Більшість авторів вважають, що при будь-якій локалізації тромбозу в

системі нижньої порожнистої вени вихідною точкою тромботичного процесу є

вени, що дренують м’язи гомілки (глибокі вени гомілки). Існує думка про те,

що в багатьох випадках тромбоз починається в тазових венах, а в подальшому

процес має низхідний характер. Раціональним є також твердження про

можливість біполярного тромбозу, коли процес одночасно починається у венах

гомілки і таза. Важливим моментом у розумінні процесу тромбоутворення і

механізму тромбемболічних ускладнень є так званий “флотуючий тромб”. Він

утворюється при переході тромботичного процесу із вен меншого діаметра у

вени більшого діаметра. Такий тромб не обтурує вену, не дає клінічної

картини тромбозу венозного стовбура. Довжина його може досягати 15-20 см.

Кровообіг по магістральній вені збережений. Проте в даній ситуації є висока

ймовірність появи емболії легеневої артерії, що виникає як “грім з ясного

неба” в результаті відриву тромбу, чи його фрагмента від стінки вени.

Класифікація.

Тромбофлебіт поділяють на тромбофлебіт поверхневих та глибоких вен.

За локалізацією тромботичного процесу:

1. Поверхневі вени:

а) гомілковий сегмент;

б) гострий висхідний тромбофлебіт до середньої третини стегна та до устя

великої підшкірної вени.

2. Глибокі вени – система нижньої порожнистої вени:

а) вени, які дренують м’язи гомілки (гострий тромбофлебіт глибоких вен

гомілки);

б) підколінно-стегновий сегмент (гострий тромбофлебіт підколінної і

стегнової вен);

в) ілеофеморальний сегмент (гострий тромбофлебіт здухвинної і стегнової

вен, гострий ілеофеморальний тромбоз);

г) здухвинний сегмент (гострий тромбофлебіт здухвинних вен).

д) інфраренальний, ренальний і супраренальний сегменти нижньої

порожнистої вени;

е) поєднаний варіант ураження кавоілеофеморального сегмента.

є) тотальний тромбоз усієї глибокої венозної системи нижньої кінцівки,

наслідком якого є венозна гангрена кінцівки.

За клінічним перебігам:

1. Гострий.

2. Підгострий.

3. Хронічний.

За стадіями тромботичного процесу:

1. Запалення (3-10 днів).

2. Організації тромбу (10 днів – 3-6 місяців).

3. Реканалюзація (3-6 місяців, розвивається посттромбофлебітична

хвороба).

При гострій стадії хвороби можна виконати тромбектомію без значного

пошкодження внутрішньої оболонки судини і небезпеки ретромбозу.

На думку В.С. Савельєва, гострий тромбофлебіт триває від декількох днів

до одного місяця. А.А. Шалімов та І.І. Сухарєв вважають, що тривалість

гострої стадії – 7-14 днів. Потім тромбофлебіт переходить у підгостру

стадію, а через 3 місяці починається хронічний процес.

Оклюзії магістральних вен слід розглядати у відповідності до трьох

сегментів:

1. Нижній сегмент – тромбоз магістральних вен нижніх кінцівок.

2. Середній сегмент – тромбоз зовнішньої і загальної здухвинних вен.

3. Верхній сегмент – тромбоз нижньої порожнистої вени.

Доцільність такого поділу диктується тим, що: кожен із сегментів має

свої анатомічні особливості; для кожного сегмента характерними є певні

патогенетичні механізми виникнення тромбів; колатеральний кровообіг при

оклюзіях різних сегментів має свої характерні особливості; тромбоз кожного

із сегментів проявляється своєрідним симптомокомплексом; вибір методу

лікування визначається локалізацією тромбозу.

Слід пам’ятати про термін - 21 день. Це “золотий” стандарт тривалості

ліжкового режиму у хворих з ілєофеморальним тромбозом. У період кінець

запалення – початок організації тромбу можливість того, що тромб

відірветься і дасть ускладнення, мінімальна. Тому хворим після 21 дня від

початку хвороби дозволяють ходити.

Клінічна симптоматика окремих локалізацій тромбофлебітичного процесу.

Гострий тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок.

Гострий тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок може розвиватись

на фоні варикозної хвороби, при випадках незмінених поверхневих венах чи

проявлятись мігруючим тромбофлебітом. При наявності у хворого мігруючого

тромбофлебіту поверхневих вен необхідно детальному обстежити пацієнта на

предмет онкопатології, зокрема раку легень.

Клінічна картина гострого тромбофлебіту поверхневих вен залежить від

локалізації тромбозу, розповсюдженості тромботичного процесу, ступеня

втягнення в запальний процес навколишніх тканин та наявності ускладнень.

Здебільшого гострий тромбофлебіт розвивається раптово, без видимої

причини. Іноді йому передують травма варикозно розширеної вени, інфекційне

захворювання, тривалий ліжковий режим. Хворих турбують біль у ділянці

тромбованих вен, поява ознак запалення, загальна слабість, озноб,

підвищення температури тіла, порушення функції кінцівки.

При огляді виявляють гіперемію шкіри, набряк тканин по ходу тромбованої

вени, незначний набряк і пастозність у ділянці гомілковоступеневого суглоба

та ступні.

