План
1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання.
2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
4. Використання земельних ділянок з меліоративними системами.
5. Література.
1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
У ст. 22 дається визначення земель сільськогоспо-дарського призначення та конкретизуються види земель (угідь), які відносяться до даної категорії земель.
Юридичним критерієм віднесення земельних діля-нок до земель сільськогосподарського призначення є: а) передача земель у власність чи їх надання у корис-тування громадянам та юридичним особам для вироб-ництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра-структури; б) призначення земель для цілей виробни-цтва сільськогосподарської продукції, здійснення сіль-ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра-структури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового при-значення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запа-су, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.
До сільськогосподарських угідь відносять-ся землі, які використовуються у якості основного за-собу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2) багаторічні наса-дження -- сільськогосподарські угіддя, на яких виро-щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 3) сіножаті сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо-би; 4) пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасан-ня худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сіль-ськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.
До земель сільськогосподарського призначення на-лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об'єктів, техноло-гічно тісно пов'язаних з веденням сільськогосподар-ського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю-чості грунтів.
Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання земель землі сільськогосподарсь-кого призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільсько-господарського призначення, які відповідають їх цільо-вому призначенню, та особи, які мають право на отри-мання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сіль-ськогосподарського призначення для ведення особи-стого селянського господарства, садівництва, городни-цтва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогос-подарські підприємства мають право на отримання зе-мель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільсь-когосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, при яких зем-ля використовується головним чином (хоча й не виклю-чно) в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підпри-ємства, установи та організації, релігійні організації і об'єднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення під-собного сільського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировин-них потреб чи для реалізації (передачі) працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та орга-нізацій, членам релігійних організацій і об'єднань гро-мадян.
За загальним правилом, землі сільськогосподарсь-кого призначення можуть набуватись у приватну вла-сність лише громадянами України та юридичними особами України. Іноземні громадяни, особи без грома-дянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті, іно-земні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть набути право власно-сті на земельну ділянку сільськогосподарського при-значення у випадку її успадкування. Але набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи зобов'язані протягом одного року з момен-ту набуття права власності на земельну ділянку здій-снити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно законодавства України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності. Що стосується юри-дичних осіб України, які мають право на набуття зе-мельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) від-носить до них лише ті з них, які засновані громадяна-ми України та юридичними особами України. За рішення відповідних органів виконавчої вла-ди чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сіль-ськогосподарського призначення і надані для сільсь-когосподарського використання.
Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий ре-жим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кіль-кісну та якісну характеристику, розподіл серед влас-ників землі та землекористувачів (ст. 193). Викорис-товуючи такі відомості, перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого само-врядування приймають рішення про переведення зе-мель несільськогосподарського призначення до скла-ду земель сільськогосподарського призначення.
У даній статті міститься рекомендаційна норма про збереження при можливості фонду сільськогосподар-ських земель та уникнення їх необгрунтованого вилу-чення для несільськогосподарських потреб. Стаття рекомендує органам виконавчої влади та місцевого самоврядування надавати для потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, об'єктів житло-во-комунального господарства, залізниць і автомобіль-них шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів тощо), переважно несільськогогоссподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гір-шої якості. До несільськогосподарських угідь відно-сяться землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються в якості операційного базису (роз-міщення будівель, споруд тощо). До сільськогосподар-ських угідь гіршої якості відносяться угіддя, які ма-ють нижчий бал бонітету (ст. 199) або нижчу економіч-ну оцінку (ст. 200).
Лінійні об'єкти, до яких відносяться лінії електро-передачі і зв'язку, нафто- та газопроводи та інші ко-мунікації, щільно розташовані по всій території краї-ни і займають велику сукупну площу земель. Прохо-дячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологіч-них сільськогосподарських машин та механізмів при проведенні польових робіт. В зв'язку з цим у даній статті міститься рекомендація щодо необхідності за-безпечення проведення лінійних об'єктів вздовж авто-мобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо.
2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
Із закріпленої у ст. 24 норми про те, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділян-ки із земель державної і комунальної власності у по-стійне користування для науково-дослідних, навчаль-них цілей та ведення товарного сільськогосподарсько-го виробництва, випливає кілька висновків. По-перше, державні та комунальні сільськогосподарські підпри-ємства, установи та організації можуть володіти зем-лею лише на праві постійного користування (ст. 92). Володіти землею на праві власності такі підприємст-ва, установи та організації не мають права. Це пояс-нюється тим, що все майно зазначених підприємств, установ та організацій, включаючи земельні ділянки, є об'єктом відповідно права державної чи комунальної власності. По-друге, державним і комунальним сіль-ськогосподарським підприємствам, установам та орга-нізаціям земельні ділянки можуть надаватися у по-стійне користування із земель відповідно державної та комунальної власності. По-третє, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства» установи та орга-нізації можуть отримувати у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначен-ня для науково-дослідних, навчальних цілей та веден-ня товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Укра-їнської академії аграрних наук); б) проведення сіль-ськогосподарської навчальної діяльності (аграрні уні-верситети, коледжі, академії, інститути тощо); в) виро-щування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції.
Державні і комунальні сільськогосподарські підпри-ємства, установи і організації мають право використо-вувати земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності, на основі договору оренди. Вони можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у влас-ності громадян та приватних юридичних осіб.
Страницы: 1, 2
