За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що перебуває у її власності і залишається після погашення кредиторської заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику (засновни-кам) юридичної особи. Засновниками державного чи комунального підприємства, установи, організації є від-повідно держава та територіальні громади. При лікві-дади зазначених підприємств, установ та організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділянки, які перебували у їх постійному користуванні, не допуска-ється. Тому такі землі за рішенням відповідного ор-гану виконавчої влади або органу місцевого самовря-дування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для вико-ристання за їх цільовим призначенням. Якщо держав-не чи комунальне сільськогосподарське підприємство, установа чи організація користувалося земельною ді-лянкою на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства, установи чи організації договір оренди земельної ділянки припиняється (див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).
3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
Ст. 25 встановлює, що у випадку приватизації дер-жавних та комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій землі сільськогосподар-ського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаних суб'єктів, підлягають передачі у власність працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у при-ватну власність земельної ділянки у розмірі земель-ної частки (паю) безоплатно.
Для отримання у приватну власність земельної ді-лянки із земель, що знаходяться у постійному корис-туванні державного чи комунального підприємства, установи чи організації, їх працівники повинні звер-нутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних ділянок. Таке кло-потання може бути прийняте на зборах трудового ко-лективу працівників, рішення яких оформляється про-токолом зборів. Якщо не всі члени трудового колек-тиву виявляють бажання отримати земельну ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подава-тися індивідуально кожним, хто бажає отримати зем-лю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарсь-ких підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого само-врядування відповідно до їх повноважень за клопотан-ням працівників цих підприємств, установ та органі-зацій (ст. 118).
Приватизація земельних ділянок працівниками дер-жавних і комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно. Однак вони повин-ні оплатити вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних ділянок у натурі (на місце-вості) та виготовлення державного акта на право вла-сності на землю.
Приватизації підлягають не всі землі, які знаходяться у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та органі-задій, а лише їх певна частина -- сільськогосподарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісового та водного фондів, що знаходяться у складі земель дер-жавних і комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій. Крім цього, частина сіль-ськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у так званий резерв-ний фонд, який залишається у державній чи комуналь-ній власності. Площа сільськогосподарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільськогосподар-ських угідь, які були у постійному користуванні від-повідних підприємств, установ та організацій. Конкрет-ний розмір резервного фонду земель встановлюється відповідними органами виконавчої влади або органа-ми місцевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до резервного фонду, обов'яз-ково погоджується з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх чис-ла. З цією метою перед розподілом земель працівни-ки зазначених підприємств, установ та організацій повинні бути ознайомлені з виготовленою землевпоря-дною організацією проектною документацією (Проек-том організації території земельних часток (паїв) тощо) і мати можливість внести свої пропозиції щодо розмі-щення резервного фонду земель.
Кожний працівник, в тому числі пенсіонер, держав-ного або комунального сільськогосподарського підпри-ємства, установи чи організації має право на отриман-ня земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахун-кову площу землі, розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір земельної частки (паю) працівників одного підприємства, установи та органі-зації є однаковим. Він визначається шляхом поділу обчисленої для приватизації площі сільськогосподар-ських угідь на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.
Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних та кому-нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрі-господарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс міс-тить рекомендацію органам виконавчої влади та міс-цевого самоврядування передавати такі землі у влас-ність приватних сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, уста-нов та організацій, а також громадянам для сільсько-господарських та інших потреб.
Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільсь-когосподарського підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподар-ського призначення і підлягають подальшому перероз-поділу та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадянам і юридич-ним особам України у власність для ведення товар-ного сільськогосподарського виробництва або для ін-шого сільськогосподарського використання.
3. Використання земельних ділянок з меліоративними системами
Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо ви-користання громадянами належних їм на праві влас-ності земельних ділянок, які розташовані в межах од-нієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система» визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р. Згідно цього Закону, ме-ліоративна система являє собою технологічно цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окре-мі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопро-водів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зво-ложувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічни-ми спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємо-дію яких забезпечує управління водним, тепловим, по-вітряним і поживним режимом ґрунтів на меліоро-ваних землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські ме-ліоративні системи. У ст. 26 мова йде про внутрішньо-господарські меліоративні системи, тобто меліоратив-ні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розпо-діл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підпри-ємства (КСП) з їх великими земельними масивами ме-ліорованих земель, що обслуговувались однією внутрі-господарською меліоративною системою. В процесі ре-організації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих зе-мельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приват-ну власність земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема, неясність питання про те, хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному стані та забезпе-чувати функціонування.
Саме на уточнення цього питання спрямована нор-ма ст. 26. В ній міститься вимога до власників земель-них ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрігос-подарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії меліо-ративної системи, наявність яких робить обов'язковим застосування правила ст. 26. До цих критеріїв відно-сяться: 1) наявність зазначеної меліоративної систе-ми; 2) ця меліоративна система знаходиться у справ-ному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим, оскільки в Україні налічується велика кі-лькість земель з несправними (нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через недоско-налість чинного законодавства не виключені із скла-ду меліорованих (тобто, із складу земель, на яких шту-чно регулюється повітряний та водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи. Суть цієї ви-моги полягає в тому, що власники меліорованих земель-них ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і зобов'язані забезпечити вико-ристання належних їм на праві власності земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну екс-плуатацію меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих (зрошуваних чи осушуваних).
Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих земельних ділянок, а саме про спіль-не забезпечення функціонування меліоративної систе-ми. Порядок спільного використання меліоративної системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді (договорі), укладеній всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з заявою про при-мушення до укладення угоди про спільне використан-ня меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі обмежен-ня необхідні для забезпечення ефективного функціо-нування спільної меліоративної системи.
Література
1. Конституція України.
2. Земельний кодекс України.
3. Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.
Страницы: 1, 2
