Важливою характеристикою звуку та інтонації є тембр (від. фр. timbre – дзвоник) – природне звукове забарвлення голосу, що надає йому емоційно-експресивних відтінків. Кожен складний звук – це сукупність гармонічних коливань – чистих звуків та низки супутніх тонів, що виникають одночасно. Усі ці додаткові тони, що супроводжують основний, надають йому особливого відтінку, називаються тембром. Тембр залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, помітно відмінні між собою. Кожна людина має свій особистий, індивідуальний тембр, що є одним із голових засобів впливу на слухача: інформація ефективна лише в тому разі, коли вона ефективно донесена до реципієнта. Кожен радійник (диктор, коментатор, ведучий) повинен обрати оптимальний тембр свого голосу – не кричати й не дуже знижувати його, щоб матеріал звучав краще [16, с. 55].
Голос та його тембр може стати додатковим аргументом на користь вербальної інформації. А може, навпаки, змусити її відхилити. Це явище добре відоме радіорежисерам та редакторам. Важливі інформаційні повідомлення, прочитані низьким чоловічим голосом, сприймаються як більш достовірні порівняно з таким же текстом, озвученим жінкою. Якщо голос диктора тембрально неприємний для слухача, зміст матеріалу не сприймається, радіослухач навіть може вимкнути приймач. Редактори інформаційних радіопередач давно використовують у радіоновинах читання повідомлень по черзі чоловічими та жіночими голосами. Зміна тембру свідчить про зміну теми повідомлення. Один і той же голос тембрально змінюється залежно від стилю вимови, наприклад, при переході з високого стилю на розмовний. Інколи тембр маркує текст стилістично, даючи можливість слухачеві прогнозувати, яким буде наступне повідомлення [32, с. 125]. Високий тембр використовується для вираження ввічливості, покори, слабкості, підлеглості, а низький – для вираження сили, агресії, грубості.
Отже, тембр голосу повинен бути милозвучним, не різати слух високими нотами і не глушити басом. Інакше втрачається частина інформації, здійснюється подразнювальний вплив на радіослухачів. Приємний від природи голос добре сприймає аудиторія, людям до вподоби бадьорий, радісний голос, а не монотонний, повчальний, байдужий.
Важливими складовими інтонаційного оформлення звукового мовлення є і логічний та фразовий наголоси, які допомагають зосереджувати увагу слухачів на певному слові чи фразі. Усі слова в реченні пов'язані за смислом, завдяки чому вони об'єднуються в групи чи словосполучення, в кожній з яких є свій смисловий центр – логічний наголос. Для смислового виділення одне із слів у реченні вимовляється із більшою силою голосу. Логічний наголос призначений для підкреслення найбільш важливого у відповідній мовній ситуації слова в реченні.
Емфатичний наголос є варіантом логічного і передбачає виділення у вимові більшою силою голосу важливої змістової та логічної частини, надає повідомленню більшої емоційності й експресивності.
Отже, одним із важливих завдань радіожурналіста є пошук логічних та експресивних акцентів, що допомагають не лише уточнити зміст повідомлення, а й завуальовано висловити своє ставлення до змісту цього повідомлення.
На радіо ми чуємо лише голос, а не бачимо того, хто говорить. Кожен радіожурналіст повинен знати особливості свого голосу, тренувати його. Голос мовця – це не лише його природні дані, а й його фізичний, емоційний стан. Негативно впливають на голосові зв'язки хвороба, голод, роздратування. Промовець має вміти правильно артикулювати – чітко вимовляти звуки, склади, слова [24, с. 155].
Недоліки мовлення (вистрілювання звуків чи слів, форсування голосу, монотонність, крикливість, відкриті високі звуки, швидкий темп, приглушеність голосу та ін.) є неприпустимими в радіомовленні, знижують ефект радіопередачі, тому дикторові передусім необхідно усувати виявлені недоліки, виробляти навички володіння силою голосу, діапазоном, темпом, стежити за диханням. Володіння технікою мовлення, багатством інтонації, мелодикою, тембром голосу є ознакою високої культури журналістської майстерності.
Отже, паузи, мелодика мовлення, тембр та інші компоненти інтонаційної виразності звукового мовлення є не лише факторами емоційно-естетичного впливу на реципієнта, а й засобом звуко-смислового метафоричного переносу.
Творчий процес створення багатьох радіопередач складається з двох принципово важливих етапів: фіксації звукової реальності й монтажу записаного матеріалу. Монтаж на радіо є універсальним засобом не лише творення, а й редагування акустичних повідомлень. Традиційно радійний монтаж сприймався як складна обробка магнітної стрічки, на якій зроблено запис, що полягає в усуненні з запису непотрібних або невдалих місць, з'єднання окремих частин запису в єдине ціле. Проте, останнім часом, особливого значення набуває монтаж із використанням комп'ютерної техніки, що, без сумніву, надає ширші можливості й для створення, а надто редагування акустичної метафори. Саме завдяки комп'ютерному монтажеві нині здійснюється різноманітна обробка звуку, можливе використання будь-яких фрагментів запису в будь-якій послідовності та комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону. Надзвичайно важливим є той факт, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися [45, с. 58].
