9. Запобіжний захід скасовують або замінюють, якщо вже немає потреби в раніше обраному заході;
10. Запобіжний захід, крім взяття під варту, обраний прокуро-ром, може бути скасовано або замінено слідчим (органом дізнання) лише за згодою прокурора;
11. Запобіжний захід може бути змінено у випадках, якщо:
- його обрано необгрунтовано або незаконно, але є підстави до обрання іншого заходу;
- суттєво змінилися обставини, що їх було враховано при обранні запобіжного заходу (наприклад, змінилася кваліфікація злочину, стан здоров'я обвинуваченого погіршився тощо);
12. Запобіжний захід скасовується:
* при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК);
* при постановленні виправдувального вироку (ч. 9 ст. 335 КПК). Якщо підсудний перебуває під вартою, то суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК);
* при постановленні вироку, яким підсудного звільнено від від-бування покарання або засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів
Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:
1) підписка про невиїзд;
2) особиста порука;
3) порука громадської організації або трудового ко-лективу;
3-1) застава;
4) взяття під варту;
5) нагляд командування військової частини.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо-зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе-редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.
Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього об-винуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він ви-ховується, відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з'явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.
Особи, які дають таке зобов'язання, попереджаються про харак-тер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його нез'явлення в органи слідства або в суд-
На батьків, опікунів та піклувальників, які не забезпечили з'явлення неповнолітнього обвинуваченого за викликом, може бути накладено грошове стягнення в тому ж порядку, який встановлено для поручителів при застосуванні запобіжного заходу у вигляді осо-бистої поруки.
До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з'явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу.
Питання прозастосування таких заходів вирішується представником органу розслідування або судом в окремій ухвалі.
Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування даного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру і стану здоров'я, кола обов'язків та ставлення до їх виконання, моральних якостей забезпечити реальний нагляд за поведінкою обвинуваченого і його з'явлення за викликом.
Процесуальну характеристику запобіжних заходів, на мою думку, найбільш зручно та доцільно провести за логіко-правовою схемою, запропонованою Л.М. Лобойко:
1) визначення запобіжного заходу;
2) спосіб запобігання;
3) мета застосування;
4) підстави застосування;
5) умови застосування;
6) процесуальний порядок застосування;
7) строк дії;
8) юридична відповідальність за порушення.
Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів
Процесуальна характеристика ЗАТРИМАННЯ.
1. Затримання - це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.
До прийняття Конституції України затримання вважали невід-кладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим за-побіжним заходом. Пізніше -- в ході "малої судової реформи" -- затримання отримало такий "статус" в кримінально-процесуаль-ному законі -- ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені диску-тують: затримання є запобіжним заходом,чи слід-чою дією.
Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:
- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;
- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;
- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.
2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).
3. Мета затримання:
1. З'ясувати причетність затриманого до злочину;
2. Вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання називають тим-часовим запобіжним заходом, оскільки протягом строку затримання вирішується питання про необхідність обрання "постійного" заходу -- взяття під варту).
4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:
1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосе-редньо після його вчинення;
2) якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;
3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;
4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо мала місце хоча б одна з підстав:
-- ця особа намагалася втекти;
-- вона не має постійного місця проживання;
-- не встановлено особи підозрюваного.
5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, меже бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):
1. Роз'яснює особі право мати побачення із захисником з мо-менту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);
2). Складає протокол затримання, в якому роз'яснює затриманому його права та обов'язки (ч. З ст. 106 КПК);
3. Копію протоколу з переліком прав і обов'язків негайно:
- вручає затриманому;
- направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);
4. Негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.
Якщо затримано співробітника кадрового складу розвідуваль-ного органу, то повідомляє цей орган. Затримання і пов'язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розві-дувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу (ч. 2 ст. 20 Закону України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України").
У разі затримання помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України "Про статус народ-ного депутата України");
5. Поміщає затриманого до місця попереднього ув'язнення (ізо-лятора тимчасового тримання);
6. У разі оскарження затримання до суду, скаргу негайно надсилає начальник місця попереднього ув'язнення до суду (порядок роз-гляду суддею таких скарг регламентовано в ч. 7 ст. 106 КПК);
7. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи попереднього ув'язнення, начальник місця ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення: про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.
7. Строк затримання - до 72 годин.
Строк починається з моменту фактичного затримання особи, а закінчується -- моментом:
· звільнення її, якщо підозра не підтвердилась;
· обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із позбавленням волі;
· обрання судом запобіжного заходу -- взяття під варту.
Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя, який розглядає подання органу дізнання (слід-чого, прокурора) про взяття особи під варту, вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваче-ного -- до 15 діб, про що виносить постанову (ч. 8 ст. 165-2 КПК).
Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті Служби правопорядку строком до З діб, сповістивши протягом доби органи, які проводять досудове слід-ство, та органи прокуратури, начальника гарнізону і відповідного органу управління Служби правопорядку (ч. З ст. 82 Закону України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України").
Згідно з ч. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (підписано в Римі 4 листопада 1950 р., ратифіковано Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, позбавлена волі внаслідок затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якшо затримання є незаконним. Тому положення українського закону суперечать вимогам цієї Кон-венції та Конституції України, в якій не згадано про продовження судом термі-ну затримання особи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
