Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга-нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су-дів загальної юрисдикції, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.
Парламент як орган законодавчої влади визначає за-конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.
Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла-ментського контролю.
Контрольна діяльність парламенту досить ба-гатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особ-ливо щодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція -- функція парламентського кон-тролю не лише залишилась, а й певною мірою збагати-лася.
Основними напрямами контрольної діяльності Вер-ховної Ради є:
1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів Ук-раїни;
2) парламентський контроль за додержанням кон-ституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист;
3) бюджетно-фінансовий контроль;
4) прийняття Верховною Радою рішення про на-правлення запиту до Президента України;
5) запит народного депутата України на сесії Вер-ховної Ради;
6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;
7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.
Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міні-стрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Мі-ністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зов-нішньої політики держави, виконання Конституції і за-конів України, актів Президента України.
Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд й зас-луховування звітів Кабінету Міністрів про свою діяль-ність.
Одними з найважливіших напрямів діяльності Вер-ховної Ради по здійсненню парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за додер-жанням конституційних прав та свобод людини й гро-мадянина. Відповідно до ст. 9 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.
Парламентський контроль за додержанням консти-туційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини при-значається Верховною Радою України(ст. 101 Конституції).
Рахункова палата створюється для контролю за ви-користанням коштів Державного бюджету від імені Вер-ховної Ради (ст. 98 Конституції).
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц-нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на-родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за-безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та цих орга-нів з іншими органами державної влади, органами міс-цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.
До повноважень Верховної Ради також належить:
1) призначення на посади та звільнення з посад Голови і та інших членів Рахункової палати;
2) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
3) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
4) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
5) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
6) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
7) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
8) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
9) надання згоди на призначення Президентом Укра-їни на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
10) дострокове припинення повноважень Верховної Ра-ди Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Кон-ституції України або законів України; призначення поза-чергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
12) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
13) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
14) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.
Однією з основних традиційних форм парламент-ського контролю є запити -- парламентські та депу-татські. Зокрема, як вже зазначалося, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про на-правлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов-ної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною конституційного складу Верховної Ради.
Отже, очевидно, що на Верховну Раду України покладено дуже відповідальні повноваження в галузі законотворчості та інші функції по здійсненню державної влади в Україні.
Висновки.
Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенітету України, вдосконалення державної влади.
Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права, активно заперечувала необхідність визнання і впровадження в життя принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президентства, які вважалися «шкідливими і безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя» президентства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.
Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.
Іншими словами життя засвідчило:
1) непридатність і навіть шкідливість теорії «поєднання влад», «одновладного правління»;
2) необхідність розподілу влад як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур.
Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної, соціально орієнтованої та економічно процвітаючої держави.
Однопалатний характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав-чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5--10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт , практич-но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін-тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших основ діяльності парламенту.
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц-нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на-родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за-безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами міс-цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
