Виходячи із вказаних нормативів, мають відшкодовуватися і кошти, затрачені учасниками в разі виклику до правоохоронних органів у межах України та із-за кордону.

Згідно чинного законодавства, відшкодування судових витрат та оплата праці адвокатів покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.

При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде ви-знано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі по-винні бути стягнені витрати з кожного із них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.

Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільне-ний від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

При закритті справи у зв'язку з примиренням по-терпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазна-чені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, суд може поклас-ти судові витрати на одного з них або на обох.

Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.

Оплата праці захисника у разі його участі в справі за призначенням провадиться за рахунок держави в поряд-ку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за зго-дою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них.

Нинішня редакції статті 93 КПК із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1851-09 від 23.03.77, № 6834-10 від 16.04.84 та згідно з Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 3780-12 від 23.12.93, № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 - набула чинності з 29.06.2001 р.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821 "Про порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави" судові витрати на оплату праці адвокатів (захисників) у разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, при-ймаються на рахунок держави. Держава оплачує працю захисника з розрахунку 15 гривень за повний робочий день (станом на 1 січня 2001 року).

Підставою для оплати праці адвокатів з надання правової допо-мога громадянам у кримінальних справах у таких випадках є пос-танова особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, ухвала суду чи постанова судді та оформлена ними довідка про участь ад-воката у справі.

Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати правової допомоги або про призначення адвоката та довідка про його участь у справі подаються керівникові адвокатського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який скла-дає довідку-розрахунок у трьох примірниках.

Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об'єднання (адвокат) надсилає особі, яка провадила дізнання, слідчому, прокурору чи суду для приєднання до кримінальної спра-ви, другий використовується для проведення оплати, третій зберігається у справах адвокатського об'єднання (адвоката).

Кошти за надання правової допомоги перераховуються адвокатсь-кому об'єднанню (адвокату) Головним управлінням юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севасто-польським міськими управліннями юстиції. Ці кошти мають бути пе-реховані адвокатському об'єднанню чи безпосередньо адвокату про-тягом 10 днів з моменту подачі відповідних документів.

В) Відшкодування витрат на стаціонарне ліку-вання особи, яка потерпіла від злочину.

Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при переви-щенні меж необхідної оборони або в стані сильного ду-шевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок про-тизаконного насильства чи тяжкої образи з боку по-терпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбачено-му статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 КПК.

У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне ліку-вання потерпілого, не було прийнято, стягнення їх прова-диться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від зло-чинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 КПК.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545 затверджено Порядок обчислення розміру фактичних вит-рат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, яким обумов-люються такі правила.

Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку за-вдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптом виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку по-терпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.

Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закла-дом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів виз-начається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

Процесуальні права, якими потерпілий наділений відповідно до ст. 49 КПК України, необхідні йому для встановлення, викриття і покарання особи, що вчинила злочин, а також; для відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Гарантією здійснення потерпілим своїх прав є дотримання процесуальних норм, що забезпечують всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, винесення судом законного та обгрунтованого рішення. Громадянинові, визнаному потерпілим у справі, повинна бути забезпечена можливість здійснення в суді прав, наданих йому законом.

Знання потерпілим своїх прав дозволяє йому в конкретній ситуації здійснити вибір найбільш ефективних засобів для охорони порушених злочином інтересів.

З усіх суспільних цінностей, як правило, найменше захищені правом найцінніші. І не тільки тому, що вони найбільш привабливі для посягання і найуразливіші, але й тому, що держава вважає свої інтереси найважливішими. Ставить їх на перше місце серед інших об”єктів кримінально-правової охорони.

Держава не тільки сама не захищає життя громадян належним чином, але не дозволяє, не дає можливості громадянину самому захистити своє життя у хвилину посягання на нього. Проголосивши, з одного боку, право на необхідну оборону від злочинного посягання, держава, з другого боку, обмежила це право такими межами, які зовсім перекреслили його. Справді, хто ризикне дати відсіч злочинцю при посяганні, якщо навіть у випадку нанесення тілесного ушкодження середньої тяжкості винному в цьому загрожує покарання за перевищення меж необхідної оборони. Встановивши такі обмеження, держава у колізії інтересів громадянина-нападаючого і громадянина, який захищається, стопа на бік нападаючого. Зараз це може бути найсуттєвішою причиною зростання насильницької злочинності і нездатності держави домогтися у боротьбі із злочинності і нездатності держави домогтися у боротьбі із злочинністю будь-яких значних успіхів, оскільки з цієї боротьбі виключена наймогутніша сила-сила самозахисту особи.

Завданням першочергової ваги, що стоїть сьогодні перед кримінально-процесуальною наукою, є розробка системи надійних гарантій встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян. У цьому зв”язку потребує удосконалення правовий статус потерпілого на стадії закінчення досудового слідства. Так само, як і підсудному, йому до початку судового засідання необхідно вручати копію обвинувального висновку, а після його закінчення - копію вироку або іншого рішення.

Потерпілий має стати однією з повноправних сторін у змагальному кримінальному процесі. Йому слід надати беззастережне право на участь у дебатах сторін незалежно від участі прокурора. Він повинен мати рівні права з обвинуваченим у дослідженні та перевірці доказів. Після дебатів сторін потерпілому має бути надане право зробити свої заяви.

Потерпілому має бути надано можливість знайомитися з постановою про призначення експертизи, реалізувати своє право на відвід експерта.

