Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому носить державно-владний характер, охороняється і забезпечується державою. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, вказує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.
Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять в неї необхідну визначеність, юридичну і документальну чіткість. Особливості правозастосовчих актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, насамперед науках процесуального права.
Акт правозастосування є різновидом поняття акт управління і використовується як для характеристики дії відповідного органу, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері управління такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні рішення.
Акти застосування права можуть бути різними. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) за різними підставами:
· за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.
· по суб'єктах що їх видають розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і управління і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні.
· в залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти варто розділяти на регулятивні і правоохоронні;
· по юридичному значенню акти застосування права розділяють на основні і допоміжні;
· в залежності від дії в часі на: акти однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ);
· по предмету правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;
· відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правоутворюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі;
· по колу осіб, на які поширюють свою дію акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні;
· за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними і письмовими;
· по ступеню відображення нормативного веління в змісті актів: первинні, виробничі, змішані;
· по сферах використання: господарські, соціально-культурні, адміністративно-політичні та ін..
Виявлення ефективності правозастсовчого акту пов'язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акту досягається, коли всі його цілі досягнуті з мінімальними збитками для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.
IV. Висновки
В результаті проведеного в даній роботі дослідження можна зробити висновок про те, що за допомогою реалізації права досягається той результат, до якого законодавець прагне і який, на його думку, повинний привести до якоїсь корисної мети.
Ознайомивши з формами реалізації законодавчої волі, ми можемо зробити висновок про те, що у практичному відношенні їх класифікація тісно пов'язана з обранням методів забезпечення нормального процесу реалізації правових норм і досягнення необхідних для законодавця результатів.
Успіх чи неуспіх втілення нормативних вимог права в реальну поведінку пов'язаний все-таки зі створенням належної бази, науково-технічним і ресурсним забезпеченням сприятливого морально-політичного клімату, організаційними заходами і т.п., чого так не вистачає нашій країні. Разом з тим велике, значення має суб'єктивна сторона процесу здійснення права і засоби прямого впливу на волю і свідомість людей.
Необхідно зробити висновок про те, що якщо люди рішуче відмовляються коритися пред'явленій вимозі, то останнє ніколи не буде здійснено в їх поведінці.
В зв'язку з цим держава використовує ряд методів для того, щоб сформувати в громадян, посадових осіб і колективних суб'єктів права потребу чи бажання щодо необхідності здійснювати дії, що передбачені в нормах права.
Історія знає два основних засоби спонукання волі людей до реалізації державних велінь - це обіцянка нагороди і погроза фізичним примусом чи позбавленням яких-небудь благ. Іншими словами - це всім добре відомі методи батога і пряника.
У правовій державі значно міняються сфера й обсяг репресивно-каральних і примусових засобів, відкривається можливість своєрідного "самозабезпечення" правових норм.
Мета права полягає в задоволенні життєвих потреб людей. Тому повинна бути встановлена принципова відповідність державної волі з волею суб'єктів реалізації права.
При такій умові глобальна перспектива складається в поступовому відпаданні необхідності спеціалізованого державного примуса. Сам зміст права обумовлює добровільну покору з боку більшості громадян.
Однак "самозабезпечення" норм права в суспільстві не можна розуміти спрощено, не можна не бачити також, що у визначені періоди розвитку ряд держав одержали гіпертрофовано використані методи командно-вольового, адміністративного натиску, примусові і навіть репресивні методи. Зацікавленість учасників суспільних відносин складається в реалізації належних їм прав у сфері дії правомочних норм, а більш широко - за межами дії заборон, обмежень і зобов'язуючих велінь. Держава не обіцяє нагород за сам факт реалізації правомочних норм. Тим більше не грозить позбавленням у випадку відмови від реалізації наданих прав. Зміст правомочних норм задовольняє волю їх адресатів, а сам результат здійснення прав приносить бажані блага.
В результаті всього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що важко переоцінити значимість процесу реалізації правових норм у житті держави і суспільства в цілому.
