цінних паперів, що спричинене в основно му необхідністю вдосконалення

організаційної структури фондових ринків. Вони мають вторинний, похідний

харак тер щодо акцій і облігацій. Операції з цими видами цінних паперів

дають змогу фондовим біржам дещо компенсувати втрату своєї ролі у

встановленні валютних курсів і цін на державні цінні папери. До таких нових

цінних паперів належать конвертовані акції й облігації, фючерси, опціони

варанти.

Фючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем

(емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного

фінансового паперу за заздалегідь фіксованою ціною.

Стандартизація контрактів охоплює всі елементи угод — починаючи від

суми, конкретного виду паперу, умов розрахунків до дати виконання. Оскільки

угоди укла даються на біржі, то вона дає гарантію їх виконання. Для цього

існують спеціальні системи, що передбачають внесення страхових депозитів

залежно від руху цін на ринку тих паперів, право на операції з якими

отримує покупець контракту. Як правило, емітент фючерса не має у своєму

розпорядженні тих технічних інструментів, на які він виписує контракт, і

фактично здійснює операцію на різницю між фіксованою ціною і тією, яка

складеться на ринку на дату виконання контракту. У зв'язку з цим відповідне

поширення отримали контракти на індекси біржових курсів, коли продавець і

покупець домовляються про перера хування відповідної суми залежно від того,

який рівень індекса буде зареєстрований на момент закінчення строку

контракту. Корпорації та банки широко використовують фінансові фючерси для

регулювання своїх активів і пасивів. Необхідність такого регулювання

зумовлена тим, що за сучасних умов лише теоретично існує можливість повного

збалансування активів і пасивів за строками здійснення операцій,

процентними ставками та видами валют. А тому завданням регулювання активів

і пасивів є передусім врахування ризиків і підтримка їх на рівні,

сприятливому для даної організації.

Опціонн відрізняються від фючерсів тим, що вони передбачають право, а

не зобов'язання на проведення тієї чи іншої операції, якою користується

покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного

руху ринкових показників сумою, сплаченою за контракт. Водночас така

операція дає йому змогу отримати додаткові прибутки, якщо умови на ринку

зміняться на його користь.

Основні види опціонів виписуються на акції, індекси їх курсів, валюти,

а фючерси — на процентні ставки, тобто на цінні папери з фіксованим

доходом, чи на строкові депозити. Як і у фючерсних контрактах, існує велика

кількість різновидів опціонів. Можливе комбінування опці онів і фючерсів.

Проте індивідуальність опціонів перешкоджає їх широкому впровадженню, що

істотно обмежує їх ліквідність, а тому і можливість використання для

страхування ринкового ризику.

Одним з різновидів опціонів є варанти, що надають їх власнику право на

придбання певних фондових цінностей їх відрізняє від опціону більш тривалий

строк, а також той факт, що опціон звичайно випускається на існуючий актив

В останні роки варанти все частіше випускаються з облігаціями, що

зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію,

вкладник фактично видає кредит, який при його ефективному використанні

повинен принести прибутки, достатні для сплати процентів і дивідендів.

Результатом може виявитися підвищення курсів акцій даної корпорації, яке

інвестор може реалізувати двояко,— або шляхом продажу варанта на ринку, або

придбанням акції за ціною нижчою від ринкової.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варантами тим, що

їх власник не може продати право придбання акції за фіксованою ціною на

ринку окремо від облігації.

Організація біржі та біржові операції. За формою організації біржі

бувають акціонерними товариствами або публічно-правовими інститутами. В

останніх приміщення для біржових операцій належить державі, а члени біржі

призначаються урядовими органами. Проте, незалежно від форми організації,

спільним для всіх бірж є, по-перше, те, що правом торгівлі на біржі

користуються лише її члени. Всі, хто не є членом біржі, можуть купувати,

продавати цінні папери лише через членів біржі чи під їх наглядом; по-

друге, кількість членів біржі строго обмежена. Вона може бути збільшена

лише за рішенням біржовиків, якщо біржа є акціонерною компанією, або

урядовими органами, які призначають біржовиків, коли біржа є публічно-

правовою; по-третє, члени біржі при укладанні угоди з цінними паперами

діють як приватні підприємці.

