Банки надають кредити підприємствам незалежно від форми власності, які
перебувають на господарському рахунку, мають самостійний баланс і власні
оборотні кошти.
За сучасних умов центр ваги у кредитних стосунках банків і підприємств
переноситься з об'єктів на суб'єкти кредитування.
При утворенні різних банків підприємство має право кредитуватись у
тому банку, який його більше влаштовує оперативністю обслуговування, рівнем
процентної ставки тощо.
Відносини між підприємствами та відділеннями банку з питань
кредитування регулюються кредитним договором, який укладається між ними
переважно на рік, але при регулярних стосунках може бути укладений і на
тривалий строк, а в окремих випадках, при тимчасовій потребі у кредитних
ресурсах — на строк менше року. Конкретний зміст договору і перелік умов
визначається за згодою сторін. При цьому одне із завдань банку —
підтримувати ініціативу та самостійність підприємств, не допускати
дріб'язкового втручання у виробничу діяльність підприємства. Водночас банк
ретельно вивчає фінансовий стан підприємств, стан оборотних коштів,
інвестиційні плани і можливості, організацію роботи щодо підвищення
фондовіддачі та рентабельності — виконує свого роду аудиторські функції на
прохання клієнта.
Кредити надаються підприємствам на виробничі та соціальні цілі
відповідно до принципів кредитування: забезпеченості, цільового характеру,
терміновості, поворотності та платіжності. Забезпеченням поворотності
кредиту служать застава товаро-матеріальних цінностей або продукція в міру
її випуску, а також гарантії банків, інших кредитних установ, страхові
поліси.
Крім банківського кредиту, що його надають підприємствам комерційні
банки, широко практикується комерційний кредит, який, з одного боку,
істотно зменшує потребу в банківському кредиті, а з іншого — служить його
забезпеченням на основі обліку векселів. За деякими даними 2/3 кредитного
обігу здійснюється у вигляді комерційного кредиту. Суть його полягає в
тому, що одне підприємство надає кредит іншому з оформленням його векселем.
Найчастіше такий кредит супроводжує поставку товарів.[2]
Вексель часто використовується для розрахунків з іншими підприємствами
шляхом індосамента — передатного напису. Це істотно зменшує потребу у
грошовій масі і має антиінфляційне значення. Японія у 50-ті роки
перейшла на емісію під комерційні векселі, що сприяло стабілізації цін.
У колишньому СРСР комерційний кредит був ліквідований у ході кредитної
реформи 1930 р., оскільки він не відповідав тотальному державному контролю
за умов адміністративно-командної системи. За сучасних умов демократизації
господарського життя і переходу до змішаної економіки (регульованих
ринкових відносин) відновлюється комерційний кредит і швидко зростає
кількість різних комерційних банків, що утворюються як товариства з
обмеженою відповідальністю або як акціонерні товариства. Їх засновниками
виступають інші банки і різні державні та корпоративні підприємства.
Приватні капітали для заснування банків поки що використовуються мало.[9]
Найбільшим серед комерційних банків в Україні є акціонерний
агропромбанк «Україна», створений на базі державного спеціалізованого
Агропромбанку. За обсягом статутного капіталу та прибутків це один з
найбільших банків на території колишнього СРСР. На початок 1992 р. в ньому
вже було понад 5 тис. акціонерів.
У кожному адміністративному районі України є відділення Укрощадбанку,
до складу яких входять ощадкаси. Це один з найбільших банків України, який
має найрозгалуженішу мережу.[2,9]
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки на свої
кредити та комісійні винагороди за послуги.
Національний банк регулює процентні ставки за кредит не прямим
диктатом, а рівнем процента за кредитні ресурси, які він передає
комерційним банкам. У період промислового піднесення і особливо за умов
економічної кризи різко зростає попит на кредитні ресурси, а отже,
підвищується процентна ставка. Найбільше впливає на її зростання інфляція.
Щоб хоч дещо компенсувати та зменшити ризик знецінення грошей, наданих у
кредит, банки підвищують процентну ставку до 100—200 % і навіть вище. Саме
такий рівень ставки склався в Україні на початку 1993 р., хоча за
нормальних умов процентна ставка становить 5—10 %.[4]
Конкуренція між комерційними банками — явище позитивне, але наявність
багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує
«ланцюговою реакцією» банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібних
підприємств. Тому Центральний банк піднімає межу мінімального розміру
статутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.
Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим фактором
розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій економіці її не
залишають без «пильного ока» центрального (національного) банку: контроль
за законністю діяльності комерційних банків, коригування кредитної політики
за допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів. В Україні
На ціональний банк настільки слабкий,'що він не має ніякого впливу на
комерційні банки, не надає їм інструктивної та контрольної допомоги, і
розвиток банківського кредиту має стихійний характер з усіма його
негативними наслідками, а комерційний кредит підмінюється бартером. Досі не
впроваджено вексельних розрахунків. Це породжує недові ру вкладників до
банків і недостатню мобілізацію кредит них ресурсів. Навпаки, Національний
банк фактично без поворотне кредитуючи бюджетний дефіцит (з дозволу
Верховної Ради), провокує підвищення процентних ставок у комерційних
банках, що ставить у скрутне становище підприємства, особливо малі,
пригнічує ділову активність, без якої неможливий вихід з економічної кризи,
і стримує подолання інфляції. Отже, зміцнення позицій Національного банку
як основного регулюючого грошову і кредитну політику центру — невід'ємна
складова економічного відродження України.
4.2. Розрахункові операції банків.
Підприємства розрахову ються між собою безготівкове через установи
банку, в яких вони мають розрахункові рахунки. Розрахунки проводять за
такими правилами:
1) платежі здійснюються, як правило, після відванта ження
товароматеріальних цінностей або виконання робіт
2) за дорученням платника;
3) за рахунок власних коштів платника або в окремих випадках за
рахунок кредиту банку;
4) сума спочатку списується з рахунку платника, а потім зараховується
на рахунок постачальника. Виняток становлять розрахунки чеками у межах
окремої держави
При різноманітності підприємницької діяльності під приємств за умов
планомірно-ринкових відносин організа ція розрахунків виходить з принципу
вільного вибору підприємствами форм розрахунків і закріплення їх у
договорах та невтручання банку у договірні відносини підпри ємств. Такий
підхід поширюється на всі підприємства юридичні та фізичні особи —
незалежно від форми влас ності Кошти з рахунку підприємств списуються за
розпорядженням власника рахунку, при чому черговість плат«1 жів визначає
карівник підприємства, якщо інше н° перед бачене законом.
Безготівкові розрахунки здійснюються у таких формах платіжні
доручення, чеки, акредитиви, вимоги-доручення, векселів
За обставин масової заборгованості (при порушенні нормального потоку
товарів та грошей) уряд і Національний банк України організовують масові
взаємні заліки. Але цей елемент адміністративного втручання у роботу банків
і підприємств виправданий лише в екстремальній ситуації Такий же характер
має розпорядження про лише поперед ню оплату товарів, зокрема
хлібопродуктів, води, електро та теплоенергії та ряду послуг, зокрема
транспортних.
За домовленістю платник і постачальник можуть про вести між собою
взаємне зарахування заборгованості без посередництва. Найчастіше
практикуються розрахункі платіжними дорученнями платника банкові про
перерахо вування певної суми з його рахунку. Лише платник пови нен
вирішувати, чи перераховувати кошти за товари послуги. Це підвищує
відповідальність постачальника зг виконання договору поставок і посилює
економічну неза лежність підприємств.
За домовленістю між підприємствами доручення можуть бути строковими
(наприклад, авансом, або після відвантаження товару, або часткові платежі
при великю угодах), дострокові або відстрочені — без шкоди для фінансового
стану сторін.
Розрахунки акредитивами застосовуються як гарантіє оплати товарів або
послуг. За дорученням платника банк в якому він обслуговується, переводить
кошти у банк, який обслуговує постачальника наперед, а при виконанні умої
акредитиву (наприклад, поставки товару) кошти відразу перераховуються
постачальнику. Акредитив призначається для розрахунків лише з одним
постачальником.
Розрахунки вимогами-дорученнями застосовуються для оплати виконаних
робіт і наданих послуг, поставленої зі договором продукції. Вимогу виписує
постачальник чі виконавець робіт і безпосередньо вручає її платникові
Платник на цьому ж документі виписує доручення пр( повну або часткову
оплату і здає у банк, який його обслуговує.
Якщо є підстави для відмови від оплати, то платник їх повідомляє
постачальникові теж безпосередньо. У договор між підприємствами
передбачається відповідальність платника за несвоєчасну оплату вимог-
доручень. Ця формі набуває все більшого поширення. Отже, розрахунки, ще
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