Реалізуючи принцип публічності, держава повинна взяти на себе обов”язок часткового відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після того розкривати злочин та, шляхом регресного позову, відшкодовувати свої витрати за рахунок засудженого. Для цього необхідно створити відповідний страховий фонд. З приводу бувший голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко зазначав, що в проекті Кримінального-процесуального кодексу передбачено “ право потерпілого вимагати відшкодування заподіяної злочином шкоди за рахунок відповідного державного фонду, заснування якого давно назріло. Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум, звернутих у доход держави, штрафів і конфіскації майна в кримінальних та адміністративних справах.

Кримінальний процес належить до числа навчальних дисциплін, які посідають центральне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускнику юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу-одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах правозастосовної діяльності. Важливо і те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Укріпити та зберегти ці якості для юриста дуже важливо, Не випадково В,А.Сухомлинський писав: “Моральне обличчя людини залежить від того, якою вона вийшла із зустрічі зі злом”. Саме тому в курсі кримінального процесу пильна увага приділяється принципу презумпції невинності та іншим наріжним каменям правосуддя.

Треба мати силу, волю, мудрість та знання, щоб розумно відповідати на добро добром, на зло - справедливістю.

Саме знання дозволяють захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі.

Використана література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України.-1996. №30.- Ст. 41.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К, 2002 р.

3. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участьу кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р.

4. Закон України “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій” від 6 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №24-Ст.121-131.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 січня 1974 р.№2 (із змінами від ЗО грудня 1997р., 27лютого 1981 р., 4 червня 1993 р. ) “ Про судову практику в кримінальних справах ,які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, та практику передачі таких справ і матеріалів на розгляд товариських судів “Бюл. законодавства і юрид. практики України. - К, 1995.- №1,6. -С. 208-212.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1978р. №8 (із мінами від 29 червня 1984р. та 4 червня 1993р.) “Про деякі питання ,що виникли в практиці застосування судами України кримінально процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів “// .постанова Пленуму Верховного Суду України.-ч.2-К, 1995. - С. 252-256.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “ Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди”.

8. Михеєнко М.М. ”Громадське обвинувачення і громад-ський захист у радянському кримінальному судочинстві.”- К., 1963р.

9. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К., 1999.

10. М.І. Гошовський, О.П. Кучинська - “Потерпілий у кри-мінальному процесі України “- К. - Юрінком Інтер - 1998.

11. О.М. Джуджа, Є.М. Моісеєв - Проблеми потерпілого від злочину. - К.1994.

12. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р. \\ Там само. - С. 36-62.

13. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки уголовного процесса. - Воронеж, 1989.

14. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1968.

15. Тертышник В.М. Уголовный процесс. - Харьков, 1999.

16. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - 1056 с.

Додаток № 1

ПОРЯДОК

оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821.

1. Цей Порядок визначає механізм оплати праці адвокатів з надання правової допомоги в кримінальних справах громадянам, звільненим особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором чи судом від оплати правової допомоги у зв'язку з їхньою малозабезпеченістю, а також у разі, коли адвокат за їх призначенням брав участь у процесі дізнання, попереднього слідства чи в судових засіданнях.

Підставою для оплати праці адвокатів з надання правової допомоги громадянам в кримінальних справах у таких випадках є постанова особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, ухвала суду чи постанова судді та оформлена ними довідка про участь адвоката у справі (додаток 1).

2. Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати правової допомоги або про призначення адвоката та довідка про його участь у справі подаються керівнику адвокатського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках згідно з додатком 2.

Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об'єднання (адвокат) надсилає особі, яка провадила дізнання, слідчому, прокурору чи суду для приєднання до кримінальної справи, другий використовується для проведення оплати, третій зберігається у справах адвокатського об'єднання (адвоката).

3. Оплата праці адвокатів здійснюється згідно з цим Порядком за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день.

Якщо адвокат був зайнятий у справі неповний робочий день, то оплата його праці провадиться пропорційно до затраченого часу виходячи з цього розміру оплати.

4. У разі коли адвокат надавав правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному у процесі дізнання, попереднього слідства або в судових засіданнях за призначенням, то при визнанні громадянина винним у вчиненні злочину і за відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову допомогу відшкодування витрат покладається на засудженого.

5. Контроль за виконанням вироку суду в частині стягнення з винної особи витрат на оплату праці адвоката здійснюється в установленому законодавством порядку.

6. Кошти за надання правової допомоги перераховуються адвокатському об'єднанню (адвокату) Головним управлінням юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим,

обласним, Київським та Севастопольським міським управлінням юстиції протягом 10 днів після одержання від них документів, передбачених у цьому Порядку.

Додаток № 2

ПОРЯДОК

обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне

лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб

коштів до відповідного бюджету і їх використання, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545.

1. Згідно із статтею 459/1 Цивільного кодексу УРСР кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.

У разі заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого неповнолітніми, зазначеними у статтях 446, 447 цього Кодексу, витрати на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність.

2. Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонара лікувального закладу.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

3. Відповідно до статті 93-1 Кримінально-процесуального кодексу України визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується з винної особи судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Мінфіну або прокуратури.

Якщо позов не було подано, суд при постановленні вироку має право з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування зазначених витрат.

У разі коли при постановленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, а також статтями 7,7/2, 8,9 і 10 Кримінально-процесуального кодексу України.

4. Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного державного бюджету (Республіки Крим, місцевого чи регіонального самоврядування),або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.

5. Витрачення зазначених надходжень провадиться у загальному порядку на заходи, передбачені бюджетом (відомством).

Страницы: 1, 2