1. Їх може бути застосовано тільки до певних суб'єктів кримі-нального процесу: обвинуваченого, підсудного, засудженого (в окре-мих випадках до підозрюваного).
2. Мають особистий характер, оскільки обмежують особисті права суб'єктів кримінального процесу.
3. Характеризуються специфічними підставами і метою застосу-вання.
4.Мають більший порівняно з іншими заходами ступінь примусу - обмеження прав.
Процесуальне значення запобіжних заходів:
- забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;
- завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримі-нального процесу;
- сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;
- є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.
Питання класифікації запобіжних заходів так-само лишається дискусійним.
За чинним законодавством (ст. 149 КПК) систему запобіжних заходів становлять:
1) підписка про невиїзд (ст. 151 КПК);
2) особиста порука (ст. 152 КПК);
3) порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК);
4) застава (ст. 154-1 КПК);
5) затримання - тимчасовий запобіжний захід (статті 106, 11.5, 165-2 КПК);
6) взяття під варту (ст. 155 КПК);
7) нагляд командування військової частини (сг. 163 КПК);
8) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклу-вальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).
Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує мож-ливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досу-дового слідства і судового розгляду кримінальних справ.
Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них з урахуван-ням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширеності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких їх може бути застосовано.
Запобіжні заходи умовно мо-жуть бути поділені на:
1. Загальні - ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава);
2. Спеціальні -- ті, що застосовуються лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).
Така класифікація не розкриває сутності запобіжних заходів. Вона лише підкреслює особливості суб'єктів, щодо яких їх засто-совують.
Зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляціпні запобіжні заходи. До першої групи належать затримання і взяття під варту, до другої - всі інші. [20; 131]
1. Ізоляційні:
- затримання;
- взяття під варту.
2. Неізоляційні:
- підписка про невиїзд;
- застава;
- особиста порука;
- порука громадської організації або трудового колективу;
- нагляд командування військової частини;
- відданя неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників, дитячої установи.
Наявна в законі система запобіжних заходів передбачає врахування не тільки обставин кримінальної справи, а й суворості запобіжного заходу.
Про суворість (м'якість) запобіжних заходів йдеться в кримі-нально- процесуальному законі:
* у ч. 2 ст. 151 КПК зазначено, що підписка про невиїзд "...може бути замінена більш суворим запобіжним заходом";
* у ч. 2 ст. 156 КПК вказано: "...підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу (взяття під варту) на більш м'який немає".
Які саме запобіжні заходи є суворішими, ніж підписка про не-виїзд, і м'якшими за взяття під варту, в законі не йдеться. Не вирі-шено питання про суворість запобіжних заходів і в теорії процесу. [20; 131]
Тільки в одному з російських підручників з кримінального про-цесу (під редакцією К. Ф. Гуценка; автори - викладачі юридичного факультету Московського державного університету) вдалося відшу-кати позицію вчених з цього питання. Вони умовно поділяють запо-біжні заходи за мірою зростання їх суворості таким чином:
· підписка про невиїзд;
· поручительство;
· віддання неповнолітніх і військово-службовців під нагляд;
· застава;
· взяття під варту.
Саме у такій послідовності розміщено запобіжні заходи у тринад-цятій главі КПК України.
За аналітичними даними, наведеними Головою Верховного Суду України, щодо 70% обвинувачених обирається запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (найм'якший); 20% беруть під варту (найсуворіший захід), щодо 0, 2% -- обирається застава. Щодо 9,8% осіб запобіжний захід не застосовують взагалі: у справах приватного обвинувачення та у випадках, передбачених ч. З ст. 148 КПК, коли відбирається письмове зобов'язання про явку.[20; 131]
Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом.
Запобіжні заходи нерідко плутають з кримінальним покаранням. Вони мають спільні риси, але не є тотожними. Вони відрізняються за ознаками:
1. Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину. Покарання застосовується за вироком суду до особи, визнаної судом винною у вчиненні злочину.
2. Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення в правосуддя. Покарання має за мету виправлення, перевиховання засудженого та кару за вчинене суспільно-небезпечне діяння.
3. Запобіжний захід - захід примусу, обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю. Покарання - акт правосуддя. Воно призначається судом і застосовується до особи тільки за вироком суду.
4. Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи і пересування обвинуваченого або підозрюваного. Покарання може бути і не пов'язане з обмеженням свободи пересування людини (штраф тощо).
Таким чином, можна зробити висновок, що дефініції та класифікація запобіжних заходів поки-що мають суто доктринальний характер і в кримінально-процесуальному законі не визначені.
Грунтуючись на тексті статті 148 КПК України можна запропонувати наступне визначення:
Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу, перелік яких чітко визначений в кримінально-процесуальному законі, які застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Мета і підстави застосовування запобіжних заходів
Запобіжні заходи застосовуються за наявності до-статніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинуваче-ний, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
При застосуванні запобіжного заходу до підозрювано-го обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.
Запобіжні заходи -- це заходи процесуального примусу, які об-межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання, прокурором і судом по порушеній кримінальній справі за наявності для того необхідних фактичних та юридичних підстав.
Запобіжні заходи можуть застосовуватись лише стосовно пев-них учасників процесу, а саме тих з них, хто притягається до кримінальної відповідальності. Запобіжні заходи можуть обиратись лише щодо обвинуваченого, підозрюваного, підсудного чи засудже-ного.
Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною осо-бою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як пра-вило, лише до обвинуваченого, постанова про притягнення як об-винуваченого, виходячи зі змісту ст. 131 КПК України, виноситься лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчи-ненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Відповідно до За-кону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої грома-дянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття через відсутність складу злочину або недоведеність участі обвину-ваченого у вчиненні злочину. Таким чином, законними заходи процесуального примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано не-спростовні докази вчинення ним злочину.
Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення об-винуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння.
Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фак-тичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинува-чений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, пе-решкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та вико-нанню вироку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12