представляют собой прорыв к горизонтам по-литико-правовой идеологии Нового времени.
Шульженко Ф.П. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій. 1997р.
Розділ III ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ В XV--XVII ст.
1. Державно-правові концепції
обгрунтування абсолютизму в XV--XVI ст.
У XIV--XV ст. в країнах Західної Європи почався стрімкий занепад феодального устрою.
В 1358 р. у Франції, 1381 р. в Англії, в першій половині XV ст. в Чехії, а згодом (у 1524--1525 рр.) і в Німеччині сталися селянські повстання проти феодального гноблення. Воднораз посилилась бо-ротьба і проти політики церкви в суспільстві, що привело до появи єретичних течій, ідеологами яких були: в Англії Джон Уїкліф (1324--1384), у Чехії Ян Гус (1371--1415). Вони висловлювали думки проти феодальної роздробленості, про необхідність єдиної національної державності, скасування привілеїв церкви, оновлення її на засадах повернення до ранньохристиянських цінностей.
Ці обставини сприяли ліквідації особистої залеж-ності селян від феодалів, збільшенню пропозиції вільної робочої сили, розвиткові виробництва й торгівлі, а в цілому -- формуванню нових економіч-них відносин, що своєю чергою ініціювало пошук нових форм державності з якісно іншими владними інститутами, а також розроблення нових правових норм, які регулювали б ці відносини і належним чином забезпечували б захист інтересів власників.
Спробу вирішити ці проблеми зробили пред-ставники ранньобуржуазних вчень про державу і право. Державно-правову думку ранньобуржуазного періоду можна розділити на два етапи.
Для першого етапу (XV--XVI ст.) була характер-ною критика феодального устрою та обгрунтування переваг сильної централізованої монархії; для друго-го (XVII ст.) -- перевага раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальше розроблення ідеї природного права, з'ясування проблем співвідношен-ня свободи і права, права і закону, особи і держави.
Крім того, в політико-правовій думці формувалися та обґрунтовувались ідеї громадянського суспільства і правової держави.
Одну з перших світських державно-правових кон-цепцій ранньобуржуазного періоду розробив італій-ський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі (1469--1527) у творах "Государ", "Історія Фло-ренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясу-вання сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі.
З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу1.
На думку Макіавеллі, влада в державі може бути здобутою з допомогою зброї чи милості долі.
Форма держави залежить від кількості правителів. Це, за вченням мислителя, республіки або держави, що управляються "єдиновладно"2, -- монархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомогою зброї або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.
Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Держава, утворена
1 Макиавелли Н Государь. - М , 1990. - С. 74.
2Там само.-С4. 64
силою з застосуванням зброї, завдає багато клопоту, і в ній важко утримати владу.
Ліпший і вигідніший шлях -- це сприяння співгромадян і хитрість правителя. Таке "єдиновлад-дя" (владу однієї особи) Макіавеллі називав гро-мадським, оскільки воно утворюється завдяки ба-жанню двох суспільних станів: знаті та простого на-роду. Причому прагнення до утворення держави з такою формою правління є одночасно як у знаті, так і в народу. Знать, як менше суспільне угруповання, не може протистояти народові та висуває когось одного, щоб за допомогою його влади захистити свої інтереси. Так само і народ: в особі монарха прагне знайти гаранта своїх прав, що постійно обмежуються знаттю.
Але вдалішою буде монархія, що утворена праг-ненням народу, оскільки "... у народу чесніша мета, ніж у знаті: знать прагне пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригнобленим1.
Навіть більше -- з народом, який має ворожий настрій до монарха, вдіяти нічого не можна, оскільки його в державі значно більше, ніж знаті. Тому монарх повинен підтримувати дружбу з наро-дом, який вимагає лише одного -- щоб його не пригноблювали.
У разі, якщо монарх отримав владу з рук знаті, то першим його обов'язком повинно бути прагнення заручитися підтримкою народу, вжити заходів для його захисту. Якщо він цього не зробить, то в скрутний час буде відсторонений від влади2.
Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії, -- адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату. "... вони можуть позбавити його влади
Макиавелли Н. Государь. -- С. ЗО. 2 Там само.-С. 30-31.
будь-коли, а тим паче у скрутний час, можуть або виступити проти нього, або ухилитися від виконання його розпоряджень"1.
Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцент-рувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та її правителі.
Окрім цього, монарх мусить подбати про утворен-ня державних інститутів, які убезпечували б його свободу. Гарантом цього він убачав (на прикладі Франції) парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті й виступав би третейською установою, що "...приборкує сильних і заохочує слабих"2.
Необхідною умовою сильної централізованої дер-жави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне за-конодавство, гарне військо і гарні союзники3.
Рівночасно мислитель рекомендував монархові підбирати компетентних і чесних людей до виконав-чої влади, які "... повинні дбати не про себе, а про державу..."4.
Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всякими засобами. Якщо державі загрожує зане-пад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його ото-чують вороги як у державі, так і ззовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосову-вати насилля, може уподібнюватися левові та лиси-ці5. Такий принцип у політиці перегодом отримав назву макіавеллізму.
Пропонуючи абсолютну монархію, Макіавеллі вод-нораз виклав низку цікавих положень, що могли б сприяти розвиткові держави. Це -- створення умов
Макиавелли Н. Государь. -- С. 31.
2 Там само. -- С. 56.
3 Там само. - С. 72.
4 Там само. - С. 70.
5 Там само. - С. 52.
66
для праці обдарованим людям; сприяння розвиткові торгівлі, рільництва й ремесел; встановлення розум-них податків; забезпечення захисту приватної влас-ності1.
В іншій праці мислителя "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" висловлено думку про те, що надзвичайна централізація влади монарха виправдо-вує себе на етапі об'єднання та укріплення держави. Після цього він допускав установлення республікан-ської форми правління, але такої, яка поєднувала б елементи монархії, демократії та аристократії.
Ідею сильної централізованої монархи обстоював також політичний мислитель Франції Жан Боден (1530--1596). Свою політико-правову концепцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку". Боден піддав критиці проекти ідеальної держави Платона і вважав, що держава -- це сукупність сімей. Але держава відрізняється від сім'ї особливим характером державної влади -- її суверенністю, яка і є головною ознакою держави.
Суверенітет, за його вченням, -- це необмежена влада над громадянами і підданими. Суверенітет не зв'язаний позитивними законами, він знаходиться над ними. Боден припускав підкорення суверена тільки божественним і природним законам.
Повноваження суверена надзвичайні: він одноосо-бове схвалює закони, має право оголошувати війну і мир, здійснювати судочинство та інші владні функ-ції. У рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності -- монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Ба більше -- тільки в монархії можливе чітке функціонування всіх елементів державного механізму, оскільки вони скеровуються однією особою -- монархом. Він сти-мулює ефективність одних і стримує інших. Демо-кратичну, аристократичну і тиранічну державність Боден уважав такими, що не можуть забезпечити
Макиавелли Н Государь. -- С. 69. З* 67
добробут суспільства. Тиранія є насильницькою фор-мою, що спричинює постійне обурення громадян і, зрештою, непокору; аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізовувати функції держави; найгіршою формою є демократія, оскільки народ нездатний до розумних рішень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
