Геліея була першою інстанцією з найважливіших судових справ і апеляційною інстанцією по справах, вирішених іншими судовими інстанціями.
Справи виникали за заявою потерпілого або його законного представника, чи за заявою будь-якого повноправного громадянина, незалежно від того, були порушені його особисті інтереси, чи ні.
Перший процес можна було припинити, не доводячи справи до кінця. Другий процес, який розпочався, належало довести до постанови або рішення під загрозою штрафу в 1000 драхм. Якщо громадянин вигравав процес, він нічого не отримував. Процес за заявою потерпілого починався з внесення судового мита. Правда, при деяких процесах заявник одержував частину конфіскованого майна (якщо особа не сплатила податки, мита, порушувала правила хлібної торгівлі і т. п). Ці вигоди спонукали окремих афінян спеціально займатися доносами. Їх називали сикофантами (професійний донощик чи шпигун).
Виклик обвинувачу вального або відповідача в суд проводився не органами держави, а самим обвинувачем (позивачем).
Сторони пред'являли всі необхідні в справі документи: показання свідків, давали клятви. Жінки і діти (неповнолітні) не могли давати показання. Характерним для Афін було те, що раби не допускались в якості свідків, але допитувалися, як правило, під катуванням (биття батогами, підвішування, заливання носа оцтом).
У VII-VI ст. до н.е. у грецьких містах-державах ще збереглася найдавніша форма суду - суд у народних зборах. В Афінах народні суди (дикастерии) зберегли до V в. древню назву - “гелиея фесмофетов”. Геліея - давня назва народних зборів у грецьких містах-державах. Відбувається воно від слова геліос - сонце, тому що народні збори відбувалися тільки вдень і закінчувалися з заходом сонця. Будучи зібрано архонтом під його головуванням, воно називалося «геліэей архонта» і займалося політичними справами; скликане басилєем під його головуванням, воно називалося «телиэей басилея» і займалося релігійними справами; скликане під головуванням полемарха, воно називалося «геліэей полемарха» і займалося військовими справами, нарешті, «геліэея фесмофетов» під головуванням фесмофетов займалася судовими справами. Геліэя в часи Солона втратила яке би те ні було реальне значення тому, що її витиснула «экклесия». Солон, описуючи положення, що було до нього, протиставляє «демосові» - городянам, що брали участь у народних зборах, «бідняків». Очевидно в часи Солона фактично скликалися для обговорення державних питань тільки один вид народного собрания-экклесия, у якому найбідніша частина громадян не могла брати участь.
«Геліэя фесмофетов» з повновладного народного судилища перетворилася тепер у просте оточення, у людей, що є присутнім на суді шести фесмофетов.
Цей присутній на суді фесмофетов народ не приймай ніякої участі в розгляді діли і винесенні вироку. Суд діяли архонти-фесмофети. Вони не були зв'язані народним схваленням, однак, як можна думати, нерідко змушені були вважатися з ним. Компетенція геліэї фесмофетов з часом усе більш і більш звужується. Її діяльність у VI в. до н.е. тісно зв'язана з найбільш демократичної з мір, проведених Солоному, із установленим «правом апеляцій на рішення аристократичних посадових осіб у цю останню загальнонародну установу -- геліэю фесмофетов. До розбору апеляцій на рішення посадових осіб, імовірно, і вводилися з реформи Солона всієї її функції.
Місто Спарта було засноване в Х ст. до н.е. на лівому березі р. Еврот. Сусіди називали його Лакедемон. В архаїчну епоху, до початку VII ст. до н.е., спартанська община перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як й інші дорійські племінні утворення. В кожній із трьох її філ були свій базилей, народні збори, рада старійшин.
Держава Спарта займала територію, що знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, але поступово спартанці захопили всю Ла-коніку. Корінне населення, ахейці, опинилися під владою спартан-ців. Верхівка місцевих жителів злилася з родовою знаттю спар-танців, увійшла до общини переможців. Завоювання Лаконії су-проводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.
Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Поділ жителів за родами, філами поступово за-мінявся на територіальний. Утворилося п'ять областей. Спартан-ські села із центрів родових общин перетворювалися на дрібні адміністративні центри. Розбагатіла знать із спартанців і ахейців, здобуваючи все нове майно у вигляді землі, худоби, грошей, пере-творювалась у панівний стан. Розвиток товарно-грошових відно-син створив грунт для закабалення й експлуатації общинників. Процес класоутворення і формування держави тут протікав так само, як і в Афінах до реформ Солона. Однак ситуація ускладню-валась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н.е. нестача родю-чих земель стала відчуватися особливо помітно.
Почалася війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. В результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багато чисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав); 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів).
Розбагатіла спартанська знать стала ігнорувати колишні зви-чаї й традиції, її самоправність набула широких масштабів. Де-мос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, легендарний Лікург охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами».
Спартанці в Мессенії уярмили населення, більшість якого на-лежало до дорійців. Переможці й переможені говорили одною мо-вою, мали одну релігію. Перебуваючи в меншості, в оточенні численного населення, яке ненавиділо поневолювачів, спартан-ці жили в постійному страху, майже ніколи не знімали військові обладунки, не розлучалися зі зброєю. Наслідками військових успі-хів здебільшого користувалася знать. У VII ст. до н.е., аби від-вернути невдоволення простих спартанців, вона пішла на прове-дення в державі серії радикальних перетворень. Правителі Спар-ти кілька разів зверталися за допомогою й порадою до Лікурга, який обіймав посаду царевого опікуна. Він був особисто знайо-мий з Гомером, мав славу неперевершеного державного діяча й організатора.