Пальпаторно по ходу тромбованої вени визначають болючий тяж різного

ступеня щільності, місцеве підвищення температури, гіперстезію шкірних

покривів та паравазально болючі щільні інфільтрати різних розмірів,

наявність вогнищ флуктуації свідчить про гнійно-септичне розплавлення

тромбів.

Диференційний діагноз.

У зв’язку з тим, що діагностувати поверхневий тромбофлебіт у більшості

випадків не важко, необхідності в проведенні спеціальних методів

дослідження для встановлення діагнозу немає.

Труднощі в диференційній діагностиці можуть іноді виникати при

тромбофлебіті дрібних поверхневих вен, особливо при відсутності варикозного

розширення вен. При цьому доводиться проводити диференційний діагноз з

індуративною і вузлуватою еритемою, хворобою Вебера-Крістіана,

лімфангоітом, запальними процесами в підшкірній жировій клітковині.

Казуїстично рідко бувають діагностичні помилки, пов’язані з тим, що

обмежений тромбофлебіт аневризматично розширеного термінального відділу

великої підшкірної вени стегна приймають за защемлену килу.

Лікувальна тактика та вибір методу лікування.

Консервативне лікування є методом вибору. Воно передбачає застосування

нестероїдних протизапальних середників (реопірину, пірабутолу, диклофенаку,

індометацин, увольтарену, ібупрофену), венопротекторів (троксовазину,

анавенолу, венорутолу, ескузану), десенсибілізувальних препаратів

(супрастину, тавегілу, піпольфену, діазоліну), анальгетиків,

антикоагулянтів (фраксіпарину, гепарину, синкумару, феніліну), місцеве

лікування (компреси з димексидом і його композиціями, гепариновою,

бутадіоновою, троксовазиновою мазями).

У гостру стадію процесу обов’язковим є ліжковий режим.

Хірургічне лікування застосовують для запобігання розповсюдженню процесу

і тромбоемболічних ускладнень при гострому висхідному тромбофлебіті.

Використовують: операцію Троянова-Тренделенбурга, перев’язку малої

підшкірної вени в місці впадання її в підколінну, висічення конгломератів

тромбованих вен до отримання кровообігу в ділянці перфорантних вен.

При гнійно-септичних ускладненнях гострого тромбофлебіту поверхневих вен

проводять розкриття і санацію гнійника.

Методом вибору анестезіологічного забезпечення із врахуванням можливості

тромбоемболічних ускладнень повинен бути комбінований ендотрахеальний

наркоз із керованим диханням.

Гострий тромбофлебіт глибоких вен нижніх кінцівок.

Клінічна симптоматика загальна для всіх рівнів ураження. Вона включає

такі клінічні прояви: раптовий, гострий біль у нозі, особливо в гомілці,

відчуття розпирання і тягаря в усій кінцівці, набряк кінцівки, максимум

якого з’являється через 3-5 днів. Іноді окружність стегна може бути на 10-

15 см більшою, порівняно із здоровою кінцівкою. Шкірні покриви бліді,

блискучі, напружені при пальпації. Температура шкіри ступні й пальців нижча

на 1,0-1,5° С, порівняно із здоровою кінцівкою.

У зв’язку з реактивним спазмом артерій і набряком тканин, пульсація

артерій ступні послаблена, а пальпація по ходу глибоких венозних стовбурів

болюча.

Температура тіла підвищується до 38-39° С.

Специфічними ознаками гострого тромбофлебіту глибоких вен гомілки є

симптом Хоманса – болючість в ікрах при різкому, тильному, пасивному

згинанні ступні; симптом Мозеса – біль при стисканні гомілки в передньо-

задньому і боковому напрямках; проба Ловенберга – за допомогою манжетки

сфігмоманометра, що накладена на середню третину гомілки, тиск доводять до

150 мм. рт.ст. Поява болючості при тиску, нижчому 150 мм. рт.ст., свідчить

на користь тромбофлебіту глибоких вен, пробу розцінюють як позитивну.

При гострому тромбофлебіті підколінної і стегнової вен набряк охоплює

ділянку гомілки, колінного суглоба і дистальні відділи стегна, контури

колінного суглоба згладжуються, суглоб збільшується в розмірах, згинання і

розгинання викликають різке посилення болю. Різниця в окружності стегна -

від 6 до 16 см.

Гострий тромбофлебіт здухвинно-стегнового сегмента (ілеофеморальний

тромбоз) здебільшого виникає зліва, бо ліва здухвинна вена стискається

правою загальною здухвинною артерією (рис.62), (рис.63).

Стан хворих важкий. Захворювання починається гостро. Виникає сильний

біль у нижніх відділах живота, паховій ділянці на боці ураження, ділянці

передньо-внутрішньої поверхні стегна. Температура тіла досягає високих

цифр, з’являються озноб, в’ялість, адинамія. Набряк кінцівки прогресивно

наростає, поширюється на сідницю, передню стінку живота, промежину. Шкіра

напружена, інфільтрована, з’являються розширені поверхневі підшкірні вени.

Розрізняють два різновиди ілеофеморального тромбозу: біла флегмація

(phlegmasia alba dolens) і синя флегмазія з можливим розвитком венозної

гангрени phlegmasia caerulea dolens

Лабораторні та інструментальні методи діагностики.

1. Сонографія – рівень оклюзії і розповсюдженість процесу.

2. Флебографія дає можливість визначити: блокаду вени, дефект

наповнення, “ампутацію” глибоких венозних стовбурів, симптом “обтікання”

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6