- учасник-партнер комерційної діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

- провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.

Також у зазначеної Концепції визначається, що співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку комерційної діяльності змінюється в напрямі розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно- дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання. Окрім цього після закінчення приватизаційного періоду, державне регулювання комерційної діяльності повинно буде обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.

Основою же досягнення цих прогресивних ідей Україною, стане доповнення правового регулювання комерційної діяльності у чинному законодавстві – новим Цивільним кодексом України та Законом України "Про внутрішню торгівлю", які започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які сприяли б ефективній комерційній діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм комерційної діяльності, дасть змогу регламентувати права і відповідальність її суб'єктів, більш обґрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва.

ГЛАВА III. Законодавство, яке регулює комерційну діяльність в Україні.

Для зрозуміння законодавства, яке регулює комерційну діяльність в
Україні, треба насамперед чітко визначити, що уявляють із себе нормативні акти комерційного законодавства. Отже визначення нормативного акта комерційного законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті
"нормативний акт". Нормативний акт комерційного законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм комерційного права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми комерційного права.

Норма комерційного права – це елемент системи комплексної галузі комерційного права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми комерційного права, як елемент комплексної галузі комерційного законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта комерційного законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері комерційної діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт – це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм комерційного права.

Як форма комерційне законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію"[10]. Згідно із ст. 22 цього закону комерційне законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей" (про комерційне право України). Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати видання законів та інших нормативних актів комерційного законодавства, причому "у найкоротші строки після набрання ними чинності". Ця норма, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів комерційного законодавства.

Поняття нормативного акта комерційного законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони класифікуються на види шляхом визначення актів комерційного законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм комерційного права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою комерційне законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання комерційної діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, головними з яких є комерційне законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах
Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету
Міністрів) у нормативному регулюванні комерційної діяльності.

Другий блок становлять комерційні закони, їх можна класифікувати як:

- загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний кодекс, який регулює основні види комерційних відносин і договорів);

- закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (Закони
"Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності (Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);

- закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).

Ще один блок нормативних актів комерційного законодавства становлять так звані законодавчі акти: а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які приймаються як акти поточного законодавства; б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися
Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок комерційного законодавства становлять підзаконні нормативні акти: а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"[11], "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку"[12]); б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні комерційні акти (наприклад, "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств"[13]); в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції
України[14]; г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті комерційними об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти суб'єктів комерційної діяльності; д) нормативні акти комерційного законодавства місцевих рад народних депутатів та місцевих держадміністрацій (нормативні комерційні акти територіальної дії). Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів комерційної діяльності на види за змістом тих норм комерційного права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина комерційного права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціонування комерційних правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути комерційного права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні комерційно-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну, загальний і будівельний підряд;

- інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти комерційного законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права і обов'язки щодо господарювання, тобто комерційну компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандарти (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти комерційних відносин при належній правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження
(юридична форма).

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, комерційне законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами комерційної
(продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами комерційних відносин. Отже, основою системи комерційного законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

У кодифікованих галузях законодавства їх системи визначаються структурами кодексів. Комерційне законодавство не кодифіковане.

Структурними підрозділами системи комерційного законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут становить собою групу
(підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.

Основою комерційного законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище суб'єктів комерційної діяльності (законодавчий інститут суб'єктів комерційної діяльності). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони "Про підприємництво[15]", "Про підприємства в Україні[16]" поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і організаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"[17], який визначає умови та порядок визнання підприємств (юридичних осіб) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.

Крім загальних законів до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України "Про господарські товариства"[18], яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і комерційної діяльності їх учасників. Закон
України "Про сільськогосподарську кооперацію"[19] враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань.
Ще один приклад – Закон України "Про режим іноземного інвестування"[20], в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією.
Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18