,,Давайте з’ясуємо” – щотижнева публіцистична програма, розрахована на глядачів із активною громадською і життєвою позицією. Автор і ведучий – Ігор Підкович, за фахом журналіст. Гості програми – провідні політики країни, керівники різноманітних організацій і міжнародних місій, мери міст і голови обласних адміністрацій, відомі суспільні і культурні діячі. На відміну від попередньої передачі, тут постать ведучого значно помітніша на екрані, він займає,,живу” позицію і стосовно розмови на обрану тему, і у спілкування з аудиторією. Ведучий веде активний діалог з гостями в студії. Добре обізнаний з технікою інтерв’ювання, керує інформацією, спрямовує розмову в необхідне русло. Перед камерою тримається досить природно, без напруження. У питаннях, які він ставить гостям, відчувається обізнаність, власний інтерес автора, що привертає увагу аудиторії.
У. Отт зазначає, що можливості впливу на телебаченні набагато більші, ніж можливості публічного виступу перед звичайною аудиторією. Аудиторія телебачення має свою специфіку, що відрізняє її від звичайної і вносить додаткові труднощі [41, c. 90].
По-перше, комунікатор не бачить своєї аудиторії. Він позбавлений можливості безпосередньо регулювати засоби впливу. Публічний виступ перед телевізійною камерою потребує або звички до спеціальних умов такого спілкування, або великого досвіду і професійних навичок.
По-друге, телевізійна аудиторія не просто розміщена в просторі. Часто люди приходять на телевізійні виступи без усілякої попередньої установки, без об’єднуючого мотиву, іноді вони випадково опиняються в складі аудиторії. Саме тому, в умовах телебачення, публічний виступ з самого початку потребує зацікавленості аудиторії, привернення її уваги. Це потребує не лише специфічної побудови самого виступу, а й професійної манери поведінки ведучого.
По-третє, телевізійна аудиторія майже не піддається,,зараженню”, тому і спосіб звернення до цієї аудиторії має бути не таким, як під час звичайного публічного виступу. Тут необхідно знайти підхід до кожного глядача, точніше до тієї частинки аудиторії, що сидить перед телевізором.
По-четверте, телевізійний виступ не може не враховувати загальної специфіки сприйняття телебачення. Воно входить до людської оселі і тим самим несе в собі відому інтимність. Саме тому, публічний виступ на телебаченні потребує особливої манери спілкування, не мітингової чи офіційно-ділової. Крім того, телеаудиторія набагато різноманітніша, ніж аудиторія,,живого” виступу. Ведучий повинен орієнтуватись на різний рівень глядачів [41].
Програма,,Давайте з’ясуємо” має безпосередній зворотній зв’язок з аудиторією. Він забезпечується інтерактивним опитуванням і прямим студійним телефоном. Зателефонувавши, глядачі можуть поставити запитання, які їх цікавлять, і отримати відповіді. Цей факт лише позитивно відбивається на рейтингові передачі, до даної передачі збільшується інтерес, зростає кількість аудиторії. Адже людям набагато цікавіше дивитися ті передачі, де вони можуть безпосередньо взяти участь, поспілкуватися з цікавими людьми і отримати інформацію, так би мовити,,,з перших вуст”.
У даному випадку відчувається досить серйозна підготовка журналіста і як ведучого, і як автора. Адже він заздалегідь продумав композицію програми, а за допомогою дзвінків може скеровувати її в різному напрямку. На відміну від попередньої програми,,,Давайте з’ясуємо” є цікавішою в плані подання і сприйняття інформації, жвавішою.
Знайома людина в кадрі виступає для глядача, насамперед, орієнтиром у багатому світі телевізійних програм, завдяки чому щоразу її поява супроводжується цікавою для глядача інформацією. Найбільш високий рівень персоніфікації тоді, коли ведучий, він же журналіст, виступає як учасник екранізованої дії – бере інтерв’ю, організовує дискусію між двома сторонами, проводить репортаж-розслідування, тим самим стає об’єктом співчутливої ідентифікації. І тут ведучий має бути вельми підготовлений до інтерв’ю, адже інтерв’ю – це заздалегідь прорахована тактична схема. І вдале інтерв’ю неможливе без заздалегідь прогнозованих для себе,,несподіваних” поворотів розмови.
Г. Лазутіна наголошує на тому, що до зустрічі з опонентом журналістові треба дуже ретельно готуватися. Навіть ретельніше, ніж до випуску новин, оскільки будь-яка форма діалогу повинна бути живою, містити активність обох сторін. У зустрічі вирішальним моментом має бути почуття і усвідомлення відповідальності за кожне сказане слово [31, c. 73]. Не слід забувати, що навіть добре підготовлене інтерв’ю може прийняти неочікувану форму. При підготовці до інтерв’ю, на перше запитання журналіст повинен передбачити дві відповіді: позитивну і негативну. Від відповіді залежить кожне наступне запитання, на яке знову ж таки треба передбачити дві протилежні відповіді. Можна зобразити схему, схожу на дерево, де на кожне запитання очікується одна з двох відповідей.
Як показує телевізійна практика, відповідність іміджу жанрові й тематиці програми не лише важлива, а й необхідна. Оскільки порушення цієї вимоги призводить до непрофесійності передачі, дисгармонії між образом, поведінкою ведучого і тематикою програми, а найголовніше – до несприйняття з боку глядачів. Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є, перш за все, комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голос тощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж.
Потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера, він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.
Що стосується іміджу ведучого,, Давайте з’ясуємо”, він є в достатній мірі позитивним і справляє гарне враження на глядача. Серйозність тем, формат телепередачі, високоповажні гості зумовлюють діловий стиль ведучого. Костюм, краватка, гарна зачіска, окуляри – складові образу, що налаштовують на загальний лад програми. Щодо невербальних складових образу, можна відзначити, що ведучий досить активно жестикулює під час обміну інформацією. Він не просто сухо ставить запитання, чекає відповідь і переходить до наступного. Журналіст робить інформацію,,живою”, пропускає її через себе. Вся сукупність характеристик і маленьких деталей робить ведучого, а разом із ним і програму вцілому цікавою, доступною і затребуваною серед глядацької аудиторії.
Отже, можемо зробити висновок, що телебачення певною мірою взяло на себе місію давати відповіді на поставлені суспільством запитання. І в донесенні інформації до аудиторії велика роль належить ведучому. Інколи, в ролі автора і ведучого виступає одна людина. В такому випадку задум, який автор вмістив у передачу, передається,,із перших вуст”, без посередників. Подається саме та інформація, яку автор хотів донести аудиторії: в бажаній формі з необхідною інтонацією, в правильній послідовності. Але тут слід пам’ятати не лише про гарну форму повідомлення, а й брати до уваги такі речі, як перебивки, музичний фон, цікаві заставки, оформлення студії. Адже в даному випадку людина виступає не просто в ролі ведучого, а й як автор програми, шо накладає на неї більше відповідальності.
2.2 Втілення авторського задуму в телевізійних програмах за моделлю: ведучий як реалізатор авторського задуму
У вищезазначеному матеріалі йшла мова про ведучих, які водночас виступають авторами своїх програм. Далі мова піде про ведучих, які працюють за сценарієм автора, тобто реалізують через свою працю авторський задум. Серед телевізійної продукції існує велика кількість програм де ведучі не є авторами, а лише працюють з ними в одній команді, втілюють написане ними у життя. Над створенням телевізійної програми працює цілий колектив, Але головний зв’язок простежується між автором і ведучим. Останній виконує одну з головних функцій телебачення – інформує аудиторію, доносить певну сукупність інформації, ти самим втілює в життя авторський задум.
Як приклад роботи ведучих можна навести інформаційно-розважальну програму,,Ранок з ТВ-5”. У будні з раннього ранку,, Ранок з ТВ-5” дарує глядачам гарний настрій, заряд бадьорості та оптимізму. Це, свого роду, інтерактивний проект з динамічним форматом, насичений пізнавальною та розважальною інформацією. Для людей будь-якого віку та інтересів – традиційні рубрики програми:,,Міські новини”,,,Народна зарядка”,,,Гість студії”,,,Прогноз погоди”,,,Гороскоп”,,,Дитяча сторінка”,,,Світ технологій”,,,Поради лікаря”,,,Світ моди”,,,Меридіан”, в яких маса корисних порад, новин із різних сфер життя, науки, освіти, техніки, моди, медицини, культури, шоу-бізнесу. Все це щоранку допомагає телеглядачам налаштуватися на напружений трудовий день. Програма являє собою, так званий, чотирьохгодинний телемарафон, що проходить у жвавому темпі.
Щодо ведучих, то над програмою працюють четверо: двоє хлопців (Денис Солдаткін, Андрій Гаврилов) та двоє дівчат (Дар’я Головешко, Ганна Редько), які ведуть ефіри попарно – хлопець/дівчина. Цікавим моментом є те, що хлопці розмовляють російською мовою, а дівчата – українською.
На відміну від попередніх передач, що були більш інформаційні, навіть публіцистичні,,, Ранок з ТВ-5” несе розважально-інформаційний характер. Від цього видозмінюється і роль ведучих. Між ними ведеться активна розмова на цікаві теми. Образи ведучих помітним чином відрізняються від тих, що ми бачили у програмах,,Ваше здоров’я” та,,Давайте з’ясуємо”. Це молоді, яскраві люди, з усміхненими обличчями, що вже своїм зовнішнім виглядом можуть підійняти настрій і викликати посмішку на обличчі. При чому подача інформації відрізняється не лише тому, що ведучі спілкуються двома мовами паралельно. Хлопець більш серйозніший за свою партнерку, яка намагається подати матеріал у трішки спрощеному вигляді, промовляє текст з якоюсь іронією в голосі. Але формат розмови обраний дуже вдало: ведучі гармонійно виглядають у кадрі, доповнюють образи один одного.
К. Маккой говорить, що діалогічний характер телевізійної комунікації дає можливість активного взаємообміну інформацією та знаннями між ведучим телевізійної програми та глядачем, котрі виступають у процесі отримання і передачі інформації як рівноцінні партнери [34, c. 81]. В основі телевізійного діалогу – спілкування між тими, хто володіє інформацією, її опрацьовує, виготовляючи різножанровий, різнотиповий, різноформатний телепродукт, і тими, хто цю інформацію споживає, накопичуючи нові знання про події, факти, явища, збагачуючи та поповнюючи ними світогляд, інтелектуальний потенціал, задовольняючи суспільно-корисні потреби та запити, які висуває життя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
