Глава II. Об'єктивна необхідність державного регулювання комерційної діяльності в Україні.
Одним з найважливіших політичних і економічних завдань Української держави є підтримка та розвиток підприємництва. У сучасних умовах з урахуванням попереднього власного досвіду, а також досвіду економічно розвинених країн, Україна вступає в ринкову економіку. Соціальне орієнтоване ринкове господарство з його економічною свободою, багатоманітністю форм власності, підприємництвом, конкуренцією, соціальним партнерством і суспільним спрямуванням визначаються як конституційна основа економічної системи України.
Практика сучасних розвинених держав показує, що державне регулювання комерції здійснюється безпосередньо через соціально-економічне прогнозування, розробку державних програм, визначення пріоритетних напрямів і галузей розвитку народного господарства, через формування інвестиційної, податкової та кредитної політики. У подальшому це регулювання забезпечується через реалізацію антимонопольної політики і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування та інші форми регулюючого впливу держави[5].
Отже, не дивлячись на те, що з переходом до ринкової економіки суттєво змінюється характер, зміст і межі економічної діяльності держави, державне регулювання економічними процесами та відносинами не зникає, а навпаки, вдосконалюється. Тобто держава бажає надати переходу до ринку конструктивного і творчого характеру, поклавши кінець хаосу, що мав місце на першому етапі реформування економіки України.
Втручання держави у ринкові відносини має різноманітні форми і цей процес, на мою думку, є об'єктивним.
По-перше, людство дійшло до такої межі, коли воно своєю діяльністю ставить під загрозу саме існування людини. Нестримна експлуатація природних ресурсів може призвести людство до безодні. Тому держава зобов'язана передбачити і приборкати цей процес. Контроль за використанням природних ресурсів під силу тільки державі.
По-друге, держава змушена здійснювати економічне прогнозування з метою уникнення дисбалансу в економічних відносинах. Від економіки прямо залежить міцність самої держави та її політичної влади.
По-третє, виступаючи як надійний соціальний гарант, держава через свої економічні можливості зобов'язана потурбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіонерів тощо), тобто частину виробленого підприємцями продукту вона має перерозподілити серед найбідніших, щоб запобігти політичному вибуху.
По-четверте, підприємницька діяльність все більше використовує найскладніші технології, а тому навіть незначні відхилення від правил експлуатації можуть нанести невиправної шкоди суспільству і держава зобов'язана взяти під жорсткий контроль такі сфери виробництва.
По-п'яте, участь у світовому перерозподілі праці змушує державу не тільки прогнозувати свою економічну політику, а й вводити економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо.
По-шосте, з кожним роком зростають загальносвітові обсяги бізнесу, що ще гостріше викликає потребу його легітимності та впорядкованості.
Визначення "правил гри" на ринку, забезпечення досягнень суспільних результатів (економічне зростання, зниження інфляційних процесів і рівня безробіття тощо) є головною функцією держави. Характер відносин між державою і підприємством має визначатися як партнерський. У зарубіжній науковій літературі найбільш поширеними є кілька концепцій, що обґрунтовують необхідність державного впливу на ринкову економіку.
Однією з них є теорія – "невдачі ринку". її основна ідея полягає в тому, що далеко не завжди механізми регуляції так званого "вільного ринку" є ефективними, наприклад, за кризових обставин чи стосовно певних окремих сегментів ринку. У таких випадках державне регулювання розглядається як шлях до подолання недосконалості ринку та його невдач.
Другою теорією, що використовується для пояснення необхідності державного регулювання економіки, є теорія – "суспільної корисності", або "суспільного інтересує", її суть полягає у тому, що коли вільний ринок з тих чи інших причин не відповідає інтересам суспільства в цілому, держава активно втручається в економічну сферу з метою виправлення положення з точки зору суспільної корисності.
Не применшуючи значення теорії "суспільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна виправдати будь-яке втручання держави в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання видається безмежним.
Саме ці процеси безмежного втручання держави практично з будь-якого питання в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.
Необхідність державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кризи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під час Великої депресії у США. Якщо врахувати, що економіка України також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.
На думку Кейнса, невтручання держави в економіку в період кризового стану може викликати масове розорення підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безробітних порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в суспільстві.
Водночас державне регулювання може стати чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соціального розвитку, що зменшує зацікавленість виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особливо помітна при вирішенні слабко окреслених і політичне суперечливих проблем, які потребують складної організаційної координації.
Державні органи України неодноразово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обережність тощо.
В Україні ще не накопичений достатній досвід щодо підтримки і регулювання комерційної діяльності. Щоправда, останнім часом у системі державного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, Антимонопольний комітет, Комітет з питань захисту прав споживачів та ін.
З метою аналізу ролі держави в регулюванні ринкової економіки звернемося до досвіду державного регулювання економіки комерційної діяльності в країнах Західної Європи, США та Японії, де процеси впливу держави на економіку існують уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, названі країни знаходять баланс цих сторін. Наприклад, у Франції і Нідерландах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану[6].
Крім того, майже в усіх країнах Західної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комітет з конкуренції тощо), але виконують переважно одну і ту саму функцію: слідкують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компетенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засобом впливу на підприємців є рекомендація, порада. Якщо ж рекомендація залишається без уваги, накладається значний штраф.
До компетенції державних органів і управлінь входить і така важлива функція, як контроль за дотриманням мінімального рівня заробітної плати. Все це створює рівновагу доходів населення і цін у державах Західної Європи.
У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється численними державними органами, серед яких особливе місце займають комісія з безпеки споживчих товарів, комісія з цінних паперів і бірж, національна рада по трудових відносинах, відомство із соціального захисту, комісія з питань харчових продуктів та медикаментів, відомство професійної безпеки, відомство пенсійного планування, відомство по захисту навколишнього середовища, відомство по добуванню і переробці нафти та газу тощо.
Один із найбільш видатних прибічників лібералізму американський вчений М. Фридман визначив 14 сфер діяльності, з яких уряд має бути виключений. Серед них, зокрема, державі рекомендується відмовитися від детального регулювання будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь- яких видів трудової діяльності, обов'язкового страхування для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової інформації тощо[7].
У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку і вважали, що роль застрільника економічних перетворень – не для держави[8].
Таке заперечення і критика усіх форм державного впливу на економіку та підприємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є ефективним у досягненні позитивних результатів, є також хибним.
Завдяки тому, що у США законність стала моральною нормою повсякденного життя мільйонів людей, а захист приватної власності – головне завдання як державних службовців, так і всіх інших представників суспільства, держава зосередилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціонування виробництва і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефективної податкової та тарифної системи.
Безперечно, слід уникати надмірного регулювання економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки України, на мій погляд, слід використовувати – "змішане регулювання". Його змістом є поєднання саморегулювання конкурентного ринку з державним впливом на економічну діяльність суб'єктів господарювання.
Так, необхідна межа у співвідношенні форм і методів державного регулювання і неоліберальної політики. Державні структури України повинні на етапі реформ формувати такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований розвиток комерційної діяльності, надаючи можливості підприємцям у межах, визначених законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої людини і для суспільства у цілому.
Отже, ідея змішаного регулювання знайшла своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"[9], де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі – має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава виступала як:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