Доступ у приміщення біржі мають лише ті особи, для яких біржові угоди

є професією. Вони повинні бути офіційно зареєстровані на бірж. На кожній

біржі є особлива галерея для спостерігачів за біржовими операціями, куди

відкритий вільний доступ для відвідувачів. Той, хто має намір здійснити на

біржі угоду на купівлю чи продаж цінних паперів, повинен звернутися до

біржового посередника, який має право здійснювати такі операції. Ним може

бути маклер, біржовий торговець, брокер, джоббер, дилер чи інший комерсант,

що визначається статутом біржі. Хто і які види операцій може здійснювати на

біржі, залежить від особливостей економіки та законодавства окремих держав.

Маклери — це державні службовці, приведені до присяги, відповідно до

якої вони не повинні здійснювати біржові операції на свій кошт і не можуть

брати участь у будь-якій комерційній фірмі. Маклери виступають

посередниками у біржових угодах з метою встановлення офіційного курсу

вотування. Існують і так звані вільні (приватні) маклери. Вони діють на

біржі самостійно і конкурують з біржовими агентами банків. Маклери

здійснюють різні види угод. Крім них, на біржі є спеціальні представники

банків.

Вони виконують операції за свій кошт, тобто укладають угоди від імені

і за кошти свого банку, а також виступають комісіонерами при здійсненні

операцій для клієнтів банку. Біржові агенти банків та їх допоміжний

персонал становлять більшість учасників біржі. Вільних маклерів і біржових

представників банків ще називають «кулісою» біржі.

Для отримання заявки на біржову операцію як мінімум повинні бути

представлені такі документи: точні назви цінних паперів та ціна, за якою

повинна бути здійснена угода. При зазначенні ціни слід підкреслити, чи є

вона твердою, тобто лімітованою, чи допускає деякі відхилення.

Лімітована цінова заявка означає, що у дорученні банку закладається

ціна, яку не можна перевищити при угоді про купівлю цінних паперів чи

знизити при їх продажу. Якщо банк чи маклер отримав нелімітоване

замовлення, то це означає, що доручення буде виконано залежно від

співвідношення попиту та пропозиції на біржі

В угодах на купівлю цінних паперів зазначається, що операцію слід

здійснювати за найнижними цінами. При продажі клієнт визначає, що цінні

папери повинні бути продані за максимально високою ціною.

До обов'язкових характеристик заявки на здійснення біржової операції

належить термін її дії. Можливі різні варіанти. Наприклад, «діє лише на

сьогодні», «діє до кінця місяця». Потім зазначається біржа, де слід

виконувати операції. Вибір місця угоди може бути покладений на банк.

У зв'язку з тим, що заявки на продаж і купівлю цінних паперів, які

надходять щоденно у крупні банки, досягають значних обсягів, кредитні

інститути створюють у своїх відділеннях спеціальні відділи для здійснення

комісійних операцій за дорученнями клієнтів. Банківські службовці, які

консультують клієнтів про варіанти інвестування гро шових засобів, повинні

мати особливо високу кваліфікацію.

Висновки

Банківська система в Україні у ході реформи наближена до західного

типу. Однак поки ще не завершено втілення в життя економічних методів

впливу банків на роботу підприємств. Головний наслідок кредитної реформи -

злам монополістичних тенденцій. Навіть після утворення спеціалізованих

банків, які підірвали «абсолютну» монополію Держбанку, зберігалася галузева

кредитна монополія: підприємство не обирало не лише виду банку, навіть і

відділення, в якому могло відкрити розрахунковий рахунок. У центрі уваги

перебували не суб'єкти, а об'єкти кредитування. Процентні ставки також

регулювались адміністративними методами.

Важлива роль у налагодженні ділової активності підприємств суверенної

України належатиме утвореному у 1991 р. Національному банку України. Його

діяльність регулюється законом України, прийнятим у березні 1991 р. Будучи

підзвітним лише Верховній Раді України, він має право законодавчої

ініціативи. Своє монопольне право випускати грошові знаки та направляти їх

в обіг Національний банк поєднує з операціями, які він проводить з

резервними фондами та з касовим обслуговуванням комерційних банків, з

купівлею та продажем державних цінних паперів та іноземної валюти, з

визначенням курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на

діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та

інших банків, у ході якого проводить відповідну грошово-кредитну політику.

Дозвіл на створення комерцій них банків та на діяльність на території

України іноземних банків він дає шляхом їх реєстрації. У процесі

становлення власної фінансово-кредитної системи та власної валюти роль

Національного банку України особливо відповідальна.

