Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у ради-кальному зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміноген-них явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і за-робітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, тощо); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають ви-никненню, поширенню і рецидиву криміногенних явищ зовнішньо-го середовища, де відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (наприклад, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдоскона-лення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхи-леннями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що проведення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.
59. Злочинність військовослужбовців та її попередження.
Межличностные отношения военнослужащих проявляются как совокупность устойчивых социально-негативных деяний криминального характера, основанных на отрицательных традициях армейской действительности и уходящих в историческое прошлое. Они связаны с глумлением, издевательством и насилием одних военнослужащих над другими, с целью подчинить их своему влиянию и безнаказанно совершать в их отношении насильственные действия корыстной направленности.
личности правонарушителя-военнослужащего , проходящего военную службу по призыву присущи следующие черты:
- это военнослужащий по призыву;
- как правило, на нем стоит клеймо “социального аутсайдера”;
- правонарушения совершаются им с помощью неформальной структуры, при этом для него необязательно занятие в этой структуре определенной социальной позиции;
- он обладает хорошим физическим развитием;
- имеет подростковый опыт насильственного, корыстного и анархического поведения;
- у него наиболее криминогенный возраст ( 19-21 год) и несложившаяся психика;
- он убежден в справедливости своих действий для “воспитания” новобранца и поддержания армейских традиций;
- он возбудим, вспыльчив, агрессивен, т.е. принадлежит к холерическому типу темперамента.
следует обратить более пристальное внимание на специальные меры предупреждения:
- професионализацию;
- качественно новый уровень социальной защиты всех без исключения категорий военнослужащих
- законодательное регламентирование функциональных обязанностей
- развитие института офицеров - воспитателей.
Кроме того, от соответствующих руководителей необходима работа по предложениям о скорейшем введении альтернативной гражданской службы, т.к. от человека, не желающего служить, трудно ожидать серьезного отношения к своим обязанностям .
В качестве предупредительной индивидуальной работы с военнослужащими необходимо подробно изучать материалы личного дела военнослужащего. Это в свою очередь позволит :
учитывать потребности, интересы и привычки военнослужащего ;
знать отношение военнослужащего к учебе, труду, другим людям;
быть в курсе его поведения в быту;
более внимательно изучить черты характера военнослужащего;
знать условия воспитания, а также какое образование и специальность он получил до его призыва;
установить по необходимости жесткий контроль за бытовым пьянством и употреблением наркотиков.
60. Злочинність у місцях позбавлення волі.
Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередженн
§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі
Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається «кар-ною» злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах -- місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочин-ності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчи-нення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбав-лена волі); його спрямованістю проти інших засуджених або про-ти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної злочинності.
Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та зло-чинів, ними вчинених, не підлягала оголошенню. Наукові дослід-ження були спрямовані, як правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на за-суджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.
В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому числі в 128 виправних установах -- понад 170 тис, в 11 виховних установах -- більше 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізолято-рах -- понад 46 тис. ув'язнених та ін. Ці дані можуть істотно коли-ватися залежно від певних обставин (декриміналізація, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі в Україні застосовано до 706 осіб.
Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утриман-ня і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно не-безпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.
У середньому щорічно в установах Департаменту з питань ви-конання покарань реєструється до 500 злочинів. Найбільша кіль-кість злочинів реєструється у виправних колоніях суворого і поси-леного режимів і колоніях-поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окре-мих видів злочинів (образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво) і певне коливання їх динаміки.
Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлен-ня волі характеризується відносною стабільністю. Всі їх можна підрозділити на три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.
Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя «філософія»: наша (засуджених) справа -- тікати, якщо пощастить, а ваша (адміні-страції виправних установ) -- запобігати цьому чи ловити, тобто кож-ний робить свою справу. Форми і способи втечі можуть бути різні за-лежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишен-ня особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних за-собів. Утечі бувають одиночні, групові і масові під час масових без-порядків у колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча ма-ють або спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи то шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і органі-зації охорони тієї чи іншої установи.
Непокора адміністрації виправних установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу виправної установи.
Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незнач-не їх підвищення або зниження говорить про випадковість показ-ників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в «зоні» наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.
Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпеч-нішу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, ху-ліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу дина-міку цих злочинів. Так, якщо у 1996 р. було вчинено 10 умисних вбивств, то у наступні роки їх динаміка знижується. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.
За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправних установ, масові безпорядки, захоплення заручників.
Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять крадіжки, грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших за-суджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиція-ми злочинного світу. Нерідко речі і продукти харчування та пере-дачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації виправ-них установ, а коли й стають відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то вони не поширені у місцях позбавлення волі. Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має май-же повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Дуже висока латентність зло-чинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправних установ. За деякими кримінологічними показниками структури злочин-ності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються у виправних колоніях посиленого та суворого режимів, що пояс-нюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ, на виїз-них об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, за даними одного дослідження, із 525 злочинів, зареє-строваних за один тільки рік у місцях позбавлення волі, 328 вчи-нено у жилих зонах установ, 181 -- у виробничих зонах, 1 -- у штрафному ізоляторі, решта -- на виїзних об'єктах. У 407 випад-ках злочини було вчинено з 6 до 18 години; у 90 випадках -- з 18 до 23 години; у 28 випадках -- з 23 до 6 години. У робочі дні вчи-нено 504 злочини, у неробочі і святкові дні -- 21.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
