Як зауважує 1.1. Лукашук, це поняття використовуєть-ся в таких значеннях: 1) як правове і як неправове; 2) як норма вищого чи найвищого порядку; 3) як норма, що породжує конкретні правила; 4) як норма, важлива для цілей резолюції; 5) як ціль, якої необхідно досягнути як вимоги до правової чи іншої політики; 6) як керівна заса-да для тлумачення.

Якщо взяти до уваги окремі дослідження вчених або рішення наукових асоціацій, то кількість «основних» принципів міжнародного права сягне нескінченності. До-сить часто до принципів, визначених в основних доку-ментах ООН, науковці додають свої, збільшуючи їхню кількість, таким чином, у декілька разів. Лише в Декла-рації про прогресивний розвиток міжнародного публічно-го права, які стосуються нового економічного порядку, ухваленій на конференції Асоціації міжнародного права 1986 р., було названо такі принципи: 1) панування міжна-родного публічного права у міжнародних економічних від-носинах; 2) добросовісне виконання зобов'язань; 3) прин-цип справедливості і солідарності; 4) право на допомогу та сприяння в розвитку; 5) обов'язок співробітничати в глобальному розвитку; 6) невід'ємний суверенітет над природними ресурсами, економічною діяльністю і багат-ствами; 7) право на розвиток; 8) принцип спільної спад-коємності людства; 9) принципи рівності і недискримі-нації; 10) принцип рівноправної участі країн, що розви-ваються, в міжнародних відносинах; 11) принцип матері-альної рівності; 12) права кожної держави на блага науки і технології; 13) принцип мирного вирішення спорів.

Ясна річ, що за такої «принципотворчості» необхідна класифікація хоча б для того, щоб їх запам'ятати. Кіль-кість класифікацій на сьогодні, мабуть, не менша за кіль-кість основних принципів міжнародного права.

Не применшуючи значення решти класифікацій, роз-глянемо деякі з них (окремі автори пропонують кілька класифікацій). Так, В, П. Панов, М. Ф. Філімонова, С. В. Шульга пропонують таку класифікацію:

1) принципи забезпечення і захисту глобальних цінно-стей (а) поваги прав та основних свобод людини; б) за-хисту навколишнього середовища; в) рівності і самови-значення народів і націй);

2) принципи мирного співробітництва (а) співробіт-ництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добро-совісного виконання міжнародних зобов'язань; г) невтру-чання у внутрішні справи держав; д) поваги державного суверенітету);

3) принципи забезпечення миру та безпеки людства (а) заборона застосування сили і загрози силою; б) мир-ного розв'язання спорів; в) непорушності кордонів; г) за гального і повного роззброєння; д) територіальної ціліс-ності);

4) спеціальні принципи (практично всі з перерахова-них вище, крім: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної рівності держав і доб-росовісного виконання міжнародних зобов'язань);

5) функціональні принципи (а) співробітництва дер-жав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного ви-конання міжнародних зобов'язань; г) мирного розв'язан-ня міжнародних спорів);

6) нові статутні принципи -- йдеться про принципи Статуту ООН (а) поваги прав та основних свобод люди-ни; б) рівності й самовизначення народів і націй; в) забо-рони застосування сили або загрози силою; г) мирного вирішення спорів);

7) нові (післястатутні) принципи {а) захисту навко-лишнього середовища; б) загального і повного роззбро-єння).

Така класифікація, мабуть, не задовольнила М. Ф. Філімонову, і вона згодом запропонувала нову: 1) за фор-мою закріплення (а) писані принципи -- принципи те-риторіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи -- принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за історичною ознакою -- принципи, шо ви-никли в період: а) рабовласництва; б) феодалізму; в) ста-новлення капіталістичного способу виробництва; г) доста-тутні; д) статутні; є) післястатутні. Автор не зазначає, які принципи належать до певної епохи. Починає хроноло-гічний ряд принцип добросовісного дотримання міжна-родних зобов'язань, а завершує -- принцип, який зобо-в'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати в за-хисті навколишнього середовища. Очевидно, що така «класифікація» мало допомагає при з'ясуванні сутності основних принципів; 3) за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних сво-бод людини, співробітництва держав у сфері охорони дов-кілля; б) пов'язані з інтересами держав -- невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози си-лою, загальне і повне роззброєння тощо); 4) спеціальні та функціональні принципи.

Висловлювалися й інші пропозиції щодо класифікації основних принципів, а саме: а) принципи, б) принципи-ідеї, в) принципи-цілі тощо.

Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керува-тися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непоруш-ності державних кордонів); 3) локальні чи партикулярні (див., наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р. та ін.).