Формально вищим органом державної влади вважалися народ-ні збори (апелла), які приймали закони й обирали посадових осіб. Однак після реформ Лікурга вони перестали самостійно розроб-ляти закони і навіть втратили право законодавчої ініціативи. Ви-ступати на зборах могли лише вищі посадові особи -- царі, ефори, геронти. Рядовим громадянам це заборонялося. Апелла могла прийняти або відхилити пропонований їй законопроект. Резуль-тати голосування визначали призначені «обліковці» на слух. Цей спосіб підрахунку голосів ще античні автори вважали, примітив-ним. Якщо збори приймали неправильне рішення з точки зору ца-рів і геронтів, їх дозволялося розпустити, а рішення відмінити. Прийняті зборами закони не дозволялося обнародувати.
Таким чином, народні збори у Спарті протягом декількох сто-літь відігравали пасивну роль. Однак включення Спарти в бороть-бу за першість серед грецьких держав мало своїм наслідком ожив-лення апелли. Наприкінці IV ст. до н.е. всі важливі рішення ста-ли прийматися лише народними зборами.
Важливе місце в системі державних закладів посідала рада старійшин (герусія). Цей релікт родового суспільства в інших по-лісах був скасований за непотрібністю ще в стародавні часи. До складу герусії довічно обиралися народними зборами громадяни не молодше 60-ти років з числа глав знатних сімей. До герусії входили два царі і 28 геронтів. Вони попередньо обговорювали проекти законів і рішень. Герусія була головним судом за дер-жавними справами і тяжкими кримінальними злочинами. За її вимогою і наполяганням могли бути скинуті царі. Геронти нікому не підкорялися і ні перед ким не звітувалися.
Найбільша влада зосереджувалася в руках ефорів. Вони скла-дали колегію із 5 чоловік, яка щороку обиралася народними збо-рами за рекомендацією герусії. Ефором міг стати будь-який спар-танець. Ім'ям першого ефора називався рік. Колегія ефорів фактично володіла вищою владою в країні, аж до права суду над царями і членами ради старійшин, відала всіма питаннями внут-рішньої і зовнішньої політики, скарбницею. Практично вони були не підзвітні навіть геронтам. Ефори стежили 'за вихованням під-ростаючого покоління в агелах, спостерігали за поведінкою, мо-ральністю спартанців у побуті, під час сиссітій, в гімназіях, були присутніми на військових заняттях. Вони мали своїх інформато-рів. їм підпорядковувалися гар мости, в їхньому розпорядженні пе-ребували озброєні піші й кіннотні загони, а також особливий кор-пус із трьохсот вершників. Державні чиновники називалися ага-турами.
Арістотель відзначав, що через бідність ефори піддавалися підкупу. Вони підтримували інтриги і розлади між царями, у ви-падку відсутності в царя чоловічого потомства самі підшукували йому нову дружину. Один раз на вісім років ефори робили астро-логічні розрахунки і якщо розміщення зірок здавалося їм неспри-ятливим, це було приводом для них добиватися усунення неба-жаних їм царів.
Ефори головували на засіданнях ради старійшин, особливо у тих випадках, коли герусія виконувала роль верховного суду. Во-ни могли притягнути до суду геронтів, царів, накласти на них штраф, до їхніх повноважень входив розгляд скарг і позовів з майнових спорів громадян. Ефори захопили владу в Спарті не відразу, спочатку як контрольний орган вони повинні були спо-стерігати за діями царів, обмежувати їхній вплив на державні справи і лише з часом відтіснили на другий план царів і раду ста-рійшин.
Наявність у Спарті не одного, а двох царів було результатом об'єднання верхівки ахійської та дорійської знаті. Царський титул передавався у спадок по чоловічій лінії. Царі мали великі маєтки. Вони брали участь у спільних трапезах спартанців. Раз у дев'ять років вони проходили релігійні випробування.
У мирний час царі виконували функції жерців. Вони розгляда-ли судові справи з питань шлюбно-сімейного права, спадщини, всиновлення. Під час військових походів, коли царі оголошувалися командуючими, їхня влада була абсолютною. Однак і тут ефори спостерігали за їхніми діями, керували поділом військової пожи-ви. За прорахунки в командуванні чи інші упущення ефори могли притягнути царя до судової відповідальності. Щомісяця царі да-вали клятву ефорам і геронтам дотримуватися законів і звичаїв країни. Спарта була закритою державою. Купцям заборонялося за-возити до неї свої товари. Приїзд посла супроводжувався складни-ми попередніми узгодженнями.
За формою організації влади, суспільним ладом Спарта посі-дає особливе місце серед давньогрецьких полісів. Низький рівень техніки, вкрай відстала економіка, обтяжена пережитками родо-вого ладу, постійний страх перед можливим повстанням ілотів обумовили створення системи закладів та інститутів, покликаних зберегти, зміцнити корпус повноправних спартанців. Знамените «спартанське виховання» являло собою могутній засіб обробки гро-мадської думки, що позначилося на всьому життєвому устрої спартанців, вплинуло на їхню культуру і психологію. Воно доповнюва-лося свідомим ізоляціонізмом і насаджуваною ксенофобією.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
