Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.
Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпі-лим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, рані-ше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфі-кується за ч. З ст. 228 КК.
При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, не-від'ємною складовою частиною об'єктивної сторони зло-чину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.
При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потер-пілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується за сукупніс-тю злочинів - за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.
Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (зни-щення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.
Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаро-виробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.
Якщо при цьому співучасники виступали як організова-на група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.
Примушування до штучного підвищення чи підтриман-ня високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.
Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.
Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.
Карається змова про зміну чи фіксування цін або при-мушування до їх змін чи фіксування:
за ч. 1 ст. 228 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 228 КК - штрафом від сорока до ста неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років;
за ч. З ст. 228 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3.9. Незаконне використання товарного знака
Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним зна-ком називається позначення, за яким товари і послуги од-них осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держ-патенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).
Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприєм-ницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний міні-мум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).
Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:
а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;
б) фірмове маркування товарів.
Незаконне використання чужого товарного знаку вчи-нюється умисно з метою отримання прибутків.
Відповідальність за незаконне використання чужого то-варного знаку настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
3.10. Порушення антимонопольного законодавства
Антимонопольне законодавство захищає інтереси спо-живачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:
а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55;
б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124;
в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не-добросовісної конкуренції» ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311.
Згідно з антимонопольним законодавством України пи-тання про створення, реорганізацію підприємств, придбан-ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан-тимонопольним комітетом України.
Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:
а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен-тів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;
б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).
Порушення антимонопольного законодавства вчинюєть-ся умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен-тів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль-ність при помилках.
Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самовряду-вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.
Відповідальність за порушення антимонопольного зако-нодавства настає з шістнадцяти років.
Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти ро-ків, або виправними роботами на строк до двох років.
3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю
Підприємницьким шпигунством називається неза-конне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.
Головними відомостями, що становлять комерційну та-ємницю, є відомості про:
а) технологію виробництва про-дукції, товарів, їх споживчі властивості;
б) ринки збуту то-варів, послуг;
в) фінансовий стан підприємства та ін.
Законом не встановлено перелік відомостей, що станов-лять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таєм-ницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що станов-лять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікує-ться два види діянь, предметом яких є відомості, що станов-лять комерційну таємницю:
а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх ви-користання;
б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комер-ційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зі-брані чи використані.
Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна вико-ристанням відомостей, що становлять комерційну таємни-цю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів грома-дян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.
Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.
Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:
штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.12. Розголошення комерційної таємниці
Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємни-цьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.
Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі кон-фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі-зичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.
Кримінальній відповідальності за незаконне розголошен-ня комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер-ційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов'язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохо-ронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос-тей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 груд-ня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єк-тів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяль-ність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників по-даткових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерцій-ну та службову таємницю.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
