За договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров`я (відчужувач) передає у власність іншій стороні (набувачеві майна) будинок, або його частину, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідченим. Відчуження будинку набувачем за життя відчувача не допускається. Договір може бути розірваний за вимогою відчувача, якщо набувач майна не виконує обов`язків, взятих ним на себе за договором, та на вимогу набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.
Договір про спільну діяльність є формою ведення господарської підприємницької діяльності без створення юридичної особи. За договором про спільну діяльність сторони зобов`язуються діяти для досягнення спільної господарської мети. Ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність здійснюється за їх загальної згодою. Якщо учасники договору про спільну діяльність доручили керівництво цією діяльністю одному з учасників договору, на нього покладається також і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручається ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору. Ведення спільних справ полягає у відкритті окремого банківського рахунку, у ведені окремого балансу, на якому враховується результати спільної діяльності, та ведення окремого бухгалтерського та податкового обліку і звітності по результатам спільної діяльності. Платник податку облік по спільної діяльності веде окремо від обліку своєї власної господарської діяльності. Для досягнення спільно ї господарської мети учасники договору роблять внески грошами чи іншим майном, або трудовою участю. Внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності є їх спільною власністю. Учасник договору про спільну діяльність не має права розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору. Порядок покриття витрат, передбачених договором про спільну діяльність, та збитків, що виникли в результаті спільної діяльності, визначається договором.
Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань є неустойка. Неустойка поділяється на три види: 1) власне неустойка; 2) штраф; 3) пеня. Власне неустойка - це санкція, яка виражається грошовою сумою за повне невиконання зобов`язання. Штраф - це санкція, яка виражається в абсолютному грошовому вимірі або у відсотках до суми договору і застосовується, як правило, при частковому невиконанні зобов`язання (невиконання окремих складових зобов`язання). Пеня - санкція, яка визначається у відсотковому відношенні до суми простроченого зобов`язання. Пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення. Законодавство не визначає розміри неустойки, тому необхідно зазначати це детально в договорі. ЗУ «Про виконання зобов`язань». Завдаток - це грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові як частину сплати за договором і як підтвердження наміру добросовісного виконання договору. Якщо зобов`язання не виконується боржником, то завдаток залишається у кредитора, якщо зобов`язання не виконується кредитором (умови договору порушуються кредитором) він має повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі. Гарантія і порука (ЦК). Гарантія - це правовідносини, в яких при невистачанні коштів у основного боржника кредитор має право звернути стягнення додаткового боржника (гаранта). У відносинах гарантії суб`єктами виступають юридичні особи, у відносинах поруки суб`єктами виступають фізичні особи.
До позадоговірних зобов`язань згідно ЦК відносяться: 1) зобов`язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу); 2) зобов`язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна; 3) зобов`язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; 4) зобов`язання, що виникають із заподіяння шкоди. Позадоговірні зобов`язання виникають без взаємної згоди сторін, між якими складаються вказані правовідносини. Деякі з них виникають за одностороннім волевиявленням, як наприклад зобов`язання, що виникають внаслідок оголошення конкурсу або рятування чужого майна. Підставою виникнення позадоговірних зобов`язань є не договір, а юридично значимі дії. Такі дії можуть бути як правомірними так і неправомірними. Напр.: зобов`язання із публічного обіцяння винагороди виникають із правомірних дій, а з приводу нанесення шкоди - з неправомірних дій.
