3.2. Зобов'язання у цивільному праві України
У цивільному законодавстві та юридичній літературі так виз-начено поняття зобов'язання: в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кре-дитора) певну дію, як-от передати майно, виконати роботу, спла-тити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати вів боржника виконання його обов'язку. З цього визначення випливає, що в будь-якому зобов'язанні розрізня-ються такі елементи, як суб'єкти, об'єкт і зміст зобов'язання. Зазначені елементи не тільки забезпечують індивідуалізацію зо-бов'язання у кожному конкретному випадку, вони також дають змогу індивідуалізувати зобов'язання як різновид цивільно-право-вих відносин.[34, c/ 23-26]
Належне виконання зобов'язань передба-чає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних правовід-носинах, виконують покладені на них обов'язки у точній від-повідності із законом, договором, а за відсутності таких вка-зівок -- з тими вимогами, які звичайно пред'являються до виконання, а відтак -- і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.
Належне виконання зобов'язань стимулює зміцнення майнового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань і, зрештою, стабілізує в цілому комерційний оборот. Саме меті належного виконання зобов'язання підпорядковані різні способи забез-печення, які розглядаються в юридичній літературі як у ши-рокому, так і вузькому розумінні.
У власному (вузькому) розумінні під способами забезпе-чення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпечу-вальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку-ментами. Традиційний підхід до визначення способів забезпечення виконання зобов'язань закріплений у ст. 178 ЦК України, відповідно до якої, до таких способів забезпечення належать: неустойка, застава, порука, завдаток та гарантія. Такий пере-лік є вичерпним, інші механізми, за допомогою яких можуть задовольнятися вимоги кредитора, які тією чи іншою мірою сприяють забезпеченню виконання зобов'язань, формально до способів забезпечення не належать.
Що стосується додаткових способів забезпечення, які сто-рони можуть передбачати в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'яза-ного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що за-кладені диспозитивними нормами ЦК України. Так, нормою передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випадко-вого пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим власник, зацікавлений у своєчасному поверненні контрагентом його майна, яке передано в тимчасове володіння або користу-вання, має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента. Аналогічно може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що сучасні тенденції розвитку законодавства про способи забезпечення виконання зобов'язання передбачають значне розширення кола таких правових засобів, якими може скористатися кредитор з метою встановити додаткові гарантії, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язання.
В юридичній літературі проведено класифікацію способів забезпечення виконання зобов'язання за різними ознаками. Так, враховуючи юридичну конструкцію способів забезпечен-ня виконання зобов'язання, їх поділяють на:
а) такі, що пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника;
б) такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника.
До першої групи належать застава та завдаток, до другої -- неустойка та порука.
За правовою природою способи поділяються на:
а) такі, що є засобами юридичної відповідальності;
б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності. До першої групи належать неустойка та завдаток, до дру-гої -- застава та порука.
За сферою дії чинний ЦК України розрізняє способи за-безпечення, що можуть застосовуватися у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука), у зобо-в'язаннях тільки за участю фізичних осіб (завдаток) або у відносинах виключно між юридичними особами (гарантія). Слід зазначити, що в ЦК України поняття гарантії є досить специфічним за своїм змістом, правовою природою та механізмом дії наближено до поруки. В проекті ЦК України поняття гарантії має інший зміст та Інші механізми реалізації.
У новому ЦК України способи забезпечен-ня виконання зобов'язань поділяються на дві великі групи:
1) зобов'язально-правові способи, до яких належать неус-тойка, завдаток, порука та гарантія;
2) речово-правові способи, що об'єднують заставу і утри-мання.
Неустойка. Неустойка завжди вважалася одним з най-більш поширених і популярних способів забезпечення вико-нання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається певна грошо-ва сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.
Додатково визнається, що неустой-кою може бути не тільки грошова сума, а й інша майнова цінність. Неустойка стягує-ться незалежно від наявності у кредитора збитків, спричине-них невиконанням зобов'язання боржником.
Залежно від джерела встановлення неустойка поділяє-ться на:
1) законну, тобто встановлену в нормативному порядку -- в законі або іншому правовому акті;
2) договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.
Стаття 204 ЦК України встановлює класифікацію неусто-йок залежно від можливого стягнення збитків. Відповідно до цього критерію неустойки поділяються на чотири види:
1) залікова;
2) штрафна;
3) виключна;
4) альтернативна.
Заліковою називається неустойка, що передбачає можли-вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.
Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невико-нанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Виключна неустойка обмежує відповідальність за невико-нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.
Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен-ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено пору-шення зобов'язання і встановлено розмір збитків. Отже, кредитор відповідно має визначитися з тим, чи буде стягу-ватися неустойка, чи будуть стягуватися збитки ще до того, як боржником
Що стосується розміру неустойки, то відповідно ЦК України розмір неустойки, визначений законо-давством, може бути збільшений угодою сторін, сторони мають право і зменшити розмір неустойки, але тільки в тих випадках, які допускаються законом. У цій же статті передба-чається, що відсотки на неустойку не нараховуються.
Завдаток. Завдаток належить до тих способів забезпечен-ня виконання зобов'язань, які найбільш активно застосовуються у відносинах з участю громадян. Завдатком визнається грошова сума, що її видає одна з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.
Таким чином, завдаток можна віднести до зобов'язально-правових способів забезпечення виконання зобов'язання.
Завдаток виконує кілька функцій. По-перше, оскільки за-вдаток видається в рахунок належних платежів, він виступає передусім засобом платежу. По-друге, сам факт передачі завдатку від однієї до іншої договірної сторони підтверджує, що між сторонами укладено угоду, що й закріплюється переда-чею завдатку. Зрештою, по-третє, завдаток виступає як спосіб забезпечення виконання зобов'язання.
Забезпечувальний механізм завдатку є дуже простим. Саме це і зумовлює його привабливість для відносин з участю гро-мадян. Якщо за невиконання договору відповідальною є сто-рона, яка передала завдаток, він залишається у другої сто-рони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сто-рона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку.
Саме за допомогою завдатку найчастіше забезпечувалися зобов'язання при укладенні договорів житлового та майново-го найму, договору про передачу майна в безоплатне корис-тування тощо.
Оскільки завдаток виконує також платіжну функцію, слід відрізняти цей спосіб забезпечення виконання зобов'язання від простого авансу як попереднього платежу, який останнім часом широко застосовують у розрахункових відносинах. Аванс, як і завдаток, виконує поряд із платіжною функцією функцію підтвердження укладення договору. Однак, на відміну від завдатку, аванс ніколи не несе на собі забезпечувально-го навантаження. Тобто, якщо сторона, що одержала аванс не виконала своїх зобов'язань за договором, інша сторона має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати, його подвійної суми. Аналогічно, якщо у разі невиконання зобо-в'язання відповідальною буде сторона, яка передала аванс, вона незалежно від невиконання цього зобов'язання має право вимагати повернення авансу.
Таким чином, можемо зробити висновок, що аванс не виконує забезпечувальну функцію і тому не є способом забез-печення виконання зобов'язання, він обмежується виключно платіжною і засвідчувальною функціями.
Порука. Порука належить до традиційних способів забез-печення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов'язань звичайно застосовували гарантію як специфічний спосіб за-безпечення. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Як і будь-яким іншим способом забезпечення, порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Таким чином, порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, яке забезпечується укладенням поруки, незалежно від тих під-став, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, тягне за собою беззаперечну недійсність і поруки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
