2
Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”
Кафедра загально правових дисциплін
План:
I. Афінська держава.
1.Передумови утворення
2.Реформи Солона і Клісфена.
3.Порядок формування і функціонування основних органів держави.
4.Основні риси права.
5.Судова система.
II. Спарта.
1.Винекненя держави.
2.Державний устрій.
3.Основні риси права.
4.Реформи Лікурга.
Стародавні Афіни і Спарта
Рабовласницька держава досягла найвищого рівня розвитку в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство цих країн прийнято називати античним (від латинського - антиквуус - стародавній).
Держава в Стародавній Греції створювалась у своєрідній формі - міста-держави (держава-поліс).
Найбільшої могутності з численних грецьких держав-міст (полісів) досягли дві держави - Афіни і Спарта. Саме вони помітно вплинули на долю більшості інших грецьких держав.
Основні риси господарської структури держав-полісів Древньої Греції свідчать про формування в середині першого тисячоріччя до н.е. особливої системи класових відносин, що дослідники античності визначають як розвите рабовласницьке суспільство. У найбільш закінченому виді ця система склалася в розвитих торгово-промислових полісах Греції, одним із яких були Афіни. Під впливом багатьох соціально-економічних, етичних і політичних факторів тут до того ж склалася особлива політична система, що стала першим в історії зразком демократичної державності, що сприяла в V-IV ст. до н.е. розквітові афінського суспільства - його продуктивних сил, полісної організації, давньогрецької культури.
Першим кроком до утворення Афінської держави були реформи, які приписують Тезею. Окремі племінні поселення Аттики і Греції були об'єднані в єдиний народ із центром в Афінах.
У стародавню епоху Аттика, за повірям, складалася з кількох самостійних держав, які ворогували між собою. Згодом відбувається обє'днання різних общин. Таке об'єднання мало в Греції назву синойкізму. У повір'ях розповідається, що після того, як царську владу одержав Тезей, який поєднував у собі силу з розумом, він упорядкував країну.
Остаточний удар по родовому ладу був нанесений реформами Солона і Клісфена.
ДО VI століття до н.е. в Афінах складається вкрай складна обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин привело до подальшого соціального розшарування вільного населення. У середовищі вільних виникає цілий комплекс протиріч - між багатими і збіднілими эвпатридами, що усе ще утримують влада, і багатіями з землевласників, торговців і ремісників, що прагнуть до влади і використовують невдоволення бідноти і середніх і дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багатіями.
Для зм'якшення цих протиріч і зімкнення усіх вільних у єдиний панівний клас були потрібні глибокі соціальні і політичні перетворення. Початок їм поклав Солон, обраний архонтом у 594 році до н.е. Головною метою реформ Солона було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носили компромісний, половинчатий характер.
У цей час у місті було три партії: горці, що хотіли усі змінити; паралии, що хотіли змінити деяке; педиеи, що не хотіли нічого змінювати. Підкуплені безпристрасністю Солона, усі ці партії дали йому необмежену владу, надали в його розпорядження всі посади і доходи; словом, проголосили його необмеженим володарем на увесь час, потрібне для пристрою держави. Друзі Солона переконували його удержати цю владу назавжди і зробитися тираном замість того, щоб бути тільки законодавцем; але він відповідав їм їдкими глузуваннями і продовжував свою роботу.
Перш ніж мріяти про пристрій держави, потрібно було викорінити сьогодення зло - борги, і зупинити поширення цього зла. Солоний досяг цього, видавши закон про погашення боргів (сисахфия - боргова реформа), що полегшувала сплату зміною величини відсотків і номінальної ціни монети. Інший закон повернув волю тим, борги яких зробили їх рабами, і віднявши в кредиторів усяке право в майбутньому на особистість боржника. Завдяки цьому законові, з полів Аттики стали зникати огорожі і заставні стовпи, що вказують на поземельні борги. Солоний хвалився, що очистив від боргів афінську землю.
Спочатку багато хто були незадоволені цими законами, але згодом усі переконалися в їхній мудрості. І протягом трьох століть, поки існувала афінська демократія, вона жодного разу не поверталася до цієї міри Солона. Повага до власності так глибоко укоренилося в розумі, що ніхто не насмілювався вимагати прощення боргів і зменшення ціни монети. Спокій, що оселився від цих первісних мір, дало Солону більше часу і волі для складання інших законів. Він і в них уніс ту ж м'якість і помірність, намагаючись погодити моральні правила і вигоди матеріальні, і «з'єднати», як він сам говорив, “силу і правосуддя”.
Насамперед він проголосив загальну амністію або прощення, з якої виключалися зрадники й убивці.
З древньої конституції Солоний зберіг тільки деякі положення, інші скасував. Він почав зі знищення законів Дракона, за винятком тих, котрі відносилися до вбивць. Архонтство, ареопаг і чотири триби з їхніми підрозділами були залишені. Але він надав право громадянства тим іноземцям, що оселилися в Аттиці з родинами і майном. Він узаконив два головних нововведення: по першому, кожен громадянин мав відомі права, що доставляло йому його звання; другим він розділив усе населення на чотири класи по стані. Перший закон був цілком демократичний; другий був демократичний тим, що знищував потомствене дворянство, і аристократичним тим, що ставив багатих на чолі держави.
