Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідає

дисконтна політика, пов'язана з купівлею векселів. Це найстаріший метод

кредитного регулювання. Зниження дисконтної ставки центрального банку

стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а

підвищення — навпаки. Продаж цінних паперів центральним банком означає

зменшення сум на резервних рахунках і звуження кредитування комерційними

банками своїх клієнтів.

Грошово-кредитна політика центральних банків не позбавлена

суперечностей. Адже коли для підвищення ділової активності банк піднімає

дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капіталу з-за кордону, то

подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва і пожвавлення

внутрішньої ділової активності.

Центральний банк впливає на процес кредитування у народному

господарстві також шляхом відкриття спеціальних резервних рахунків

комерційних банків, на яких вони зобов'язані розміщати депозити (вклади).

Розміри останніх (у %) залежать від того, які вклади своїх клієнтів

мобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом для розширення

кредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народного

господарства, і страховим фондом для комерційних банків від банкрутства.

Центральний банк не може бути конкурентом комерційних банків. Його

головна мета — забезпечувати стабільність грошового обігу та регулювати

кредитні відносини. Заслуговує на увагу досвід взаємозв'язку з комерційними

банками у Великобританії. Банк Англії ставиться до своїх банків з турботою,

але й вимогливо. Його керуючий кожного тижня зустрічається з президентами

різних кредитних, промислових і торговельних асоціацій. Отже, центральні

банки застосовують і адміністративні санкції (різні обмеження) до

комерційних банків, але впливають на їх кредитну політику переважно

економічними методами — через процентні ставки та регулювання грошового

обігу.

3. Комерційні банки.

Комерційні банки є основою-кредитної системи. Вони утворюються як

акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами

універсального характеру. Їх часто називають «фінансовими універмагами» або

«супермаркетами кредиту». Вони пов'язані з усіма сферами та фазами

відтворення. Характерна риса комерційних банків — повна самостійність

підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені

централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення ін ших

операцій, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє

оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні

банки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до

найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого

контролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежити

створення великої кількості «слабких» банків, які можуть легко банкрутувати

і викликати «ланцюгову реакцію банкрутств» серед своїх клієнтів, держави

встановлюють до сить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того,

центральний банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових

резервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку,

розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний

відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується

ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний момент

задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк і

страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що

комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів.[10]

Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і

імітованих. Власні - це акціонерний капітал, мобілізований шляхом продажу

акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з

відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал призначений для

покриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів.

Крім того, у комерційних банках є рахунок нерозподіленого прибутку, який

згодом буде або розподілений серед акціонерів у формі дивідендів, або

зарахований у резерв.

Основні ресурси комерційного банку - це залучені кошти, депозити

(вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимоги

або строкових. Останні часто оформляються у вигляді сертифікатів. Зокрема,

у США вони випускаються вартістю від 100 тис. дол. і більше.[2]

Емітовані фонди як джерело ресурсів комерційного банку утворюються при

акцепті (згоді) банку на оплату грошових документів та при авалі - гарантії

платежу, який застосовує банк у випадку банкрутства платника. Акцептовані

та авальні суми у виглялі вимоги до платника і є ресурсом комерційного

банку для кредитування.

Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їх

забезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, середньо- і

довгострокові), а також від методу стягнення процента (при видачі, при

погашенні позички або рівними частками). Позички поділяються також залежно

від категорії позичальників: на поповнення оборотного капіталу;

представникам фондової біржі для біржових операцій; на кінцеве

споживання - споживчий кредит під заставу житлового фонду, на придбання

товарів у кредит, сільськогосподарські позички, іпотечні (на

капіталовкладення) і короткострокові на тимчасові потреби.

Фондові операції банків - це різні операції з цінними паперами,

придбання цінних паперів для банків, первинне розміщення випущених цінних

паперів, вторинний обіг цінних паперів (купівля та продаж за дорученням

клієнтів), розміщення державних позик та операцій з облігаціями.

Комерційно-посередницькі операції - це операції, за допомогою яких

банк за дорученням своїх клієнтів отримує гроші. Це насамперед інкасові

операції. На інкасо приймаються чеки, векселі, цінні папери, іноземна

валюта. Найбільш поширені інкасові операції чеками та акцепти банку. Широко

практикується інкасування облігацій державних позик. Набули також поширення

розрахунки акредитивами — грошовими і товарними та перевідні операції.

Поширені також довірчі операції — тимчасове управління майном

приватних осіб, управління капіталом, збереженням цінностей у сейфах банку.

Для підприємств банк може виступати гарантом по позиках, випущених

підприємством, агентом з реєстрації акцій, керуючим пенсійним фондом

корпорації. Довірчі операції створюють солідну основу для контрольних

функцій банку.

Лізингові операції за сучасних умов набули особливого поширення.

Лізинг означає придбання банками машин та устаткування для надання їх в

оренду. За умов НТР це дуже вигідно для фірм: зменшує ризик втрат від

морального зношування техніки. Це один з аспектів переплетення кредитних

і торговельних операцій.

Взаємовигідні для банків і їх клієнтів факторінгові операції -

своєрідна форма кредитування оборотного капіталу, дієвий спосіб прискорення

його обігу. Підприємство-постачальник передає банку вимогу на оплату

відправлених товарів, які банк негайно оплачує, утримуючи певний процент

(фактично кредитує постачальника), а сам далі має справу з платником,

отримуючи суми, що підляга ють оплаті.

Крім комерційних універсальних банків, діють багато спеціалізованих

банків та небанківських кредитних організацій. Серед них — інвестиційні

банки, що проводять довгострокове кредитування та фінансування

капіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок кредитів

комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило, відносно дрібні

вклади, які разом утворюють джерела кредитування виробництва та торгівлі.

Позичково-ощадні асоціації акумулюють капітал за допомогою реалізації

сертифікатів, що рівнозначні довгостроковим вкладам.

У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових внесків

(через акції), а використовується для короткострокових позик членам

асоціації.

Страхові компанії — специфічні кредитні інститути. Мобілізовані за

допомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для надання

довгострокових кредитів підприємствам і державам. Проводиться також

страхування кредитів.

Пенсійні фонди створювані для виплати ненсій за рахунок коштів

держави, підприємств і самих працюючих, також використовуються як кредитні

ресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій і облігацій.

Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх акцій

дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже, підприємства

мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від комерційних банків, так

і від небанківських кредитних організацій, а конкуренція між різними

кредитними установами позитивно впливає на діяльність підприємств.

4. Банківська система України.

Істотні зміни у відносинах між банками та підприємствами вносить

кредитна реформа 1990-1991 рр., згідно з якою сформувалася двохрівнева

банківська система: на першому рівні — Центральний банк, що обслуговує

широку мережу кредитних установ, на другому — комерційні, як правило,

акціонерні банки, які обслуговують підриємства незалежно від форм

власності. За таких умов відносини між підприємствами та банками

переносяться з адміністративної в економічну «площину». Банк і підприємство

стають взаємно зацікавленими партнерами.

4.1. Кредитні відносини банків і підприємств.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6