Спадкування - це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право - це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називається спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов`язків спадкодавця. Перехід спадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права і обов`язки спадкодавця, або сингулярним, коли до спадкоємців переходять тільки окремі права та обов`язки спадкодавця. Спадкування можливе з двох підстав: за законом і за заповітом. Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт - це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов`язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складення; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоров`я. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту мають бути чітко визначені спадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них. Спадкування за законом має місце у випадках: 1) відсутність заповіту; 2) визнання заповіту недійсним; 3) якщо спадкоємці, що визначені в заповіті, померли до відкриття спадщини, або відмовилися від її прийняття. Всі спадкоємці за законом поділяється на дві черги. До першої черги відносяться: діти, дружина/чоловік, батьки померлого. Друга черга: брати і сестри, а також їх діти у порядку представлення, бабуся та дідусь, онуки померлого. Діти братів та сестер спадкують майно спадкодавця лише в разі, якщо їх батьки померли, до них переходить право спадщини їхніх батьків. Друга черга спадкує в разі відсутності першої черги спадкоємців. Спадкоємці за законом отримують спадщину в рівних частинах. Сингулярне спадкування (правонаступництво) має місце при заповідальній відмові (legat). Заповідальна відмова - це обмовка, яку робить у заповіті заповідач, якою він зобов`язує спадкоємця щось надати або зробити із спадщини на користь третіх осіб. Такі треті особи - це і є сингулярні спадкоємці, бо до них переходять лише окремі права. Спадкова трансмісія. Якщо спадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право на отримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Момент відкриття спадщини - день смерті спадкодавця. Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинити одну з двох дій: 1) фактично вступити в управління або володіння спадковим майном, якщо спадкоємець проживав спільно із спадкодавцем; 2) подати нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини (місце смерті спадкодавця) заяву про прийняття спадщини, якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця. Прийняти спадщину можна протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк встановлюється для забезпечення майнових прав на спадщину всіх потенційних спадкоємців. На підставі рішення суду за поважних причин цей строк може бути продовжено.
Порядок реалізації авторських та суміжних прав регулюються ЗУ «Про авторське право та суміжні права». Авторське право - сукупність прав, які виникають та належать автору або його правонаступникам у зв`язку із створенням або використанням твору літератури, науки, мистецтва. На підтвердження цих прав автору видається авторське свідоцтво - документ, що закріплює авторське право. Автором може бути лише фізична особа, за результатами інтелектуальної діяльності якої створено відповідний твір. Авторським правом охороняються обнародувані та необнародувані твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи іншій формі. Охороняється лише за наявності свідоцтва. Не охороняється авторським правом повідомлення про новини, поточні події, що мають ознаки звичайної прес інформації, результати народної творчості і офіційні документи, що видаються державою. З авторського права випливають майнові та немайнові права автора. До немайнових прав (особистих) належать такі права: 1) права вимагати визнання свого авторства; 2) права вимагати згадування імені автора в зв`язку з використанням цього твору, якщо це можливо, а також вимагати не згадування (анонімне авторство); 3) право вимагати згадувати його псевдонім та використовувати псевдонім, який зазначається в авторському свідоцтві; 4) право протидіяти спотворенню, перекрученню, зміни змісту твору, якщо це може зашкодити честі та репутації автора; 5) право на обнародування твору. Майнові права автора - права, в результаті реалізації яких у автора виникає певне майно: 1) право використання (самостійного) твору в будь-якій формі та будь-яким способом; 2) право дозволяти або забороняти наступні дії: відтворення твору без згоди автора, публічне виконання, публічний показ, переклади творів, різні переробки, адаптації, аранжування, розповсюдження творів, та інші дії. Якщо автор працює за наймом, то авторське право належить йому, а виключне право використання твору належить наймачу (напр.: майстерня і працюючі в ній художники). Авторське право діє протягом всього життя автора і наступні 50 років після його смерті. Під псевдонімом або анонімне обнародування твору - авторське право діє протягом 50 років з моменту обнародування. Майнові права переходять у спадщину, а особисті немайнові права - ні. Авторське право може бути передано (майнові права) самим автором іншим особам. Автор чи інша особа, що має авторські майнові права, може видати сторонній особі ліцензію на використання твору. Ця ліцензія буває двох видів: 1) виключна (право на використання має одна особа); 2) невиключна ( право на використання мають декілька осіб). Передача авторського права або видача ліцензії оформлюється авторським договором. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони свого авторського права ©. Він розміщується на кожному примірнику твору, потім ім`я та рік першого обнародування.[27, c. 15-17]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