Можна також виокремити: 1) загальносистемні прин-ципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту між-народного права.

241. Национальный механизм реализации норм международного права.

Нормативно-правове забезпечення розпочинається із законодавчого визначення ставлення держави до норм міжнародного права. Це може проявитись у проголошенні переваги (примату) норм міжнародного права перед нор-мами національного законодавства, визнанні міжнарод-них договорів та звичаїв частиною національного законо-давства, невизнанні можливостей дії норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері, а відтак виробленні спеціальних правових механізмів переведення міжнарод-них зобов'язань у національно-правові та ін.

Незалежно від того, яке ставлення до норм міжнарод-ного права проголошують держави, на практиці вони пра-гнуть розробити додаткові правові механізми національ-но-правового забезпечення ефективності реалізації міжна-родно-правових актів.

У сукупності тих засобів, до яких удаються різні дер-жави, можна вирізнити такі: а) засоби забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-правових актів; б) за-соби інформування про зміст міжнародно-правових актів; в) засоби узгодження національно-правових актів з міжна-родно-правовими.

Найбільш уживаними засобами державно-правового забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-пра-вових актів є ратифікація, затвердження, прийняття (ак-цепт), приєднання та підписання міжнародно-правового акта, а також обмін документами.

Узвичаєними засобами інформування про зміст міжна-родно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо або через повторення у формі внутрішньодержавного пра-вового акта). Деякі держави вдаються до такого засобу інформування, як проголошення. Це дещо об'ємніше по-няття, ніж опублікування. По-перше, проголошення може бути у формі опублікування у спеціальному збірнику. По-друге, воно може не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну його назву й повідомляти про час його набрання чинності. Заінтересовані особи мають можливість у такому разі ознайомитися зі змістом договору у спеціальному виданні. По-третє, міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебаченню або мережі Інтернету,

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання спеціального зако-ну. Закон у таких випадках і оголошує зміст договору, і затверджує його від імені держави. Інформація про зміст міжнародних договорів передається здебільшого через ад-міністративно-правові акти.

304. Случаи, которые исключают международно-правовую ответственность.

Комиссия международного права ООН при разработке Проекта статей об ответственности государств разработала в 1980 г статьи об обстоятельствах, исключающих ответственность госу-дарств Эта ответственность исключается, по ее мнению, при следующих определенных условиях

1. В случае достижения государствами взаимного согласия относительно действий, кото-рые противоречат ранее принятым ими обязательствам или соответствующим нормам междуна-родного права Например, ввод иностранных войск на территорию государства обычно рассматри-вается как серьезное нарушение суверенитета государства, а зачастую как акт агрессии Однако подобная акция не может быть признала таковой, если она осуществляется по просьбе или с со-гласия государства (например, ввод индийских войск на территорию Шри-Ланки в 1987 г по вза-имному договору для борьбы против боевиков ТОТИ)

Исключение ответственности государства в данном случае наступает при наличии сле-дующих условий согласие государства должно быть международно-правомерным, согласие должно быть ясно выраженным (а не подразумеваемым), согласие должно предшествовать совер-шению действий Согласие может быть использовано в качестве обстоятельства, исключающего противоправность деяния только в тех пределах, которые имеет в виду государство, дающее такое согласие (речь идет о сфере действия и сроках) Однако согласие не может быть дано на соверше-ние действий, противоречащих императивным нормам международного права (например, согла-сие на использование территории для совершения агрессии в отношении третьего государства)

2. В случае, если действия государства вызваны противоправными действиями другого го-сударства и являются правомерными с точки зрения международного права мерами в отношении государства-правонарушителя, или, иными словами, когда имеется вина самой потерпевшей сто-роны Такие меры могут быть применены также по поручению или уполномочию компетентной международной организацией (например, ООН, соответствующей региональной организацией)

3. Если деятельность государства была вызвана непреодолимой силой или неподдающими-ся контролю непредвиденными внешними событиями Причем предполагается, что оба указанных события не позволили государству действовать в соответствии с ранее принятыми на себя обяза-тельствами или понять, что его проведение не соответствует этому обязательству В частности, речь может идти о ситуациях, вызванных явлениями природы (наводнение, землетрясение, эпиде-мия и т. п. ) или деятельностью людей, и обозначаются они терминами "форс-мажор" или "непред-виденный", "непреодолимый" случай Форс-мажор как основание для освобождения государства от ответственности предусмотрен, например, в cт. 14 Конвенции о территориальном море и при-лежащей зоне 1958 г., в ст. 18 Конвенции ООН по морскому праву 1982 г

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7