Чотири класи були організовані в такий спосіб. У перший входили всі громадяни, що володіли річним доходом, принаймні, у 500 медимнов пшениці або відповідною кількістю олії або провина. Вони називалися пентакосиомедимнами. З них вибиралися архонти, головні посадові особи, проводирі війська і флоту.
Другий клас - вершники або гипеи - повинні були мати більш 300 медимнов доходу - стан, визнаний необхідним для змісту коня. Цей клас поставляв кавалерію і, крім того, йому надавалися другорядні посади.
Третій клас - зевгиты або власники двох мулів: їхній стан дорівнював від 150 до 200 медимнов, вони поставляли тяжеловооруженную піхоту і займали нижчі посади.
Четвертий клас - теты або поденники; він укладав усіх тих, хто мав менш 150 медимнов; з них набирали рекрутів для легкої піхоти і флоту. Вони не допускалися до суспільних посад і почестей, але могли брати участь у народних зборах і судах.
Це нерівність у суспільному становищі винагороджувалося розподілом державних податей: четвертий клас нічого не платив, і це було дійсним задоволенням. Три перші класи займали відповідні посади і платили подати, що відповідає їх станові; вона була так розподілена, що не могла збуджувати непорозумінь.
Потрібно, однак, помітити, що державні податки стягувалися тільки в разі потреби; постійні ж мита на товари ввозу платилися як бідними, так і багатими.
По конституції Солона чотири політичних установи управляли керуванням країни: архонти, сенат, народне збори й ареопаг.
Архонтів було завжди дев'ять, і підрозділялися вони, як і колись. Вони виконували також суддівські обов'язки, але не приймали участі в судах присяжних, члени яких вибиралися по жеребі з усіх трьох класів. Вступаючи в посаду, архонти клялися виконувати закони; залишаючи неї, вони давали звіт своєї діяльності в народних зборах. Поки ж вони були убрані владою, їхня особа вважалася священною.
За словами Плутарха, ті два якорі, якими тримався державний корабель Афін, навіть під час бури, були ареопаг і сенат, або рада чотирьохсот. Чотириста сенаторів вибиралися з трьох перших класів. Кожна триба поставляла сто членів, що обираються спочатку по більшості голосів, а пізніше по жеребі; їхні недоліки виправлялися строгими іспитами, яким вони піддавалися, будучи ще кандидатами. В організації афінського сенату є одна відмінність від сенату спартанського, що служать яркою характеристикою обох республік. У Спарті сенатори вибиралися довічно, повинні були мати не менш 60 років і за рішення зборів окремі члени відповідальні не були. В Афінах призначеним віком були 30 років; склад сенату мінявся щорічно, і члени його були відповідальні; це було цілком демократично. Сенат в Афінах складав і обговорював закони до представлення їх на твердження народних зборів; вів фінансові й адміністративні справи; обнародував постанови, що протягом року мали силу закону, і мав право накладати грошові штрафи. Сенат поділявся на дванадцять комісій з однаковим числом членів; ці комісії називалися пританіями, і кожна з них мала головне значення протягом одного місяця, як у сенаті, так і в народних зборах. Кожна пританія під час своєї діяльності відшукувала способи для задоволення невідкладних нестатків і інтересів держави. Вона утримувалася на засоби уряду.
Народні збори, скликуване завжди сенатом, складалося з усіх громадян, число яких коливалося між п'ятнадцятьма і двадцятьма тисячами. Хоча місто гостинно відкривало свої ворота для іноземців, але якщо хто-небудь з них проникав у народні збори до одержання звання громадянина, він піддавався страти, тому що був узурпатором, тобто незаконно захватили влада. Збори починалися жертвопринесенням і молитвою; саме ж засідання - читанням постанови сенату, що пропонувалося на твердження народу; герольд запрошував зійти на трибуну тих, хто хотів дати пораду, корисний для держави. Голоси подавалися підняттям руки, без розходження класів і стану. Народні збори затверджували закони, обирало суддів, що повинні були давати йому звіт по закінченні виконання обов'язків, обговорювало політичні справи, представлені сенатом. Словом воно погоджувалося, відкидало і виправляло. Кожен громадянин мав право відкрито висловити свою думку перед народом, але ніхто, навіть архонти, не могли цього робити без посередництва сенату. Кожен громадянин від 20 до 50 років міг подавати голос у збори, але старі мали право говорити першими, - слабка перевага, що дається старості. Утім, звичай був суворіше правила, і звичайно на трибуну вступали тільки державні оратори: 10 громадян, яким було доручено, після публічного іспиту, захищати словом інтереси республіки. Це була одна із самих почесних і впливових суспільних діяльностей. Кожен громадянин мав право зрадити оратора судові, якщо життя його була не цілком бездоганна; якщо він був дурний син або поганий солдат, або, якщо він пропонував видати декрет, незгодний із вже існуючим законом. В останньому випадку проти нього вели процес по законах, і оратор або піддавався вигнанню, або на нього накладали такий штраф, що дорівнював руйнуванню.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