Він почав її з впровадження у січні 1992 р. багаторазових купонів, які

повинні стати щаблем на шляху впровадження українських конвертованих

грошей.

Наприкінці 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони країн СНД, а у

лютому 1993 р. впроваджено часткову конвертованість українського

карбованця. Проте у цілому вплив Національного банку України на

стабілізацію економіки та подолання гіперінфляції поки що слабкий.

Банківська система України ще перебуває в стані становлення, причому

цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється

взаємозалежність всієї економічної системи та системи банків, яка є

«нервовою системою» господарського механізму. Основною причиною слабкості

системи банків є не стільки сучасні інфляційні процеси (це зовнішній прояв,

який у свою чергу посилюється діяльністю банків), скільки економічна криза

спад виробництва, розрив традиційних господарських зв'язків як із

зарубіжжям, так й у межах України. Лібералізація та безконтрольне зростання

цін спричинили велику нестачу оборотних засобів і коштів для інвестицій,

які практично, припинилися. Це у свою чергу спричинило масові неплатежі,

гіпертрофовану потребу у кредитних ресурсах. Виникла суперечність: без

дешевих кредитів не можливо здійснити структурної перебудови у народному

господарстві України і конверсії підприємств військової промисловості,

відродити інвестиції, насамперед у прогресивні технології, не можуть «стати

на ноги» малі приватний і кооперативні підприємства, отже, неможливо

наситити внутрішній ринок товарами. Але гостра потреба в кредитиих ресурсах

зумовлює властиве для кризової ситуації непомірне зростання процентних

ставок.

Ще одна суперечність: ліквідація державної монополії у банківській

справі єдиного у країні державного банку шляхом відродження спеціалізованих

(але все ж за формою власності державних) банків, а пізніше перетворення їх

у комерційні банки та виникнення численних акціонерних і приватних банків

створюють сприятливі умови для здорової конкуренції у банківській справі як

основи поліпшення кредитного та розрахункового обслуговування підприємств

усіх форм власності. Але більшість з них — малі банки, їх статутний фонд не

дає їм змоги надавати кредити у великих розмірах, потрібні для інвестицій у

підприємствах базових галузей. Адже банк має право надавати кредит клієнту

не більший, ніж у розмірі половини його статутного фонду. Отже, чим більше

буде утворюватися малих банків, тим гострішою ставатиме проблема

кредитування великих підприємств, розукрупнення яких не завжди доцільне.

Ставиться питання, щоб мінімальний статутний фонд комерційних банків

збільшити з 50 до 500 млн. крб. За таких умов багато новостворених

комерційних банків будуть або закриватись або -об'єднуватись, що у свою

чергу може привести до олігопольних і навіть монопольних процесів.

Водночас в Україні об'єктивно відбуватиметься зближення та

переплетення банків з господарськими структурами, з одного боку, як

засновників і акціонерів комерційних банків, а з іншого — банки стають

акціонерами підприємств. Лише за таких умов, що повсюдно мають місце у

ринковій економіці, комерційні банки будуть зацікавлені не просто

отримувати проценти та збагатитися на кризовий ситуації в економіці, а

домагатися процвітання підприємств.

В Україні відбувається відродження фондових бірж, які активно впливали

на економіку до революції. Верховна Рада України прийняла 18 червня 1991 р.

постанову про порядок введення в дію закону “Про цінні папери і фондову

біржу” з 1 січня 1992 р.

Список використаної літератури.

1. Закони України. К.: Генеза, 1998.

2. Економіка України // №№ 1-12, 1996 – 1998.

3. Основи економічних вчень. За ред. Гуріна В.І. Л.:, 1996.

4. Основи економічної теорії. За ред. Ватаманюка С. (Т.1, 2), К.:,

1997.

5. Основи економічної теорії. За ред. Мочерного С.В. К.:, 1997.

6. Пиндайк "Экономика", М.:, 1993.

7. Політекономія. За ред. Купріяна Р.Б. К.:, 1994.

8. С.Брю,Р.Макконнелл "Экономикс" (в 2-х томах) 1993г.

9. Фінанси України. // №№ 1-10, 1999.

10. Хайман "Современная экономика: анализ и применение" (в 2-х томах),

М.:, 1994.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6