Після переходу Локхарта в 1825 р. до Лондона на посаду редактора "The Quarterly Review" Джон Вільсон тривалий час залишався на редакторському посту "Blackwood's Magazine", де під псевдонімом "Крістофер Норт" публікував серії есе, що увійшли до історії англійської літератури під назвою "Аброзіанськие ночі". З редакторською діяльністю Локхарта і Вільсона була пов'язана історія журналістської дуелі, коли в запалі полеміки, що зав'язалася між "Blackwood's Magazine" і "The London Magazine", Джон Скотт (редактор "The London Magazine") викликав в 1821 р. на поєдинок Джона Локхарта. На цій дуелі, де місце Локхарта зайняв його друг Джонатан Крісті, Джон Скотт був убитий.
Журнал "The London Magazine", заснований Джоном Скоттом в 1820 р., був чисто літературним виданням і, не дивлячись на короткий термін свого "життя", зробив значний вплив на розвиток англійського есе. У журналі розкрилися дарування таких блискучих есеїстів, як Чарльз Лем ("Нариси Елії"), Уїльям Хеззлітт ("Застільні бесіди"), Томас Де Куїнси ("Сповідь англійця, що вживає опіум").
На рубежі XVIII–XIX ст. у Англії газети не мали такого впливу на громадську думку, як журнали. Проте саме в цей час з'явилася газета, що вважається в даний час синонімом респектабельності британської преси. Її засновником став англійський друкар Джон Уолтер, який в 1785 р. почав видавати газету "Universal Daily Register" ("Універсальний щоденний журнал"). У 1788 р. видання Джона Уолтера було перейменоване в "The Times", і під цією назвою газета увійшла до історії світової преси.
Завданням Джона Уолтера було зробити "The Times" виданням, интересным всім кругам, що читають. У своїй першій редакційній статті він заявив про те, що "газета має бути хронікером часу, вірним літописцем всіх проявів людського розуму; вона не повинна зосереджуватися лише на одній події, але, подібно добре сервірованому столу, повинна мати в своєму арсеналі блюда на будь-який смак <...> і, уникаючи крайнощів, триматися золотої середини".
За часів Джона Уолтера заняття журналістикою не було прибутковою справою, єдина винагорода – придбання політичного впливу. Наклади британських газет були невеликими, і в 1795 р. наклад "The Times", що склав 4800 экз., вважався рекордним. Як і інші редактори того часу, Джон Уолтер не уникнув судового переслідування за публікації в газеті. Осенью 1789 р. за статтю, направлену проти герцога Йоркського, він був засуджений до сплати штрафу в 50 фунтів стерлінгів, до ганебного стовпа на одну годину і до року тюремного висновку. Хоча, навіть знаходячись в Ньюгейтськой в'язниці, Уолтер продовжував керувати "The Times". За цей час з'явилися ще дві публікації, що викликають за собою судову кару в додатковий рік в'язниці і штрафу в 200 фунтів стерлінгів. Вийти з в'язниці Джону Уолтеру удалося лише через рік і чотири місяці.
Справжнє значення "The Times" як загальнонаціональною, а потім впливової європейської газети виявилося лише в XIX ст У 1803 р. управління "The Times" перейшло до Джона Уолтеру II, який підсилив в "The Times" риси респектабельності і зробив це видання найінформованішим в країні. В період наполеонівських воєн Англія знаходилася не лише в економічній, але і в інформаційній блокаді – іноземні новини поступали з великим запізненням. Використавши ситуацію, "The Times" в 1807 р. послала свого кореспондента Генрі Робінсона освітлювати події в Європі. Репортажі кореспондента "The Times" з Німеччини і Іспанії продовжувалися до 1809 р., ставши своєрідним британським "вікном до Європи", а сама газета збільшила мережу своїх кореспондентів як усередині країни, так і за кордоном.
У 1817 р. Джон Уолтер II зайняв місце в парламенті, а на пост редактора призначив Томаса Барнса. Барнс звів газету в ранг незаперечних авторитетів в світі інформації, закріпивши за нею статус впливового видання. Зважена позиція "The Times", що не допускала явного радикалізму, і орієнтація на традиційні цінності середнього класу вигідно відрізняли її від популістських і радикальних видань того часу, не кажучи про бульварну пресу.
Публікації і позиція "The Times" зіграли важливу роль в таких, важливих політичних подіях, як перша парламентська реформа 1832 р., що дала право голосу дрібної і середньої буржуазії і частина "гнилих містечок", що знищила, на користь промислових центрів, ухвалення закону про емансипацію католиків, відміна хлібних законів в 1846 р.
Пік популярності "The Times" припав на події Кримської війни, в період редакторства Джона Ділейна. Освітлювати військові дії був відправлений знаменитий кореспондент "The Times" Уїльям Рассел, перший військовий кореспондент в історії британської преси. Репортажі Рассела з місця боїв надихали поетів, рядки його репортажів ставали крилатими виразами, а його викриття військових і політичних кругів привели до відставки уряду і до зміни військового керівництва.
В середині XIX століття "The Times" отримала прізвисько "Громовержець". Її щоденний наклад досяг 60000 экз., тоді як наклад найближчого конкурента ледве наближався до 6000. Точність і якість репортажів, своєчасність освітлення подій, високий рівень передовиць і аналітичних статей, обізнаність в хитросплетіннях європейської політики зробили "The Times" еталоном європейського періодичного видання. У багатьох європейських столицях власні кореспонденти "The Times" користувалися такою ж увагою, як і посли іноземних держав. Преса в особі "Таймс" ставала справжньою "четвертою владою". Для Абрама Лінкольна "The Times" цього періоду – "одна з найбільших сил в світі", навіть королева Вікторія в одному з листів нарікала на впливовість цієї газети.
