Рефераты. Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України

Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України

27

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: “Конституційне право України”

на тему: “Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України”

План

Вступ

І. Склад Верховної Ради України:

а. офіційний статус народного депутата України;

б. вибори народних депутатів України;

в. права і обов'язки народних депутатів України.

ІІ. Внутрішня організація Верховної Ради України:

а. порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України;

б. організація засідань Верховної Ради України;

в. порядок голосування народних депутатів України;

ІІІ. Компетенція Верховної Ради України.

а. основні завдання та функції Верховної Ради України;

б. відносини парламенту з іншими органами державної влади України;

в. інші повноваження Верховної Ради України.

Висновки

Література

Вступ.

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Значну увагу в характеристиці вищих органів сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів.

За визначенням, парламенти - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб`єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо-давчої влади, легіслатурами (від латинського Lex -- за-кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представ-ницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за фор-мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своє-рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово-рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер-жавні справи. Вони мають різні назви -- Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг-рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге-неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек-сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, -- але для усіх них властиві загальні принципи парламента-ризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявніс-тю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста-тусом розрізняють парламенти президентських, парла-ментських і змішаних (президентсько-парламентських, парламент-сько-президентських) республік та монархій.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів гарантії проти диктатури. Організація влади на заса-дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених для цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.

На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил-ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар-ламентаризму демократія неможлива, оскільки сою волю народ виражає саме через своїх представників в парламенті. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако-го, а у його вдосконаленні.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма-ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключ-ність, універсальність в системі органів державної вла-ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на-шої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представ-ницьким органом державної влади, оскільки вона пред-ставляє весь український народ -- громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції України, з її змісту, так і з назви парламенту -- "Верховна Рада України".

До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо-давчих актів.

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч-ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер-жавної влади -- принцип поділу її на законодавчу, вико-навчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправ-ними і незалежними один від одного.

Верховна Рада України, за Конституцією України, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України -- єдиного, загальнонаціонального, представницького, ко-легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо-го органу законодавчої влади України.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади -- загальнонаціональних або місцевих -- крім її Верховної Ради.

Отже, розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма-ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

Саме тому метою цієї роботи є дослідити та визначити особливості складу Верховної Ради України, її внутрішню організацію та компетенцію, а також їх роль у розвитку парламентаризму в Україні.

І. Склад Верховної Ради України.

Однією з істотних особливостей українського пар-ламенту є його однопалатність. Така структура, як зазна-чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер-жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра-їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук-раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста-новлення парламентаризму в Україні (в його класич-ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра-їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі-зація державної влади за принципом її поділу на за-конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об-ставинами.

Відповідно до ст. 5 Конституції України народ України здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування. Єдиний орган законодавчої влади в Україні - парламент - складається з 450 народних депутатів, які обираються на основі демократичних принципів.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на підставі мандату народного депутата України.

Мандат (лат. mandaum - наказ, доручення) - це документ, якій засвідчує легітимність (законність) повноважень депутата будь-якого представницького органу, а також обсяг повноважень, прав та привілеїв депутата. Характер депутатського мандату обумовлює депутатська недоторканність (імунітет), право на винагороду за депутатську діяльність, а також форма стосунків депутата з виборцями. Депутатський мандат може бути імперативним або загальнонаціональним. У більшості цивілізованих країн депутатський мандат є загальнонаціональним (або вільним). Депутат вважається представником всієї нації (тобто народу, держави), а не лише окремого виборчого округу. Депутат не може бути обмежений наказами виборців, а виборці не можуть відкликати депутата. У соціалістичних та деяких постсоціалістичних країнах існує імперативний мандат, характерною ознакою якого є відповідальність депутата перед виборцями свого округу, які мають право давати накази депутатові і навіть відкликати його у випадках, передбачених законом. В Італії, ФНР, Японії та деяких інших країнах імперативний мандат забороняється конституцією. Мандат народного депутата України з прийняттям Конституції України 1996 року став вільним, отже тепер депутат не може бути відкликаний виборцями чи бути пов'язаний наказами виборців. Водночас мандат депутата місцевої ради все ще залишається імперативним.

Законодавство про статус депутатів в Україні складається з Конституції України (ст. ст. 76, 78 - 81, 86, 93), Закону України „Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 року, Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2002 року, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року та інших нормативних актів.

Відповідно до цих актів, можна визначити, що народний депутата України - це представник українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Він зобов'язаний виражати і захищати інтереси суспільства та своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої, установчої та контрольної функцій Верховної Ради України. Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.