Захворювання вен нижніх кінцівок
Анатомія системи нижньої порожнистої вени.
Вени гомілки.
Венозна система гомілки представлена трьома парами глибоких вен
(передньою великогомілковою, задньою великогомілковою, малогомілковою) і
двома поверхневими (великою підшкірною веною, малою підшкірною веною).
Роль поверхневих вен у здійсненні відтоку крові не велика. Непрохідність
однієї або навіть двох поверхневих вен, як правило, не проявляється
порушеннями гемодинаміки.
Основне навантаження в здійсненні відтоку крові з периферії несуть задні
великогомілкові вени, в які дренуються малогомілкові.
Тромбоз глибокої венозної системи гомілки клінічно проявляється набряком
ступні й дистальних відділів гомілки.
Мала підшкірна вена (v. saphena parva) є продовженням зовнішньої
крайової вени ступні (v. marginalis lateralis). Проходячи позаду зовнішньої
кісточки і направляючись доверху, мала підшкірна вена спочатку
розташовується по зовнішньому краю ахіллового сухожилка, а потім лягає на
його задню поверхню, наближаючись до середньої лінії задньої поверхні
гомілки. Найчастіше вона представлена одним стовбуром, рідко двома.
На межі між середньою і верхньою третинами гомілки мала підшкірна вена
проникає в товщу глибокої фасції і розташовується між її листками. На рівні
підколінної ямки вона прориває глибокий листок фасції і впадає в підколінну
вену. Це класичний варіант.
Інші варіанти:
1. Мала підшкірна вена проходить вище підколінної ямки і впадає в
стегнову вену.
2. Впадає в притоки глибокої вени стегна.
3. Закінчується в якій небудь притоці великої підшкірної вени.
Перфорантні вени
Поверхневі вени з'єднуються з глибокими через перфорантні вени (v. v.
perforantes).
Перфорантні вени – тонкостінні венозні судини різного діаметра.
Більшість із них мають від 2 до 5 клапанів. Останні орієнтовані таким
чином, що скеровують рух крові з поверхневих вен у глибокі.
Перфорантні вени бувають прямими і непрямими.
Прямі безпосередньо з’єднують глибоку і поверхневу вени. Їх небагато,
вони великі, й розміщені в основному в дистальних відділах кінцівки.
Непрямі з’єднують підшкірну вену з м’язовими венами. Їх багато, вони
дуже дрібні й розташовані в основному в ділянці м’язових масивів.
Підколінна вена
Підколінна вена – короткий стовбур, утворений шляхом злиття глибоких вен
гомілки. Окрім малої підшкірної вени, вона приймає парні вени колінного
суглоба. Піколінну вену, яка проникає в стегново-підколінний канал через
його нижній отвір, називаєть стегновою.
Роль підколінної вени у відтоці крові з периферії, порівняно з будь-якою
іншою венозною магістраллю кінцівки, значна, оскільки вона є єдиною
великоюою судиною на даній ділянці.
Оклюзія підколінної вени завжди супроводжується порушенням відтоку крові
з розвитком набряку гомілки і ступні.
Вени стегна
Стегнова вена. Розрізняють поверхневу стегнову вену (v. femoralis
superficialis), розміщену дистальніше, і загальну (v. femoralis communis),
розташовану проксимальніше впадання глибокої вени.
Глибока вена стегна
Глибока вена стегна (v. profunda femoris), - найбільша притока стегнової
вени. Впадає в стегнову вену в середньому на 6-8 см нижче пахової зв”язки.
Велика підшкірна вена
Велика підшкірна вена може бути представлена 1-3 стовбурами. Її устя
(сафено-феморальний анастомоз) знаходиться в ділянці овальної ямки, де її
термінальний відділ перегинається через край серпоподібного відростка
широкої фасції стегна, перфорує lamina cribrosa і впадає в стегнову вену.
У термінальний відділ великої підшкірної вени впадають 5 доволі
постійних венозних стовбурів:
1. Зовнішня статева вена (v. pudenda externa).
2. Поверхнева надчеревна вена (v. epigastrica superficialis).
3. Поверхнева вена, яка оточує здухвинну кістку (v. circuniflexa ilei
superficialis).
4. Задня медіальна вена, або додаткова медіальна підшкірна вена (v.
saphena accesoria medialis).
5. Передня латеральна вена, або додаткова латеральна підшкірна вена (v.
saphenа accesoria lateralis).
Велика підшкірна вена починається з крайової маргінальної вени ступні
(v. marginalis medialis). Піднімаючись доверху, вона проходить по
передньому краю внутрішньої кісточки на гомілку, іде в підшкірній
клітковині по медіальному краю великогомілкової кістки, на рівні колінного
суглоба огинає медіальну щиколотку ззаду і переходить на передню медіальну
поверхню стегна. Велика підшкірна вена має декілька клапанів (рис.1).
Вени таза.
Безпосереднім продовженням стегнової вени вище пупартової зв’язки є
зовнішня здухвинна (клубова) вена, в якій є клапан, розміщений нижче
впадання внутрішньої здухвинної вени.
Притоки: 1. Нижня надчеревна вена.
2. Глибока вена, яка оточує здухвинну кістку.
Зовнішня здухвинна вена – основна магістралль, що забезпечує венозний
відтік із нижньої кінцівки.