Газета завжди була чуйна до технологічних і оформлювальних інновацій. 10 січня 1806 р. в "The Times" вперше з'явилася ілюстрація, присвячена похоронам адмірала Нельсона. "The Times" першою в Європі використовувала можливості парового друкарського верстата, винайденого в 1810 р. саксонським друкарем Фредеріком Кенігом. Новина Кеніга довгий час не знаходила промислового вживання, поки "The Times" не задіяла машину Кеніга у видавничому процесі в 1814 р. І це дозволило лондонській газеті перейти з випуску 300 екземплярів газети в годину на друкарському верстаті на випуск 1100 екземплярів газети в годину за допомогою нової системи.
Важливою комунікаційною інновацією стала поява інформаційних агентств. Перше в світі інформаційне агентство з'явилося в 1835 р. в Парижі. Його засновником став Шарль Луї Гавас, що почав свою діяльність з "бюро перекладів Гаваса", в завдання якого входило оперативне забезпечення перекладів іноземної преси для потреб місцевої періодики. Надалі інформаційне агентство Гаваса отримувало новини із зарубіжних газет, а також від широкої мережі власних кореспондентів, продаючи отриману інформацію в паризькі газети, потім провінційні, а потім і зарубіжні видання. Для швидкого здобуття інформації в період, коли залізниці були ще украй повільним засобом повідомлення, а телеграф лише став входити в газетну і інформаційну практику, агентство Гаваса з успіхом застосовувало голубину пошту. Офіс Гаваса розташовувався на одній вулиці з головним паризьким поштамтом, що прискорювало можливість швидкої відправки пошти. У "Монографії про паризьку пресу" Бальзак згадує пана Гаваса, який "забезпечує всіх одними і тими ж новинами, зберігаючи право першої ночі за тими, хто платить більше".
У агентстві Гаваса отримали перші навики роботи майбутні засновники власних інформаційних агентств – Бернхард Вольф і Пітер Юліус Ройтер. Протягом 1848 р. три найвідоміших в Європі "інформаційника" працювали разом. В кінці 1848 р. Вольф відкрив власне агентство, отримавши посаду виконавчого директора берлінської газети "National Zeitung". Він підключив до редакції телеграф і став поміщати в газеті короткі повідомлення з Лондона і Франкфурту, отримані по новому засобу зв'язки. Ціна на послуги телеграфного зв'язку була високою, а тому Вольф уклав договір з видавцями інших газет і приватними особами про продаж ним біржових новин, отриманих з Парижа, Лондона, Штеттіна, Гамбурга і Франкфурту-на-Майне. Так виникло "Telegrafisches Korrespondenzbuero (Ст Wolff)" ("Телеграфне кореспондентське бюро (Б. Вольф)").
Спочатку передаваємі новини були лише біржовими, але незабаром стали доповнюватися і новинами політичними. Коли був налагоджений телеграфний зв'язок між німецькими містами і Віднем, то Вольф підсилив бюро новин службою внутрішньополітичній інформації.
У тому ж 1848 р., коли Бернхард Вольф приступив до створення свого інформаційного агентства, в "вільне плавання" в світі інформаційного бізнесу відправився і уродженець німецького міста Касселя Пітер Юліус Ройтер. На початку 1849 р. Ройтер, користуючись відсутністю в Парижі податку на друк, заснував газетний листок, що представляв збори всякого роду новин, – від світської хроніки до біржових зведень. Дружина Ройтера перекладала інформацію з французької мови на німецьку, і газета розсилалася підписчикам до Німеччини. Ідея була хороша, але у фінансовому відношенні програшна. Газета була закрита за борги, але ця обставина не бентежила Ройтера.
Він перебрався до Німеччини в місто Аахен, яке через своє географічне положення було найважливішим "комунікаційним перехрестям" між Бельгією, Нідерландами і Німеччиною. У цьому місті Ройтер відкрив свою першу інформаційну контору, використовуючи новини, що проходять по телеграфних лініях "Берлін-Аахен" і "Паріж-Аахен". Телеграфна лінія між Брюсселем і Аахеном ще не була прокладена, і ліквідовувати комунікаційну відстань довжиною в 90 кілометрів взялася контора Ройтера. Згодилися навики, придбані в бюро Гаваса, – Ройтер використовував голубину пошту, яка була набагато швидша за передачу інформації за допомогою залізниці. Незабаром на здобуття інформації від контори Ройтера підписалися крупні німецькі і бельгійські газети, і це була перша перемога нового інформаційного агентства.
Великі перспективи в розвитку інформаційного ринку Ройтер бачив в Англії, але домовитися з головним редактором газети "The Times", який бачив в німцеві єврейського походження агента іноземної розвідки, не удалося. До того ж "The Times" мала свою мережу кореспондентів практично по всій Європі, в США, Китаї, Індії і на Близькому Сході. Та все ж літом 1851 р. Пітер Юліус Ройтер переїхав до Англії, аби стати Джуліусом Рейтером і заснувати 4 жовтня того ж року компанію під назвою "Підводний телеграф".
Багато дослідників вважають цю дату датою заснування агентства Рейтер. До цього часу в Рейтера було досить засобів, а головне – у нього були багаточисельні зв'язки в головних європейських центрах. Офіс нової компанії Рейтера розташувався в одній з будівель Лондонської фондової біржі. Рейтер підписав з нею контракт на доступ інформації самої біржі і на постачання даних з європейських бірж. Агентство Рейтера, користуючись послугами телеграфного кабелю, прокладеного через протоку Па-де-кале, двічі в день забезпечувала біржовиків і торговців найсвіжішою інформацією про ціни і котирування. Навіть фінансова імперія Ротшильдов вважала за краще підписати контракт з Рейтером.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
