3) тезаурус науково-технічних термінів за загальною редакцією Ю.І. Шемакіна (М., Військвидаві, 1972 р.). Цей тезаурус, що включає 19000 термінів, з яких 15000 є дескриптора, може служити прикладом вітчизняного багатогалузевого тезауруса.
До багатогалузевим тезаурусом можна віднести також тезауруси міжнародних інформаційних служб з атомної енергії. Тезаурус Євратому, виданий в 1966 і 1967 рр.. і Тезаурус Міжнародного агентства з атомної енергії у Відні («ІНІС»-Тезаурус), 6-е видання якого вийшло у світ в 1974 р.
Прикладами тезаурусом галузевого масштабу можуть служити: словник дескрипторів з хімії та хімічної промисловості, виданий НІІТЕХІМ в 1973 р. (1033 дескриптора, 5373 ключових слова), тезаурус дескрипторів за освітою, який використовується в автоматизованій системі Інформаційного центру в галузі народної освіти США (1967 р. ).
Навіть цей невеликий перелік може дати уявлення про те, наскільки велика роль інформаційно-пошуковий тезаурус у пошуку інформації. В даний час в усьому світі ведеться інтенсивна робота з побудови ІПТ різного призначення.
Для з'єднання «слів» Тезаурус в «фрази» застосовуються граматичні засоби ІПМ - правила складання пошукових образів за допомогою дескрипторів ІПТ. Граматики, що застосовуються в ІПМ, бувають найрізноманітнішими. Одні регламентують порядок дескрипторів в подах і позах, інші - приписують кожному дескриптор числа, що характеризують їх значимість для пошукового образу, треті - вказують на роль кожного дескриптора за допомогою спеціальних покажчиків і т.д. Застосування граматичних засобів в деяких випадках дозволяє більш точно передавати зміст документів і тим самим покращувати пошукові характери ІПС.
Детальне освітлення класифікаційних і дескрипторних ІПМ, інформаційно-пошуковий тезаурус і лінгвістичних (тобто мовних) аспектів автоматизованих ІПС пояснюється тим, що вони надають вирішальний вплив на функціонування ІПС. Якою б потужною і сучасної ЕОМ ми ні в своєму розпорядженні, без правильно обраного пошукової мови вся система буде працювати неефективно.
Удосконалення ІПМ багато в чому залежить від досягненні в галузі теорії семантичної інформації і напрямків лінгвістики. Тому поява автоматизованих ІПС послужило поштовхом до інтенсивних досліджень в області цих наук. Дуже заманливо, наприклад, доручити обчислювальної машині таку трудомістку операцію, як реферування документів. Одним із способів реалізації цієї ідеї є виділення машиною в тексті таких пропозицій, які містять найбільш значущі для даної галузі знань терміни (а такими є дескриптори тезауруса цій галузі знань, який зберігається в пам'яті машини). З цих пропозицій формується реферат документа.
2.3 Анотірованіе і реферування як вид інформаційної діяльності
Анотація (від лат. Annotatio - зауваження) - коротка характеристика видання: рукописи, монографії, статті чи книги. Анотація показує відмінні риси та гідності видаваного твори, допомагає читачам зорієнтуватися в їх виборі.
Мета анотації - проінформувати читачів про існування роботи (тексту) певного змісту та характеру. Обсяг анотації зазвичай коливається від 150 до 200 знаків (слів).
За обсягом розрізняють короткі і розгорнуті анотації.
З точки зору методу аналізу та оцінки тексту (першоджерела) розрізняють описові (розкривають тематику без критичної оцінки), рекомендаційні (оцінюють придатність тексту для даної категорії читачів) та довідкові анотації (з критичними зауваженнями).
Приступати до написання анотації можна лише тоді, коли відомо:
- КОМУ? (Кому адресована анотація),
- Про що? (Про що в анотації говориться),
- НАВІЩО? (З якою метою написана анотація (проінформувати, переконати прочитати та ін));
Реферала (нім. referat, від лат. Refere - доповідати, повідомляти) - письмовий доповідь або виступ з певної теми, в яких узагальнюється інформація з одного або декількох джерел.
Реферати можуть бути викладом змісту наукової роботи, художньої книги і т.п.
Види рефератів.
Розрізняють два види рефератів: продуктивні і репродуктивні. Репродуктивний реферат відтворює зміст первинного тексту. Продуктивний містить творче або критичне осмислення реферованому джерела.
Репродуктивні реферати можна розділити ще на два види: реферат-конспект і реферат-резюме. Реферат-конспект містить фактичну інформацію в узагальненому вигляді, ілюстрований матеріал, різні відомості про методи дослідження, результати дослідження та можливості їх застосування. Реферат-резюме містить тільки основні положення даної теми.
