Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної куль­тури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, жур­налів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.

СТАТТЯ 7

Національні культурні центри і товариства, пред­ставники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

185. Метод создания юридических норм.

Міжнародна правотворчість — це активно творча діяль­ність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

Сформована державна воля, якщо вона може бути за­доволена в національних умовах, формулює внутрішньо­державний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з інши­ми державами.

Це відбувається в певному правовому порядку. Про­цесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.

Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус­відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож­ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу­дується на трьох основних компонентах: а) власному ба­ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер­спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви­користання потенціалу інших держав при вирішенні вка­заної проблеми.

225. Ієрархія норм у міжнародному праві.

Доктрина міжнародного права дає однозначну відповідь про існування ієрархічних зв'язків між нормами в системі міжнародного права. Чільне, з погляду юридичної сили, місце в системі посідають договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права, які є імпера­тивними нормами загального міжнародного права, що містяться у певних універсальних міжнародних договорах. Імперативні норми визначають межі дійсності або не­дійсності інших норм як двосторонніх, так і багатосто­ронніх договорів. Доцільно наголосити на тому, що такі норми визначають не зміст інших норм, а їхню юридич­ну дійсність або недійсність у загальному міжнародному праві.

Щодо питання про спів­відношення і взаємозв'язок договірних та звичаєвих норм у системі міжнародного права, більшість теоретиків і прак­тиків міжнародного права вважають, що обов'язкова сила договірних та звичаєвих норм однакова. З погляду засобів створення і форм існування ці норми мають істотні роз­біжності, проте з огляду на юридичну чинність вони є рівними. Договірні та звичаєві норми одного ієрархічного рівня мають однакову юридичну силу. На випадок колізії між ними та відсутності певного взаємного рішення суб'єктів про вибір застосовної норми доктрина припус­кає використання відомого загального принципу права «lex posterior derogat priori» (наступний закон має пере­важну силу перед попереднім). У разі невідповідності до­говірних та звичаєвих норм різного ієрархічного рівня не­залежно від форми їх існування повинні застосовуватися ті, що мають більшу юридичну силу у міжнародно-пра­вовій системі.

243. Національний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.

До внутрішньодержавного організаційно-правового (ін-ституційного) механізму реалізації норм міжнародного права належать державні органи, покликані здійснювати правову діяльність для розроблення та прийняття юридич­них актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань.

В Україні такими основними органами є:

Президент України, який як глава держави за Кон­ституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжна­родні договори України, видає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України.

Верховна Рада України є законодавчим органом, упов­новаженим у галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти — як спеціаль­ного характеру, стосовно прийняття зобов'язань і реалі­зації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зов­нішньої політики держави, виконання законів України і актів Президента України, прийнятих з метою гаранту­вання дії міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з прав і сво­бод людини, розробляє загальнодержавні програми забез­печення виконання міжнародних зобов'язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.

Міністерство закордонних справ України є органом виконавчої влади, на який покладено обов'язок здійснен­ня управління зовнішніми зносинами України з іншими державами та міждержавними організаціями.

Крім зазначених органів, суттєвими повноваженнями щодо забезпечення реалізації норм міжнародного права наділені спеціалізовані органи зовнішніх зносин, зокрема Міністерство економіки, інші міністерства, комітети та відомства України.

272. Склад міжнародного правопорушення.

Международное правонарушение - это действие или бездействие субъекта международ­ного права, в результате чего нарушаются нормы международного права и международные обяза­тельства этого субъекта, допустившего неправомерные действия или бездействие, наносящие дру­гому субъекту или группе субъектов международного права или всему международному сообще­ству в целом ущерб материального или нематериального характера (например, акты агрессии, не­законное ограничение суверенитета, посягательство на территориальную целостность, оккупация, вооруженное вмешательство, нарушение обязательств по договорам и др.) При этом ответствен­ность возникает как правило, только при наличии причинной связи между противоправным пове­дением (действием) субъекта международного права и причиненным ущербом

Таким образом, составными элементами международного правонарушения, влекущего за собой международно-правовую ответственность, являются действие или бездействие субъекта (субъектов) международного права, нарушающее действующие нормы международных соглаше­ний или международные обычаи, вменяемость правонарушения субъекту международного права, причинение ущерба или вреда другому субъекту (субъектам) международного права

Никакие ссылки государства на национальные законы и правила в оправдание своего пове­дения, приведшего к нарушению норм международного права и нанесению ущерба или вреда, не­допустимы Также недопустимы ссылки и на незнание норм международного права или на непра­вильное их толкование или применение должностными лицами государства. Практически все ме­ждународные правонарушения субъектами международного права совершаются сознательно, преднамеренно, виновно.

301. Материальная и нематериальная ответственность.

Міжнародно-правова відпо­відальність реалізується в конкретних видах і формах. Під видами відповідальності мають на увазі матеріальну і політичну. Іноді ці два види називають: матеріальний і нематеріальний. Серед немате­ріальної відповідальності розрізняють: моральну, політич­ну і морально-політичну. Але, по-перше, таке дроблення мало підтверджується практикою реалізації міжнародно-правової відповідальності. По-друге, зводити відповідаль­ність за порушення норм міжнародного права до мораль­ності не зовсім коректно. Безперечно, міжнародна мораль суттєво впливає на характер певних обмежень щодо по­рушення норм міжнародного права, але замінити собою юридичну відповідальність вона не може.

Коли йдеться про політичну відповідальність, то слід враховувати певну умовність цього терміна. Адже будь-яка відповідальність держави як політичного організму за своєю суттю є політичною, В такому разі говорять про умовність терміна, відсутність такого, який більше підходить, тощо. Висловлюється й така думка, що за політичної відпові­дальності можливі лише політичні наслідки.

Чіткої межі між політичною (нематеріальною) і мате­ріальною відповідальністю немає. Матеріальний збиток може тягнути тільки на політичну відповідальність, і, на-

впаки, нематеріальний збиток (порушення прав людини) може викликати матеріальну відповідальність за заподія­ну моральну шкоду.

Нематеріальна відповідальність може виступати в різ­них формах: сатисфакції, ресторації, обмеження сувере­нітету, обмеження юрисдикції держави та ін.

330. Законность во внутригосударственном праве.

Законность - явление многоаспектное и может выступать как принцип, метод, режим. Законность является принципом дея­тельности государственных органов, общественных организаций, коммерческих корпораций, должностных лиц, граждан. Прин­цип законности присущ только демократическим государствам, поскольку он является антиподом произвола и беззакония, пред­полагает связанность всех органов государства правовыми нор­мами, действия в их рамках и во имя их реализации. С другой стороны — со стороны деятельности государства законность вы­ступает как определенный метод государственного руководства обществом, т.е. оно осуществляется исключительно правовыми средствами. Как метод государственного руководства обществом законность означает, что:

1) органы государства и должностные лица при осуществле­нии своей деятельности, разрабатывая и принимая решения, опираются на принципы и требования законности.

2) при организации реализации принятых решений они не выходят за пределы своей компетенции.

3)при осуществлении контроля и надзора за законностью действий участников общественных отношений они придержи­ваются правовых процедур, используют правовые средства и способы.

Метод законности является основой применения иных ме­тодов государственного управления: организации, принуждения, воспитания, контроля и т.п. Он предполагает высокий уровень правовой культуры и одновременно является средством повы­шения уровня общей и правовой культуры.

Законность есть и режим реально действующего права, со­стояние (атмосфера) соответствия общественных отношений законам и подзаконным нормативно-правовым актам, которые, в свою очередь, призваны отражать принципы свободы и спра­ведливости, заложенные в праве.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6