Право (об'єктивне і суб'єктивне) таке по природі, що вимагає своєї реалізації в діяльності людей. Породжене суспільними відносинами право в тих же відносинах повинно знайти своє здійснення. Сказане відноситься до норм законодавства, оскільки вони являють собою можливість, що підлягає перетворенню в дійсність. Без виконання правових розпоряджень у житті, норми мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення.
Реалізація права - це процес, процедура перетворення правових норм у суспільну практику.
Динамічна правова система являє собою постійне "відтворення" права, в якому історично не припиняється процес правоутворення, винятково різноманітне його здійснення в суспільних відносинах, постійно діє процес правореалізації. Обидва ці процеси пов'язані і проникають один в одного.
Під час правоутворення, ще до прийняття закону, існує і реалізується суб'єктивне право, захищене судовими актами - у процесі становлення юридичних норм вкраплені елементи правореалізації.
В процесі правоутворення суб'єктивне право вкраплене у вже почавшийся процес реалізації юридичних норм. В одному випадку правоутворення включає не тільки встановлення, але і якесь здійснення суб'єктивного права. В іншому - правореалізація включає триваючий процес правоутворення в умовах, коли об'єктивне право вже почало здійснюватися. Правоутворення - передумова правореалізації, у той час як соціальні наслідки останньої створять нові умови, що викличуть знову правоутворення.
До форм реалізації права відносяться: дотримання норм права, виконання норм права, використання норм права і застосування норм права. Застосування норм права є основною з форм реалізації права і проходить кілька стадій застосування права.
Встановлення чи аналіз фактичних обставин юридичної справи - ця стадія характеризується тим, що в ній з'ясовується, чи володіє розглянутий випадок юридичною значимістю, чи підпадає він під дію норм права чи ні, обирається, якими нормами якої галузі права регулюється те чи інше діяння, що є об'єктом його аналізу.
Вибір правової норми, що підлягає застосуванню - ця стадія припускає відшукання норми права, що пов'язує з тими чи іншими фактами юридичні наслідки.
Наступна стадія застосування права - з'ясування і роз'яснення змісту (тлумачення) норми права. Вона має за мету правильне застосування розпоряджень, що містяться в них, до конкретних випадків життя.
Тлумачення норм права - це діяльність державних органів, різних організацій і окремих громадян, спрямована на з'ясування і роз'яснення змісту загальнообов'язкової волі суспільства, вираженої у нормах права.
Після роз'яснення і з'ясування змісту юридичних норм відповідні органи держави приймають рішення, що оформляються в офіційних актах. Ці акти називаються актами застосування права. Акт застосування права - це владне розпорядження органів держави, що індивідуалізують норми права до конкретних випадків життя. Прийняте рішення в порядку, передбаченому нормами права, складає зміст акту застосування права. У ньому викладається необхідність даного рішення, вказується його цільове призначення.
У роботі розкритий зміст поняття реалізації права, визначені форми реалізації права, розглянуте правозастосування як особлива форма реалізація права. Визначено та розкрито основні проблеми, що виникають під час реалізації норм права. Ціль дослідження з'ясована.
Список використаної літератури:
1. Конституція (Основний закон) України. - К., 1996
2. Коментар до Конституції України. - К., 1996
3. Алексеев С.С. Общая теория права. - М., 1982, Т.2
4. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. - М., 1989
5. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. - Л., 1987
6. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права: Теоретические вопросы. - Свердловск., 1973
7. Лазарев В.В. Проблемы в праве и пути их устранения. - М., 1974
8. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. - Казань, 1982
9. Лазарев В.В. Липень С.В. Учебник «Теория государства и права». - М., 1998
10. Лившиц Р.З. Теория права. - М., 1994
11. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. - М., 1994
12. Пиголкин А.С. Нормы советского права и их толкование. - Л., 1962
13. Проблемы теории государства и права. Учебник / под ред. Алексеева С.С. - М., 1987
14. Решетов Ю.С. Реализация норм права. - Казань., 1989
15. Черданцев А.Ф. Вопросы толкования советского права. - Свердловск., 1927
16. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907г.). - М., 1995
17. Явич Л.С. Общая теория права. - П., 1971
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