За функціонально-структурними ознаками В. Смирнов [68, с. 125] відокремлює три основні види монтажу: технічний, публіцистичний, художній. Останній якраз і використовується для створення цілісного акустичного образу.
Сучасне українське радіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскільки саме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру. Але, назвати його якісним, виваженим і різноманітним, нажаль, навряд чи можна. Присутність авторських програм обмежена лише інтерактивами чи ефірами з привітальними повідомленнями, хоча саме програм з доцільним використанням звуковиражальних засобів невистачає украінському радіопростору.
формотворчий авторська програма радіостанція
РОЗДІЛ 2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ В АВТОРСЬКИХ ПРОГРАМАХ НА РАДІО
2.1 Авторські програми на радіостанціях. Стилєтворчі засоби авторських програм
2.1.1 Музичні виражальні засоби авторських програм
Інформаційно-аналітичні й інформаційно-публіцистичні авторські програми в ефірі музично-інформаційного радіо представлені не надто широко. Це, насамперед, пов'язано з тим, що на сьогодні музика з одного з основних виражальних і формотворчих засобів радіомовлення перетворилася на провідний. За умов правильного музичного програмування радіо вдасться донести слухачеві й інший продукт, безпосередньо з музикою не пов'язаний, але вкупі з нею відповідальний за гармонійність ефірної картини [13, с. 56]. Саме в межах музичного потоку радіостанції необхідно вміло ідентифікувати себе, означивши власний загальний імідж, перетворивши його на привабливий та цікавий для цільової аудиторії програмний продукт.
Наприклад, на радіо закодування інформації попереднього рівня за допомогою технічних кодів (монтажу, музичного оформлення, звуку), які матеріалізують конвенційні репрезентативні коди, відповідає за переконливість інформації, конфлікту, образу. Тому специфіка кожного із засобів масової інформації визначається не лише способом передачі інформації, характером виражальних засобів, а й особливістю та своєрідністю її сприймання
Музика – це форма програми, яка може як поліпшити, так і зіпсувати зміст програми. В арсеналі радіожурналіста лише три складові – слово, шум і музика. Музика на радіо слугує як для оформлення різних за змістом передач, так і для самостійного використання [59, с. 38].
Добираючи звуковий супровід, професіональному журналістові варто пам'ятати, що найкраще дібрана мелодія та, яка органічно підходить до програми; найліпша музика та, на яку слухач зумисне навіть не звертає уваги, але відсутність якої слухач би неодмінно помітив. Звукове наповнення відіграє роль синтаксису в радіопрограмах [11, с. 55].
Автор також підбирає й музичний матеріал (який повинен легко сприйматися), домовляється з гостями, якщо це ток-шоу, розробляє з ними тему майбутньої розмови, бажані або не бажані питання, за необхідністю – вивчає власну аудиторію (наприклад, шляхом створення інтерактивного поля через спілкування зі слухачами в прямому ефірі, шляхом створення спеціальних форумів на сайтах радіостанцій, на яких слухачі пропонують певні ідеї та висловлюють побажання, або ж створенням опитувань на сайтах радіостанцій чи просто смс-голосувань на певну тематику, приклади створення яких можна побачити в теоретичних працях В.Б. Зазикіна [17], С.С. Кетова [2].
Музика і шуми як формотворчі або природні засоби відображають дійсність, а тому вони не залежать від суб'єктивного впливу журналіста. Його творчість виявляється в правильному доборі звукових і шумових ефектів. Добирати їх необхідно особливо уважно, бо від цього залежить точність і якість створеного в ефірі звукового образу. «Завдяки казці дитина тільки пізнає світ, а тому виражальні засоби покликані познайомити слухача зі звуками навколишнього середовища. Вони можуть імітуватися, ілюструючи вже прочитаний текст, чи навпаки, передувати тексту, дозволяючи слухачеві самостійно підібрати асоціації та уявити майбутній фрагмент оповіді»[35, с. 2].
Акустичний вплив на масову аудиторію найефективніше справляє радіо. Звукові повідомлення викликають у людській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішні ефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття, викликають у мозку людини низку не лише акустичних, а й візуальних образів. Отже, найефективніше сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованого використання зображальних та звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів. Звуковий образ – це сукупність звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді уявлення про матеріальний об'єкт, явище, історичну подію, характер людини [68, с. 462].
Всі ці явища, як вважає дослідник звукового образу сучасної реклами В. Музикант, перш за все зорієнтовані на ефективне звукове сприйняття тексту, де мова сприймається як людська артикульована мова, музика як безпосередня мова почуттів, шуми як неартикульована мова речей і живої природи [49]. І далі він продовжує, що мова радіо є набагато ширшою, аніж радіомова. У ній поряд з вербальним повідомленням широко використовується пара- й екстралінгвістичні засоби вираження, що дорисовують документальні шуми, музику, прийоми монтажу. Можна частково погодитися з тим, що радіо примушує «вухо бачити» Але, одночасно, варто мати на увазі, що образ, викликаний впливом на слухові органи людини, ні за яких обставин не буде повним та цілісним. У цьому контексті природно зробити висновок, що звуковий сигнал може викликати зорове уявлення, але зовсім не є обов'язковим, тому що може активізувати й іншу, зовсім не візуальну чи асоціативну лінію
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