Внутрішня здухвинна вена – основним колектором, що збирає кров із стінок
таза і тазових органів.
Її притоки поділяють на:
1. Пристінкові:
а) здухвинно-поперекова (v. ileolumbais);
б) верхні сідничні (v. v. glutaue superior);
в) нижні сідничні (v. v. glutaue inferior);
г) затульна вена (v. obturatoria);
д) латеральні крижові вени (v. v. sacralis lateralis).
2. Вісцеральні:
а) глибока соромітна вена;
б) міхурові вени;
в) маткові вени;
г) середні гемороїдальні вени.
Порушення прохідності зовнішньої здухвинної вени призводить до виражених
порушень гемодинаміки. Тромбоз внутрішньої здухвинної вени може не
спричиняти ознак венозного застою.
Загальна здухвинна вена
Загальна здухвинна вена – парна судина, утворена на рівні крижово-
здухвинного зчленування відповідної сторони в результаті злиття внутрішньої
і зовнішньої здухвинних вен. Правіше від середньої лінії на рівні
міжхребцевого хряща ІV і V поперекових хребців права й ліва загальні
здухвинні вени утворюють нижню порожнисту вену.
Нижня порожниста вена
Нижня порожниста вена збирає кров з піддіафрагмальної частини тіла.
Система нижньої порожнистої вени - найбільш потужна венозна система людини,
питома вага її становить 68% від загального венозного кровообігу.
Нижня порожниста вена починається від місця злиття загальних здухвинних
вен на рівні лінії хребцевого хряща ІV-V поперекових хребців справа від
середньої лінії і закінчується в правому передсерді.
Нижня порожниста вена має пристінкові й вісцеральні притоки.
Пристінкові:
1. Поперекові вени (v. v. lumbalis). по чотири з кожного боку. Вони
мають горизонтальне розташування і по боках від хребта з’єднуються
вертикальними анастомозами, що утворюють праву і ліву висхідні поперекові
вени.
v. lumbalis asccudeus dextra – продовжується в непарну вену.
v. lumbalis ascendens sinistra – продовжується в напівнепарну вену.
2. Діафрагмальні парні вени (v. v. diaphragmaticae) - впадають у нижню
порожнисту вену безпосередньо перед отвором порожнистої вени в діафрагмі.
Вісцеральні:
1. v. spermatica interna – справа впадає в нижню порожнисту, зліва в
ліву ниркову.
2. Ниркові вени (v. v. renalis) впадають у нижню порожнисту вену на
рівні хряща між І і ІІ поперековими хребцями. Ліва ниркова вена перехрещує
спереду аорту.
3. Вени надниркових залоз (v. v. suprarenalis) – ліва впадає в ниркову,
права в нижню порожнисту вену.
4. Печінкові вени (v. v. hepaticae) – здебільшого з вени вливаються в
нижню порожнисту вену в ділянці sulcus venae cavae inferior на печінці.
Варикозна хвороба.
Варикозна хвороба – симптомокомплекс, при якому розвивається варикозне
розширення поверхневих вен внаслідок клапанної недостатності поверхневих
або комунікантних вен.
За даними вітчизняних авторів розповсюдженість варикозної хвороби серед
населення становить від 9,3 до 20,0 %. Кількість хворих
загальнохірургічного профілю складає 2-5 %, із захворюваннями периферійних
судин – 10-15 %. Найчастіше варикозна хвороба з’являється у віці 20-50
років. Серед обстежених хворих на варикозну хворобу - 38 % інвалідів ІІІ
групи, 10 % інвалідів - ІІ групи. Жінки становлять 58 %, чоловіки – 42 %.
Однаково часто можна спостерігати ураження як правої, так і лівої кінцівки,
проте здебільшого захворювання буває двобічним. Велика підшкірна вена
уражається в 10 разів частіше, ніж мала.
Етіологія і патогенез.
Варикозна хвороба поверхневих вен нижніх кінцівок є поліетіологічним
захворюванням. Виділяють сприятливі й призводні фактори.
Сприятливими є ті фактори, які викликають морфологічні й функціональні
зміни в стінках поверхневих вен і їх клапанах, що у свою чергу, призводить
до подальшого виникнення ектазії вен.
Призвідними є фактори, в наслідок яких підвищується тиск у поверхневій
венозній системі або в якому-небудь її відділі, таким чином сприяють
розширенню просвіту вен і утворенню вузлів.
Сприятливі: слабкість м’язово-еластичних волокон стінок поверхневих вен
і неповноцінність їх клапанного апарату можуть бути уродженими
(конституційно-спадковими) і набутими.
1. Варикозна хвороба як конституційне захворювання, що передається
спадково.
Причини успадкування варикозного розширення вен:
а) уроджений дефект середньої оболонки вени, який зумовлений відносним
зменшенням колагенової субстанції;
б) недорозвиток і аплазія клапана великої підшкірної вени в ділянці її
устя.
2. Нейротрофічна теорія виникнення варикозної хвороби.
Порушення іннервації призводить до зниження венозного тонусу, потім - до
дегенеративних змін м’язово-еластичних елементів стінки судини.
3. Варикозна хвороба може розвиватись на основі слабкості глибокої
фасції гомілки, що порушує умови венозного відтоку в кінцівці (рис.7),
(рис.8).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