У продуктивних рефератах виділяють реферат-доповідь і реферат-огляд. Реферат-огляд складається на основі кількох джерел і зіставляє різні точки зору з даного питання. У рефераті-доповіді, поряд з аналізом інформації першоджерела, є об'єктивна оцінка проблеми; цей реферат має розгорнутий характер.
Реферат має певну композицію:
Вступ. У вступі обгрунтовується вибір теми, можуть бути дані вихідні дані реферованому тексту (назва, де опубліковано, в якому році), повідомлені відомості про автора (П.І.Б., спеціальність, вчений ступінь, вчене звання), розкривається проблематика обраної теми.
Основна частина. Зміст реферованому тексту, наводяться основні тези, вони аргументуються.
Висновок. Робиться загальний висновок з проблеми, заявленої в рефераті.
Реферат має наступні ознаки:
1) зміст реферату повністю залежить від змісту реферованому джерела;
2) містить точний виклад основної інформації без спотворень і суб'єктивних оцінок;
3) має постійні структури.
Реферати пишуться зазвичай стандартним, клішірованним мовою, з використанням типологізувати мовних зворотів на кшталт «важливе значення має», «приділяється особлива увага», «піднімається питання», «робимо наступні висновки», «досліджувана проблема», «освітлюваний питання» і т. п . До мовних і стилістичним особливостям рефератів відносяться слова і звороти мови, що носять узагальнюючий характер, словесні кліше. Їм, як правило, притаманні невизначено-особисті пропозиції, абстрактні іменники, специфічні і наукові терміни, властиві досліджуваної проблеми, слова-жаргонізми, дієприслівникові і причетні обороти. У рефератів особлива логічність подачі матеріалу і висловлювання думки, певна об'єктивність викладу матеріалу. Все це пов'язано не з бідністю на лексики автора, а зі своєрідністю мови рефератів (особливо вузькоспеціалізованої спрямованості, де переважають жаргонізми, специфічні терміни та обороти).
У завершенні реферату робота повинна отримати відповідну рецензію з оцінкою. Рецензія складається на основі наступних чинників:
1) рівень ерудованості автора по вивченій темі (сучасність і своєчасність розглянутої проблеми, ступінь знайомства автора роботи з актуальним станом вивчається проблематики, повнота цитування джерел, ступінь використання в роботі результатів досліджень і встановлених наукових фактів);
2) особисті заслуги автора реферату (додаткові знання, використані при написанні роботи, які отримані крім запропонованої освітньої програми, новизна поданого матеріалу і розглянутої проблеми, рівень володіння тематикою та наукове значення досліджуваного питання);
3) характер реферату (логічність подачі матеріалу, грамотність автора, правильне оформлення роботи, належне відповідність реферату всім стандартним вимогам).
ВИСНОВКИ
На основі викладеного приходимо до висновків:
Аналітико-синтетични засоби обробки інформації вирішують проблему неухильного зростання обсягу інформації. Перспективи розвитку інформаційних галузей науки дають змогу сподіватись, що у майбутньому національна спадщина минулого разом з документообсягом сучасності не загубиться у морі інформації й надалі буде служити людству.
Додатки
А. Фонди України
У контексті національної спадщини має сенс обмежити обговорення музейними, архівними та бібліотечними фондами.
Суспільні відносини у галузі музейної справи регулює Закон України «Про музеї та музейну справу» [22].
Музейний фонд України - це сукупність рухомих пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення (далі - пам'ятки), незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, що зберігаються на території України, а також нерухомих пам'яток , які знаходяться в музеях України і враховані в порядку, визначеному Законом «Про музеї та музейну справу».
До Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України і згідно з міжнародними договорами підлягають поверненню в Україну.
Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин.
До державної частини Музейного фонду України належать музейні зібрання та окремі пам'ятки, що є державною власністю. Музейні колекції та музейні предмети, які знаходяться в музеях, переданих із державної власності в комунальну власність, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. При передачі музеїв державної форми власності у комунальну власність музейні колекції та музейні предмети залишаються у державній власності і належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів, а також окремих пам'яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України здійснюється Міністерством культури і мистецтв України. Перелік музеїв (в тому числі музеїв системи Національної академії наук України, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Педагогічного товариства України, інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України , затверджується Кабінетом Міністрів України.
До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні колекції та музейні предмети, які не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, в тому числі пам'ятки, що є власністю громадських та релігійних організацій, окремих громадян та їх об'єднань.
Музейні колекції та музейні предмети, віднесені до державної частини Музейного фонду України, не підлягають відчуженню за винятком обміну на інші музейні колекції та музейні предмети. Рішення про обмін музейних колекцій та музейних предметів, які належать до державної частини Музейного фонду України, приймається Міністерством культури і мистецтв України.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
